Постанова 4823 № 742/1161/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 01 грудня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/1161/19 Головуючий у першій інстанції - Бездідько В. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/938/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Харечко Л.К., суддів: Онищенко О.І., Скрипки А.А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у матеріалах справи доказами без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення незаконно списаних коштів з кредитної картки, відновлення становища, яке існувало до порушення, У С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів в сумі 10 300,00 грн та судових витрат, обґрунтовуючи вимоги тим, що він оформив у Банку кредитну картку «Універсальна» за № НОМЕР_1 з метою отримання кредитного ліміту на картковий рахунок. Цього ж дня між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредитний ліміт на платіжну картку в розмірі 25 000,00 грн з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (термін дії картки - до 2020 року). Вночі 02.12.2018 невідомими особами з платіжної картки та кредитного рахунку позивача було здійснено списання коштів на рахунок ОСОБА_2 в сумах: 5 000,00 грн, 15 000,00 грн, 15 000,00 грн і 15 300,00 грн, а всього в загальній сумі 50 300,00 грн, з яких, як пояснював позивач, 10 300,00 грн були його особистими коштами, а решта коштів в сумі 40 000,00 грн були кредитними коштами, з яких 25 000,00 грн кредитний ліміт по картковому рахунку і 15 000,00 грн миттєва розстрочка, яка була оформлена шахраями в ночі 02.12.2018. Виявивши несанкціонований доступ до платіжної картки позивач зателефонував на гарячу лінію Банку та повідомив про шахрайські дії невідомих йому осіб. 03.12.2018 позивач звернувся до Прилуцького відділу поліції ГУНП у Чернігівській області з заявою про вчинення шахрайських дій, на підставі якої, правоохоронними органами було внесено до ЄРДР за № 12018270210002007 відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України та розпочато досудове розслідування. В січні 2019 року позивач звернувся до Банку з заявою про повернення його власних коштів, які знаходилися на картковому рахунку та просив припинити нарахування відсотків і пені за користування кредитом по картковому рахунку № НОМЕР_1 , проте, відповідач письмової відповіді так і не надав. Вважав, що жодними діями він не сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, крім того, як тільки було виявлено незаконне списання коштів, він невідкладно повідомив Банк та правоохоронні органи. Зазначені обставини є підставою для повернення грошових коштів в сумі 10 300,00 грн. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку позивача, суд першої інстанції не врахував, що 04.12.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості по факту вчинення шахрайських дій за ч. 1 ст. 190 КК України і останній визнаний потерпілим у даному кримінальному провадженні, а тому вказане підтверджує доводи про незаконне списання коштів з його карткового рахунку. ОСОБА_1 зазначає, що посилаючись в рішенні на Умови та правила надання банківських послуг, суд залишив поза увагою, що він не був ознайомлений з ними. Також вказує, що відповідач не надав жодного доказу, який би свідчив, що позивач своїми діями свідомо сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Крім того вважає, що суд не вірно встановив, що позивач звернувся до Банку з заявою про повернення на його картковий рахунок безпідставно перерахованих коштів 16.01.2019, адже, в дійсності, він телефонував з цього приводу на лінію Колл-центру Банку 03.12.2018. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду залишити без змін, звертаючи увагу на те, що держатель карти несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на карті даних. Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІН-коду або нанесеними на карті даними. Також зазначає, що всі операції за 02.12.2018 по здійсненню переказів з карткового рахунку позивача проводилися через систему дистанційного обслуговування Internet Banking Приват24 з відповідною ідентифікацією клієнта через проведення аутентифікації та верифікації. Кожен переказ коштів позивачем по справі був проведений з правильним введенням Логіну і Паролю користувача, а також динамічних паролів, які надходили на мобільний номер телефону, який вказаний ним особисто в Анкеті-заяві від 29.11.2016. Посилання в позові на те, що 10 300,00 грн є особистими коштами позивача, нічим не підтверджуються. Крім того, до теперішнього часу не встановлено винних дій Банку, внаслідок яких були зняті грошові кошти з карткового рахунку позивача. Вислухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації про рахунки, карту, контрольну інформацію, відправлену в SMS-повідомленні, ПІН-код, Ідентифікатори користувача, паролях системи Приват24, паролі (ніку) MobileBanking і оскільки, операції з переказу коштів, які були здійснені 02.12.2018 через систему дистанційного обслуговування Internet Banking Приват24 з відповідною ідентифікацією клієнта через проведення аутентифікації та вертифікації відомі тільки власнику картки, відповідач - АТ КБ «ПриваБанк» не повинен був нести відповідальність за дану операцію. З таким висновком погоджується і апеляційний суд, оскільки він повністю ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Судом встановлено, що 29.11.2016 між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого, банк надав кредитний ліміт на платіжну картку № НОМЕР_1 в розмірі 25 000,00 грн з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку" становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг (а. с. 28). Із тексту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 погодився із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Зазначено, що позичальник ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, що будуть надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись із їхніми змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. 02 грудня 2018 року з карткового рахунку № НОМЕР_1 було списано на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти, а саме: 5 000,00 грн (дублікат квитанції P24A746429454817021), 15 000,00 грн (дублікат квитанції P24A746430064393421), 15 000,00 грн (дублікат квитанції P24A746430446342621) та 15 000,00 грн (дублікат квитанції P24A746431183983131) (а. с. 5-8). 03.12.2018 позивач подав заяву до Прилуцького ВП про те, що невстановлена особа, шляхом обману заволоділа грошовими коштами в сумі 34 380,00 грн, які знаходилися на рахунку банківської картки заявника, про що внесено відомості до ЄРДР за № 12018270210002007 за ч. 1 ст. 190 КК України та видана довідка б/н про визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні (а. с. 9, 10). 16.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про повернення на його картковий рахунок безпідставно перерахованих 02.12.2018 коштів в період часу з 02:50 до 03:15 з карткового рахунку № НОМЕР_1 (а. с. 11). Відповідно до п. 1.1.5.1. Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (витяг на а. с. 32 - 61) сторони несуть відповідальність за належне виконання своїх обов`язків відповідно до законодавства України та умов публічного договору, Договору. Згідно з п. 1.1.2.1.12 Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт зобов`язаний вживати заходів щодо запобігання втраті (розкрадання) Карток, ПІН-кода і персонального ідентифікаційного номера або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу, або їх незаконного використання. Пунктом 1.2.1.21 передбачено, що клієнт повинен негайно повідомляти Банк шляхом дзвінка до Колл-центру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту, про втрату/викрадення карти, стікера PayPass, SIM-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками (а також за рахунками 3-х осіб). У випадку якщо держателю картки відомі факти про незаконне використання картки, держатель картки зобов`язаний у триденний термін після усної заяви про втрату картки, стікера PayPass, ПІНа надати в Банк докладний виклад обставин втрати картки, стікера PayPass, ПІНа і відомі факти про їх незаконне використання (п. 1.1.2.1.14). Держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією до моменту звернення Власника Карти в Банк та блокування Карти і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Картки в СТОП-ЛИСТ Платіжною системою (1.1.5.29.). Банк не несе відповідальності, якщо інформація про рахунки Клієнта, Карту, контрольну інформацію Клієнта, відправленому в SMS - повідомленні ПІН - коді, Ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24, паролі (ніку) MobileBanking або проведених Клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання Клієнтом умов їхнього зберігання і використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв`язку під час використання цих каналів (1.1.5.5.). Пункт 1.1.5.13 передбачає, що клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції що супроводжуються авторизацією, до моменту подання письмової заяви Клієнта про блокування картки/рахунку на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг. Клієнт відповідає за усі операції в повному обсязі, здійснені у підрозділах Банку через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват-24 з використанням передбачених ними Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації (1.1.5.14). Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Згідно з пунктом 1.27 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993). Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, в якій з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15 та від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17. У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17). Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно з приписами ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він жодними своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, також, як тільки було виявлено безпідставне списання коштів з кредитної карти він невідкладно повідомив про це відповідача та правоохоронні органи. З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та вважає, що належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що грошовими коштами протиправно заволоділа інша особа, позивачем надано не було. Колегія суддів також враховує, що на час розгляду справи, не встановлено осіб, причетних до незаконного списання коштів з карти позивача, а той факт, що ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12018270210002007, заведеним на підставі поданої ним заяви до Прилуцького ВП ГУНП у Чернігівській області, не дає підстав для покладення на відповідача зобов`язання повернути грошові кошти позивачу та не підтверджує доводи позивача про факт незаконного списання коштів невідомими особами шляхом вчинення шахрайських дій, крім того, матеріали справи не містять будь - яких даних про результати перевірки заяви за фактом шахрайства. Відсутні підстави вважати і те, що Банком були допущені дії чи бездіяльність у порушенні обов`язків, встановлених законом та договором, які призвели до порушення прав позивача щодо заволодіння коштами. Заперечуючи проти позову представник АТ КБ «Приватбанк» звертав увагу на те, що всі операції за 02.12.2018 по здійсненню переказів з карткового рахунку позивача проводилися через систему дистанційного обслуговування Internet Banking Приват24 (п. 2.3.2 Умов та Правил) з відповідною ідентифікацією клієнта через проведення аутентифікації та верифікації. Зазначав, що відповідно до п. 2.3.2.3.2.6 Умов та Правил надання банківських послуг, Банк зобов`язаний прийняти до виконання дистанційні розпорядження, оформлені і підтверджені належним чином. Дистанційне розпорядження вважається переданим Клієнтом і прийнятим Банком до виконання, якщо Клієнт для доступу в Систему ввів правильні логін (номер мобільного телефону) і пароль; підтвердив вхід одноразовий пароль ОТР, який прийшов на мобільний телефон Клієнта; підтвердив дистанційне розпорядження одноразовий пароль ОТР, який прийшов на його мобільний телефон. Кожен переказ коштів позивачем був проведений з правильним введенням логіну та паролю користувача, а також, динамічних паролів, які надходили на номер мобільного телефону - НОМЕР_2 , який вказаний ним особисто в Анкеті - заяві від 29.11.2016 року. Таким чином позивач, в силу положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не довів належним чином своїх позовних вимог, проти яких заперечував відповідач. Апеляційний суд погоджується з доводами, викладеними у відзиві АТ КБ «Приватбанк», в частині того, що не надано доказів і про те, що на картковому рахунку знаходились належні позивачу особисті, а не кредитні кошти саме в розмірі 10 300 грн, які просив повернути останній, а отже, вимога позивача в цій частині є необґрунтованою. Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково вказав в рішенні, що позивач звернувся до відповідача з приводу незаконного списання коштів з його кредитної картки лише 16 січня 2019 року, залишивши поза увагою те, що насправді він своєчасно повідомив відповідача про зазначений факт, зателефонувавши 03.12.2018 року на лінію Колл-центру, тобто, дотримався в цій частині своїх обов`язків по договору, не доводять правомірності його позовних вимог, оскільки, як вже зазначалось вище, у випадку, якщо держателю картки відомі факти про незаконне використання картки, держатель картки зобов`язаний у триденний термін після усної заяви про це надати в Банк докладний виклад обставин та відомі факти незаконного використання картки (п. 1.1.2.1.14 Умов та Правил надання банківських послуг). Фактично ОСОБА_1 звернувся до Банку 16.01.2019 року. Вказані обставини підтверджуються матеріалами даної справи. Посилання в скарзі на те, що позивач не був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, на правильність вирішення даного спору не впливають, крім того, цей документ є публічною офертою, що містить умови та правила надання послуг банком, до якої приєднується клієнт, підписуючи заяву у відділенні банку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування законного і обґрунтованого по суті рішення суду першої інстанції, в зв`язку з чим, скасуванню рішення не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 30 листопада 2020 року. Головуюча Судді: