Постанова 4857 № 300/1277/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1277/19 пров. № А/857/3395/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, головуючий суддя Гундяк В.Д. ухвалене о 10:52 год. у м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 10.02.2019 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- В С Т А Н О В И В: В червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУ ДФС в Івано-Франківській області, в якому просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки). В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що в порушення вимог чинного законодавства України відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4523-17 від 08.02.2019 року на суму 19 904,72 грн, яку слід скасувати. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 року за №Ф-4523-17. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС в Івано-Франківській області, як правонаступник ГУ ДФС в Івано-Франківській області, оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач зобов`язаний сплачувати до державного бюджету зобов`язання зі сплати єдиного внеску, навіть якщо ним не отримано дохід (прибуток) у звітному році. Разом із апеляційною скаргою Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області області подано клопотання про заміну сторони відповідача з Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДФС в Івано-Франківській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області. Відтак, з урахуванням положень статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно замінити відповідача його правонаступником. В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 12.01.2013 року перебуває на обліку як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат). З 10.10.2016 року по 26.02.2017 року вона перебувала у соціальній відпустці по вагітності і пологах, а з 27.02.2017 року по теперішній час у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку. 08.02.2019 року Головне управління ДФС в Івано-Франківській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4523-17, якою зобов`язано позивача сплати недоїмку в сумі 19 904,72 грн. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено факт сплати Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради єдиного внеску з отриманої позивачем допомоги при народженні дитини до досягнення нею трирічного віку у період з 01.01.2017 року по даний час, подвійне нарахування податковим органом єдиного внеску є безпідставним. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з визначеннями, наведеними в п.п.14.1.226 п.14.1ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Статтею 13 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. В силу частини 4 ст. 4 вказаного Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції, яка діяла до 31.12.2017), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Таким чином, підставою для формування та надіслання органом доходів і зборів платнику вимоги про сплату боргу є наявність недоїмки у платника єдиного внеску. Разом з тим, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Поряд з цим, у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в т.ч. по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати такою особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску не виникає. Аналогічна правова позиція щодо подвійної сплати ЄСВ викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та від 5 грудня 2019 року (справа № 260/358/19). Матеріалами справи підтверджено, що з 10.10.2016 року позивач перебувала у соціальній відпустці по вагітності і пологах, а з 27.02.2017 року у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення. Також відповідно до відповіді Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради за №Є/39 від 30.01.2020 року єдиний внесок за неї в цей період сплачено з сум допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення 3 річного віку, про що до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області щомісячно подавалися відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про безпідставність винесення вимоги № Ф-4523-17 від 08.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2018 роки на суму 19 904,72 грн. Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі №300/1277/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 10.07.2020 року.