Постанова 4807 № 317/35/16-ц

Дата документу 30.06.2020 Справа № 317/35/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 317/35/16 Головуючий у 1 інстанції: Сакоян Д.І. № 22-ц/807/87/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. секретар: Бєлова А.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Ухвалою судді Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено у повному обсязі. Накладено арешт на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_3 та заборонено їх відчуження в межах суми заявленої до стягнення 3 884 500,85 грн. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати. На апеляційний розгляд апелянт не з`явилася неодноразово, посилаючись на епідемію коронавірусу, натомість жодних переконливих доказів на підтвердження обставин, які унеможливлювали б її прибуття до суду в умовах, коли на даний час карантинні заходи послаблені та мають адаптивний характер апелянтом не надано. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається що в провадженні суду перебувала справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Саме для забезпечення цього позову оскаржуваною ухвалою були вжиті заходи забезпечення позову. На час подання апеляційної скарги справа розглянута та рішення в справі набуло чинності. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що заходи забезпечення позову були вжиті без урахування того, що майно ОСОБА_3 , на яке було накладено арешт, належало і їй, позаяк воно було придбано у шлюбі. З ухвали про накладення арешту вбачається, що арешт було накладено на рухоме, нерухоме майно та кошти, які належали особисто відповідачеві без зазначення переліку цього майна, що не перешкоджає заявнику апеляційної скарги, у разі арешту належного їй майна, вимагати виключення його з опису та арешту. Крім того, судова колегія враховує, що забезпечення позову було викликано обґрунтованим припущенням про те, що невжиття заходів забезпечення утруднить виконання судового рішення. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IVсуди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст.1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї Конвенції. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, в тому числі накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Таким чином, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Враховуючи, що для вжиття заходів забезпечення позову було досить обґрунтоване припущення про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду, у разі задоволення позову, дотримуючись принципів здійснення цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем вид заходів забезпечення позову щодо накладення арешту є обґрунтованим та доцільним в рамках даної справи та співмірним із заявленими вимогами. У запереченні на апеляційну скаргу позивач зазначав про те, що навіть після ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача суттєвої грошової суми, він ухиляється від виконання, в тому числі шляхом відчуження належного йому майна. За таких обставин суд першої інстанції правомірно вжив заходи забезпечення позову протягом розгляду справи до ухвалення судового рішення та судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 липня 2020 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков