Постанова 4807 № 334/9377/25

Дата документу 09.06.2026 Справа № 334/9377/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/9377/25 Провадження №22-ц/807/1239/26 Головуючий в 1-й інстанції Бредіхін Ю.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В. суддів:Подліянової Г.С., Трофимової Д.А., секретарПантюх Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цирулевського Романа Олександровича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТАФАРМА», Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «АКВА-ВИТА», Приватне підприємство «МАКСФОРТ», про стягнення половини доходу від діяльності приватних підприємств, які є спільною сумісною власністю подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення частини доходу від діяльності юридичних осіб, які є спільною сумісною власністю подружжя,- В С Т А Н О В И В: З листопада 2025 року в проваджені суду перебуває цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: товариства з обмеженою відповідальністю «Вітафарм», товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Вита», приватного підприємства «Максфорт» про стягнення суми та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма», товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Аква Віта», приватне підприємство «Максфорт» про стягнення частини доходу юридичних осіб, які є спільною сумісною власністю подружжя. 19.03.2026 представником первісного позивача подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 30 об`єктів нерухомого майна, які належать відповідачу ОСОБА_2 . В обґрунтування своєї заяви вказує про те, що між сторонами триває процес поділу майна, в ході якого ОСОБА_2 у 2025 році вчинила ряд дій на відчуження майна ряду юридичних осіб, стосовно якого тривали судові процеси, аби унеможливити подальше звернення стягнення на них. Відтак вважає, що відсутність такого обтяження може призвести до невиконання майбутнього судового рішення. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року, заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цирулевського Романа Олександровича про забезпечення позову, залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цирулевського Романа Олександровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви про забезпечення позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що забезпечення позову в інших провадженнях та накладання арешту на частину майна, не забезпечить позов у цій справі і не є підставою для відмови у задоволенні заяви. Судом не надано оцінки діям відповідача за первісним позовом щодо зменшення статутних капіталів підприємств та виведення з їх власності нерухомого майна. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За положенням ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16.04.2025 року у справі №335/170/25 вже накладений арешт на двадцять п`ять з тридцяти об`єктів нерухомості, які зазначені у заяві про забезпечення позову, яка розглядається, і в частині відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 11.02.2026 року у справі №335/170/25. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що згідно із наданих самим представником позивача доказів (інформації з державних реєстрів), відповідач ОСОБА_3 після відкриття провадження у цій справі продовжила набувати права власності на об`єкти нерухомого майна. Наприклад, 28.01.2026 року нею набуто право власності на садовий будинок вартістю 9 827 079 грн., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане, на переконання суду, не свідчить про намір відповідача уникнути ймовірного виконання судового рішення. Крім того, представник позивача не надає жодних пояснень стосовно співмірності переліку нерухомості, які він просить арештувати, із своїми позовними вимогами, адже, наприклад, вищевказаний садовий будинок коштує 9 827 079 грн., а крім нього представник позивача просить накласти арешт ще на 29 об`єктів нерухомості, посилаючись на те, що вимоги позивача становлять 12 112 150 грн. При цьому, представником позивача не вказано жодних доводів стосовно зустрічного забезпечення, хоча у цій справі і до позивача заявлено вимогу про стягнення з нього 34 153 350 грн. Відтак, при вирішення заяви про забезпечення позову необхідно брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, а позивачем не доведено співмірність заходів про вжиття яких він просить. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини 1статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту. При цьому, вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Між сторонами у справі виник спір щодо стягнення доходу від діяльності приватних підприємств, які є спільною сумісною власністю подружжя. Як за первісним, так і за зустрічним позовом, позивачами заявлено вимоги щодо стягнення суми. Так, позивачем ОСОБА_1 заявлено позов щодо стягнення з ОСОБА_2 12112150,00 грн., при цьому у заяві про забезпечення позову заявник просить накласти арешт на 30 об`єктів нерухомого майна, які належать ОСОБА_2 , без жодного аналізу їх вартості, що вочевидь вказує на недоведеність співмірності застосування вказаного способу забезпечення позову. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що заявником, враховуючи наявність інших проваджень з приводу поділу майна подружжя і накладання арешту на таке майно, не доведено в повній мірі наявність ризиків утруднення або неможливості виконання рішення по суті позовних вимог. Доводів, які б вказували на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали суду апеляційна скарга не містить. З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що судом вирішено питання щодо вжиття заходів забезпечення позову з дотриманням вимог ЦПК України, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Цирулевського Романа Олександровича залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 11 червня 2026 року. Судді: С.В. Кухар Г.С. Подліянова Д.А. Трофимова