Постанова 4856 № 560/970/20
від 08.07.2020 ·П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/970/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 08 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року (прийняте у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дунаєвецької міської ради (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач 17.02.2020 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправними дії Дунаевецької міської ради від 21.11.2019, про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2.00 га. для ведення селянського господарства, ОСОБА_1 ; - зобов`язати Дунаевецьку міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2.00 га., кадастрового номера 6821883300:08:003:2004 для ведення селянського господарства; - стягнути з Дунаевецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн. та стягнути з Дунаевецької міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 30000 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.04.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 27.11.2019 №0205-12/2723 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства. Зобов`язано Дунаєвецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Дунаєвецької об`єднаної територіальної громади кадастровий номер 6821883300:08:003:2004 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення про надання або мотивовану відмову у надані дозволу відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення в оскаржуваній частині та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної та матеріальної шкоди. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано доказів матеріальної шкоди, а саме, втрати вигоди, коли позивача позбавлено законного права на протязі десяти місяців користуватись 2,0 гектарами землі. А також моральної шкоди, яку заподіяв відповідач своїм відношенням до позивача. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що міською радою під час повторного розгляду заяви позивача було здійснено всі необхідні заходи щодо її розгляду відповідно до вимог земельного законодавства. Також відповідачем вказано, що рішенням сімдесятої (позачергової) сесії Дунаєвецької міської ради сьомого скликання від 14.05.2020 №17-70/2020 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Мала Кружелівка за рахунок земельної ділянки комунальної власності площею 12,8808 га. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином предметом дослідження суду апеляційної інстанції у даній справі є наявність/відсутність підстав для виплати позивачу моральної та матеріальної шкоди у заявленому розмірі. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. ОСОБА_1 звертався до відповідача з заявою від 08.05.2019 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об`єднаної територіальної громади. Разом із заявою позивач подавав додатки зокрема, копію паспорту, копію посвідчення та графічні матеріали. Відповідач повідомив позивача листом від 17.05.2019 №1004/02.08-20, що заяву щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 для ведення особистого селянського господарства розглянуто 14.05.2019 на черговій сесії міської ради. За результатами розгляду рішення не було прийняте. Позивач оскаржив вказану відмову до суду та згідно рішення суду від 26.07.2019 по справі №560/1822/19 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення Дунаєвецької міської ради від 17.05.2019 про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Мала Кужелівка (Дунаєвецька об`єднана територіальна громада). Зобов`язано Дунаєвецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2019 та прийняти рішення щодо надання дозволу або відмовити в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об`єднаної територіальної громади. В решті позову відмовлено. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.07.2019 справа №560/1822/19 заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08.05.2019 відповідачем повторно розглянуто, однак за результатами голосування стосовно проекту рішення "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 " рішення не було прийнято. 27.11.2019 відповідач листом № 02.05-12/2723 повідомив позивача, що за результатами розгляду рішення не було прийняте, та при цьому в листі не вказана обґрунтована причина такої відмови передбачена ЗК України. Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся із позовом до суду. Приймаючи рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної та майнової шкоди та не навів доказів причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною йому моральною та майновою шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані), а тому, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Апеляційний суд погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в даному випадку в частині наявності чи відсутності підстав для виплати позивачу моральної та матеріальної шкоди у заявленому розмірі. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 1167 ЦК України вказано, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Положенням ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Отже, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову. Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв`язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При цьому, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції вірно вказав, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної та майнової шкоди та не навів доказів причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною йому моральною та майновою шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані). Таким чином, позивач не обґрунтував належним чином взаємозв`язок (моральних потрясінь) із діями Дунаєвецької міської ради щодо відмови у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою. Щодо вимоги про відшкодуваня позивачу матеріальної шкоди у сумі 30 000,00 грн. слід вказати наступне. Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Так, матеріальна шкода може бути відшкодована, проте її заподіяння повинно бути належним чином підтверджено достатніми доказами. Для її відшкодування необхідні такі фактори у їх сукупності: наявність шкоди (її розмір); протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б однієї з цих складових виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Доказами можуть бути будь-які дані, що мають відношення до справи та засвідчують факт заподіяння шкоди, а також понесення матеріальних витрат, причинний зв`язок між заподіяною шкодою і діями відповідача. Однак, позивачем не надано доказів фактичного заподіяння спірними рішеннями відповідача матеріальної шкоди та ще й у розмірі 30 000 грн. Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.11.2019 по справі № 820/5044/18, від 25.09.2019 справа № 826/12503/16. За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.