Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/172/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/172/20 пров. № А/857/5549/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Запотічного І.І., з участю секретаря судового засідання - Хомича О.Р., а також сторін (їх представників): від позивача Юхман Л.Я., Юхман Я.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. про визнання протиправною відмови щодо призначення пенсії за вислугу років, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Могила А.Б., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 31.03.2020р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 27.01.2020р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Івано-Франківській обл. щодо відмови у призначені їй пенсії відповідно ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру»; зобов`язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001р.) в розмірі 90 відсотків суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, зарахувавши до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, період роботи з 03.06.1996р. по 02.06.1999р. на посаді секретаря судового засідання Болехівського міського суду Івано-Франківської обл. та з урахуванням довідок про складові заробітної плати прокуратури Івано-Франківської обл. № 18-298 вих.19 та № 18-297 вих-19 від 17.12.2019р. з дня звернення, тобто з 19.12.2019р., та виплачувати її в повному обсязі без обмеження і сплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого призначення (а.с.2-7). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.34-35). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2020р. в задоволенні позову відмовлено (а.с.60-65). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду інстанції та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.70-81). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з 25.11.2019р. вона отримала право на спеціальну пенсію за набуття 20-річного прокурорського стажу, незалежно від віку, та право вибору періоду обчислення розрахунку сум місячного заробітку (24 або 60 календарних місяці), який дає право вираховувати розмір виплат для обчислення пенсії. Суд першої інстанції не дослідив матеріали пенсійної справи щодо її трудового стажу, а саме: періоди здобуття освіти, які зараховуються до стажу і дають право на пенсію за вислугу років й перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Зазначає, що вимога про наявність вищої освіти, в тому числі юридичної, в осіб, які займають посади державних службовців, настала лише з 01.09.1999р. і не може застосовуватися до розглядуваного випадку. Робота на посаді секретаря судового засідання з моменту здобуття особою вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра підлягає зарахуванню до стажу роботи в галузі права. Наявність права на призначення пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» пов`язана з тим, що зазначена норма права діяла під час роботи позивача в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питання призначення пенсій прокурорам, зокрема, через прийняття Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р., який набрав законної сили 15.07.2015р., призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому співвідношенні до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і суперечить положенням Конституції України. Відповідачем ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.99-103). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено через об`єктивну необхідність в судовому засіданні за правилами ст.310 КАС України із повідомленням учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача по справі, позивача та її представника на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 обіймала у період з 03.06.1996р. (наказ № 1 від 03.06.1999р.) по 24.11.1999р. (наказ № 22 від 24.11.1999р.) посаду секретаря судового засідання у Болехівському міському суді Івано-Франківської обл. Починаючи з 25.11.1999р., позивач працювала в органах прокуратури, а саме: наказом від 25.11.1999р. прийнята на посаду помічника прокурора - стажиста Долинської міжрайонної прокуратури; наказом від 10.04.2000р. призначена помічником Долинського міжрайонного прокурора; наказом від 06.06.2012р. призначена на посаду прокурора Долинської міжрайонної прокуратури; наказом від 14.12.2015р. призначена на посаду прокурора Долинського відділу Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської обл., що підтверджується відомостями про роботу, внесеними до трудової книжки (а.с.16, 19). 19.12.2019р. позивач звернулася з заявою до ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру», з урахуванням довідок прокуратури Івано-Франківської обл. №№ 18-298 вих19, 18-297 вих19 від 17.12.2019р. про складові заробітної плати працівника органів прокуратури ОСОБА_2 Л.Я. (а.с.17-18). Рішенням № 338 від 21.12.2019р. відповідач ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із відсутністю необхідного стажу. У зазначеному рішенні відповідач вказав, що до стажу роботи за вислугу років позивачу зараховано періоди роботи з 02.06.1999р. по 24.11.1999р. державним службовцем в Болехівському міському суді Івано-Франківської обл. та з 25.11.1999р. по 31.10.2019р. на посаді прокурора Долинського відділу Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської обл., як це передбачено ст.86 Закону України «Про прокуратуру», що в цілому становить 20 років 06 місяців при необхідних 24 роках 06 місяців (а.с.11). Приймаючи рішення та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що 14.10.2014р. набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», згідно якого положення ч.1 ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру», які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру», а саме з 15.07.2015р. На час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивач не набула права на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» через відсутність відповідної вислуги років. В зазначений період діяли норми щодо призначення пенсії працівникам прокуратури, визначені ст.86 Закону України № 1697-VІІ від 14.10.2014р. «Про прокуратуру», якими передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 06 місяців. Умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію, часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність в особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років. Враховуючи вищезазначене, підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» є відсутніми. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує, що умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначено ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» Редакція зазначеної статті неодноразово змінювалась. Відповідно до ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» (в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001р.) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку. До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності з 01.10.2011р., внесено зміни до ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру», зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років. До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Таким чином, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001р. до 01.10.2011р. мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи було воно фактично реалізовано шляхом звернення зацікавленої особи до органів ПФ України з заявою про призначення пенсії. 15.07.2015р. набрала чинності нова редакція Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р., пунктом 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991р., крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої ст.50-1 цього Закону. Таким чином, починаючи з 15.07.2015р., положення ч.1 ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру», які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру». Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005р. згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 Конституції України це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. Окрім цього, виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України та Верховного Суду України розуміння сутності гарантій, недопущення звуження змісту та обсягу прав громадян на пенсійне забезпечення, слід підкреслити, що правовідносини по пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на пенсію. Оскільки з 15.07.2015р. скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначені відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» та ін., тому станом на час звернення 19.12.2019р. до пенсійного органу із відповідною заявою у позивача не виникло право на призначення пенсії. Таким чином, на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років змінені умови призначення таких пенсій; наведене питання врегульовано приписами ст.86 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру»; правові підстави для застосування в цьому випадку норм попереднього Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» (окрім норм, дія яких продовжена) є відсутніми. На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугою років (19.12.2019р.) діяли норми щодо призначення пенсії працівникам прокуратури, визначені ст.86 Закону України № 1697-VІІ від 14.10.2014р. «Про прокуратуру», згідно з якою прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 06 місяців. Відповідно до ч.6 ст.86 Закону України № 1697-VІІ від 14.10.2014р. «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою. З урахуванням зазначеного, умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 31.10.2018р. у справі № 464/7474/16-а. Разом з тим, згідно правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 14.03.2017р. у справі № 344/11838/14-а до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій пенсійного органу щодо незарахування до стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 03.06.1996р. по 01.06.1999р. на посаді секретаря судового засідання у Болехівському міському суді Івано-Франківської обл., який би надавав право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», оскільки вищу юридичну освіту позивач отримала 01.06.1999р. Як встановлено під час судового розгляду, стаж роботи позивача за період з 02.06.1999р. по 24.11.1999р. на посаді державного службовця у Болехівському міському суді Івано-Франківської обл., а також на посадах в органах прокуратури за період з 25.11.1999р. до 01.10.2011р. складає 12 років 03 місяці 28 дні. Таким чином, позивач ОСОБА_1 у період з 26.07.2001р. по 01.10.2011р. не мала необхідного стажу роботи для призначення пенсії, тому у неї не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру». На правовідносини, які виникли 19.12.2019р. у зв`язку із зверненням позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії поширюється дія Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р., оскільки ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» втратила свою чинність. Станом на 19.12.2019р. стаж позивача складає 20 років 06 місяців, що є меншим від встановленого ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (24 роки 06 місяців) стажу, згідно якого особа має право на призначення пенсії за вислугу років. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не набула такого права на призначення пенсії за вислугу років, тому неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Доводи позивача про наявність права на призначення пенсії за вислугою років на підставі ст.50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» у зв`язку з тим, що вказана норма права діяла під час її роботи в органах прокуратури є необґрунтованими, оскільки у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001р. до 01.10.2011р. мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло таке право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991р. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів ПФ України з заявою про призначення пенсії. Відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» як наслідок, позбавляє необхідності надання правової оцінки іншим складовим позовних вимог, зокрема, щодо застосування розміру відсотків щомісячного заробітку, врахування складових заробітної плати, що враховуються при визначенні розміру пенсії. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський Суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014р., п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами. У спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача немає «законних сподівань» на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст.1 Першого протоколу. При вирішенні наведеного спору колегія суддів приймає до уваги правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, що викладена в постанові від 10.05.2018р. у справі № 727/9397/16-а, постанові від 03.04.2018р. у справі № 465/7186/16-а, постанові від 08.06.2018р. у справі № 694/728/16-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягає є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність заявленого позову та відсутність правових підстав для його задоволення, із вищевказаних мотивів. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 . З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2020р. в адміністративній справі № 300/172/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький І. І. Запотічний Дата складення повного тексту судового рішення: 09.07.2020р.