Постанова Чернігівський апеляційний суд № 742/446/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 липня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/446/20 Головуючий у першій інстанції Бездідько В. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/823/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Губар В.С., Євстафіїва О.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, дата та місце складання повного тексту рішення: 27 квітня 2020 року, м.Прилуки, В С Т А Н О В И В : В лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, визначеного рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року та стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 7000 грн щомісячно. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 2000 грн щомісячно, починаючи з 27 жовтня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття. На теперішній час визначений розмір аліментів підлягає збільшенню, оскільки після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів суттєво змінилися обставини, які існували на час визначення розміру аліментів. Так, при винесенні судом рішення було враховано, що відповідач припинив займатися підприємницькою діяльністю та інших доходів немає, хоча в той же час, визнав та погодився на сплату ним аліментів у розмірі 2000 грн. Однак, ОСОБА_1 з весни 2019 року знову почав офіційно займатися підприємницькою діяльністю, пов`язаною з обігом ювелірних виробів, золота. Позивачка зазначила, що відповідач має найманих працівників та його дохід за 2019 становить більше ніж 400000 грн. Також ОСОБА_1 має у власності квартиру АДРЕСА_1 , площею 120 кв.м., гараж АДРЕСА_2 із земельною ділянкою під ним, а також гараж по АДРЕСА_3 . У лютому 2020 року ним придбаний новий автомобіль марки Чері Тіго, вартістю не менше 10000 доларів США. Позивач вважає, що 2000 грн недостатньо для утримання неповнолітнього сина, оскільки в порівнянні з 2017 роком прожитковий мінімум на дитину вказаного віку значно зріс, матеріальний стан відповідача значно поліпшився, відповідач є цілком достатньо матеріально-забезпеченою особою, хоча постійно намагається приховати свої реальні доходи та має нерегулярні, мінливі, але значні прибутки, по декілька разів на рік проводить свій відпочинок у дорогих готелях країн Єгипту, Туреччини, хоча жодної допомоги на оздоровлення сина не надає. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 квітня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, збільшено розмір аліментів, визначених та стягнутих рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року по цивільній справі №742/3330/17 та вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Виконавчий лист по цивільній справі №742/3330/17 про стягнення аліментів в розмірі 2000 грн щомісячно відкликано. Рішення суду мотивовано тим, що з часу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі 2000 грн збільшився законодавчо визначений розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, матеріальне становище платника аліментів значно покращилося від здійснення підприємницької діяльності, про що свідчить придбання транспортного засобу, хоча і частково в кредит, проте відповідач розраховував, що дані витрати не погіршать його матеріальне становище, а припинення відповідачем підприємницької діяльності 01 квітня 2020 року, після звернення позивачкою до суду з позовом про збільшення аліментів, свідчить про спроби уникнення від збільшення аліментів, при цьому інших утриманців відповідач не має. Не погоджуючись з даним рішення ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з причини збитковості його роботи, на даний час підприємницька діяльність є припиненою, його матеріальний стан з моменту ухвалення рішення судом про стягнення аліментів значно погіршився. Вважає, що його відзив на позовну заяву ОСОБА_2 судом першої інстанції було досліджено неналежним чином у зв`язку з чим зроблені не правильні висновки. ОСОБА_1 посилається на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року №6-143цс13 та в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №459/2181/17 де зазначено, що при розгляді справ про збільшення чи зменшення розміру аліментів, застосуванню підлягають не тільки ст.192 СК України, але й інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей. В той же час судом неправомірно було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів щодо визначення матеріального стану позивачки. Зауважує, що ним здійснюються додаткові витрати на дитину, які полягають у харчуванні, придбанні одягу тощо. Особа, яка подає апеляційну скаргу також звертає увагу, що він дійсно має квартиру на праві приватної власності по АДРЕСА_4 , проте вказана квартира залишена у його власності в результаті поділу майна згідно ухвали суду та яку він вимушений був відчужити на користь матері у зв`язку з тим, що не має коштів повернути позичені у батьків кошти на придбання квартири для сина і дружини по 1/2 частині квартири. Особа, яка подає апеляційну скаргу також зазначає, що поза увагою суду залишився той факт, що легковий автомобіль марки Chery Tiggo 3 ним придбаний в кредит та перебуває в заставі банку, що не свідчить про покращення його матеріального стану. ОСОБА_1 зауважує, що висновок суду першої інстанції щодо врахування минулих доходів не відповідає нормам матеріального права. Особа, яка подає апеляційну скаргу вказує, що судом не враховано критерій достатності при ухваленні рішення, а саме чи зможе платник аліментів з часу присудження сплачувати встановлений судом розмір аліментів та зауважує, що його матеріальний стан погіршився, а розмір аліментів у сумі 2000 грн відповідає вимогам ст.184 СК України, оскільки не є меншим ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У наданий судом строк ОСОБА_2 подала відзиву на апеляційну скаргу в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Позивачка зауважує, що твердження відповідача про збитковість підприємницької діяльності є голослівними, а дії направлені на припинення такої діяльності після подання нею даного позову підтверджують свідоме намагання уникнути настання для нього негативних наслідків у формі сплати аліментів у більшому розмірі. ОСОБА_2 вказує, що розмір її доходів, склад її сім`ї, виїзд за кордон, не мають жодного відношення до визнання розміру аліментів, який має стягуватись з відповідача, як платника аліментів, тому суд правомірно відмовив у задоволенні його клопотань про витребування такої інформації. Також позивачка просить відхилити доводи апеляційної скарги, що полягають у посиланні на висновки Верховного Суду у справах №6-143цс13 та №459/2181/17, оскільки підстави позову в даних справах були іншими та полягали у збільшенні гарантованого розміру аліментів на рівні не менше 50% та погіршення матеріального стану одержувача аліментів. В даній же справі підстави позову полягають саме у поліпшенні матеріального стану відповідача та саме даний факт має бути встановлений при розгляді справи. Позивачка погоджується, що відповідач оплачував шкільні обіди у сумі 200 грн на місяць, проте заперечує проти придбання ним дині одягу, оскільки вони не підтверджені жодним доказом. ОСОБА_2 звертає увагу, що після припинення підприємницької діяльності відповідачем в жовтні 2017 року, останній відпочивав за кордоном, утримував значний обсяг нерухомого та рухомого майна, придбав автомобілі, сплачує аліменти, тобто, фактично ухилявся від декларування своїх реальних доходів. Єдиною метою повторного припинення відповідачем підприємницької діяльності 01 квітня 2020 року є уникнення збільшення розміру аліментів, хоча і продовжує здійснювати підприємницьку діяльність неофіційно. Також позивачка спростовує твердження відповідача щодо придбання ним квартири для неї та сина, оскільки дана квартира була придбана за рахунок автомобіля, придбаного в шлюбі, що підтверджується ухвалою суду, та заощаджених у шлюбі коштів, які відповідач привласнив, тому безпідставні його посилання на борги батькам. Крім того позивачка заперечувала проти заявленого ОСОБА_1 клопотання про витребування додаткових доказів, оскільки підставою позову не було питання погіршення її матеріального стану, а навпаки поліпшення матеріального стану відповідача. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Вирішуючи клопотання відповідача про витребування про витребування з Державної прикордонної служби України Головний центр обробки спеціальної інформації дані про перетинання кордону Паніца О.С. в період з 2017 року по 2020 року з інформацією щодо країн в які здійснювався виїзд та з Управління освіти Прилуцької міської ради інформацію про заробітну плату (доходи) ОСОБА_2 за 2019 рік та І квартал 2020 року, колегія суддів вважає, що у задоволенні даного клопотання слід відмовити, оскільки дана інформація не стосується предмету доказування підстав позову ОСОБА_2 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.7). Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 27 жовтня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с.8). Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 грудня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.9). Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 затверджено мирову угоду про поділ майна подружжя (а.с.26-28). За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_5 (а.с.29). Також вбачається, що ОСОБА_1 21 січня 2020 року отримав кредит в АТ «Кредобанк» в сумі 220905 грн на строк до 20 січня 2027 року на придбання автомобіля марки Chery Tiggo 3 (а.с.30-32, 33, 34) та даний автомобіль передано банку в заставу (а.с.35-37). Згідно копії Витягу з реєстру платників єдиного податку вбачається, що з 01 березня 2019 року ОСОБА_1 обрано спрощену систему оподаткування з надання послуг: роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах; надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.(основний); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; виробництво ювелірних і подібних виробів; діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами (а.с.38, 82-85). Також договором оренди приміщення від 01 березня 2019 року підтверджується факт здачі відповідачем в оренду частини спеціалізованого приміщення майстерні (а.с.39). З копії висновку ревматолога від 06 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 має захворювання, проте неможливо встановити повний діагноз, почерк нерозбірливий (а.с.41). За даними Регіонального сервісного центру в Чернігівській обл. ОСОБА_1 належить з 08 квітня 2016 року належить автомобіль Ford Kuga, 2009 року випуску (а.с.52), з 10 травня 2018 року автомобіль Geely Emgrand 7, 2013 року випуску (а.с.53) та з 21 січня 2020 року автомобіль марки Chery Tiggo 3, 2019 року випуску (а.с.54). За даними Державної прикордонної служби України від 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів виїжджав двічі за кордон: ОСОБА_4 з 23 листопада 2018 року до 30 листопада 2018 року; Київ-Лондон з 12 жовтня 2019 року та повернувся ОСОБА_5 -Київ 20 жовтня 2019 року (а.с.56). З інформації Державної податкової служби України вбачається, що ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року отримував певні доходи (а.с.59). З іншої інформації ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець, підприємницьку діяльність здійснював на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Згідно поданих декларацій платника єдиного податку фізичної особи підприємця, обсяг доходу становить: з 01 січня 2017 року по 02 жовтня 2017 року 235 390 грн; з 01 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року 462 517 грн; з 01 січня 2020 року по 01 квітня 2020 року 105875,00 грн (а.с.79, 80). Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності має гараж, площею 28,8 кв.м. в АДРЕСА_6 ; квартиру площею 64 кв.м. в АДРЕСА_7 ; гараж площею 16,9 кв.м.; квартиру площею 132,1 кв.м. в АДРЕСА_8 (а.с.60-61, 76). З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність з 01 квітня 2020 року (а.с.75) З довідки Комітету самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону від 14 квітня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 , разом із сином ОСОБА_3 , з яким постійно разом проживають (а.с.81). Дані правовідносини щодо способу виконання батьками обов`язку утримувати дітей, зокрема, щодо зміни способу стягнення аліментів, визначеного за рішенням суду, регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та Конвенцією про права дитини, що є частиною національного законодавства України. Згідно ст.51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою. Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей. Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. За змістом ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч.3 ст.181 СК України). Згідно ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст.182 СК України). Відповідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Подаючи позов про збільшення розміру аліментів ОСОБА_2 посилалась на ту обставину, що після ухвалення рішення суду в листопаді 2017 року у відповідача покращився матеріальний стан. Таким чином, предметом доказування є покращення матеріального стану ОСОБА_1 . Матеріалами справи достовірно підтверджено, що матеріальний стан ОСОБА_1 після стягнення з нього аліментів на утримання сина в сумі 2000 грн, значно покращився. Вбачається, що на момент ухвалення рішення в 2017 році відповідач вже припинив свою підприємницьку діяльність, що було враховано судом. Після ухвалення рішення підприємницьку діяльність відновлено, відповідач двічі вилітав за кордон, придбав два автомобілі, один з яких на даний час відчужено, що свідчить про ту обставину, що матеріальне становище платника аліментів покращилося від здійснення підприємницької діяльності, а не погіршилось, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу та відхиляються апеляційним судом. Посилання ОСОБА_1 на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року №6-143цс13 та в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №459/2181/17, також не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки ухвалені в інших справах, за інших обставин. Доводи апеляційної скарги, що судом неправомірно було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів щодо визначення матеріального стану позивачки не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, оскільки матеріальний стан позивачки не стосується предмету та підстав позову. Відхиляються доводи відповідача, що ним здійснюються додаткові витрати на дитину, які полягають у придбанні одягу тощо, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги, що квартира по АДРЕСА_4 , залишена у його власності в результаті поділу майна згідно ухвали суду та яку він вимушений був відчужити на користь матері у зв`язку з тим, що не має коштів повернути позичені у батьків кошти на придбання квартири для сина і дружини по 1/2 частині квартири, не підтверджені належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги, що поза увагою суду залишився той факт, що легковий автомобіль марки Chery Tiggo 3 ним придбаний в кредит та перебуває в заставі банку, що не свідчить про покращення його матеріального стану, не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції дані обставини належним чином досліджені та даному факту надано правильну правову оцінку. Доводи ОСОБА_1 , що висновок суду першої інстанції щодо врахування минулих доходів не відповідає нормам матеріального права, не заслуговують на увагу, оскільки для розгляду питання збільшення розміру аліментів суд мав врахувати розмір доходів, які були ним отримані саме після ухвалення рішення про стягнення аліментів. Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано критерій достатності при ухваленні рішення, а саме чи зможе платник аліментів з часу присудження сплачувати встановлений судом розмір аліментів також відхиляються апеляційним судом, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 має можливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції надано повну оцінку доказів, поданих сторонами при розгляді справи. Інші доводи апелянта зводяться до цитування правових норм матеріального та процесуального права, та його суб`єктивного тлумачення даних норм. В той же час заперечення позивачки, викладені у відзиві на апеляційну скаргу є слушними і такими, що судом апеляційної інстанції приймаються у повному обсязі. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково та змінив розмір аліментів, виходячи з захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: