Постанова 4855 № 640/1374/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1374/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Мєзєнцева Є.І. за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач-1) та ОСОБА_2 (далі - позивач-2) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач), у якому просили суд: - стягнути з відповідача на користь позивача-1 суму невиплаченого залишку гарантованої суми відшкодування за вкладом у розмірі 41049,05 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача-1 суму майнової відповідальності у розмірі 3% річних з урахуванням індексу інфляції; - стягнути з відповідача на користь позивача-1 суму завданих збитків (упущеної вигоди) у розмірі 13% річних; - стягнути з відповідача на користь позивача-1 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди; - зобов`язати відповідача акцептувати на користь позивача-1 в четверту чергу кредиторських вимог до банку ПАТ «БК «Надра» борг у розмірі 4259,91 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача-2 суму невиплаченого залишку гарантованої суми відшкодування за вкладом у розмірі 39005,55 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача-2 суму майнової відповідальності у розмірі 3% річних з урахуванням індексу інфляції, стягнути з відповідача на користь позивача-2 суму завданих збитків (упущеної вигоди) у розмірі 13% річних; - стягнути з відповідача на користь позивача-1 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору за подання позову. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2019 року позовну заяву позивача-1 та позивача-2 повернуто на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з тим, що позивачі не усунули недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2019 року повернуто на підставі п. 1 ч. 4 ст. 298 КАС України у зв`язку з тим, що дана апеляційна скарга, подана в електронному вигляді до суду вважається не підписаною, а тому не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню особі, яка її подала. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2019 року повернуто на підставі п. 1 ч. 4 ст. 298 КАС України у зв`язку з тим, що дана апеляційна скарга, подана в електронному вигляді до суду вважається не підписаною, а тому не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню особі, яка її подала. Постановою Верховного Суду від 10 вересня 2019 року ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року та від 08 липня 2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду зі стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року позовну заяву позивача-1 та позивача-2 повернуто на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач-1 та позивач-2 звернулись до суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування скарг апелянти зазначили, що зверталися до цивільного суду з аналогічними позовними вимогами, проте ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року у справі №761/2987/18 провадження у справі закрито з роз`ясненням, що вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Вказана ухвала за наслідками касаційного перегляду залишена без змін. Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. 3, 6, 7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а ухвалу суду необхідно скасувати, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 3 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає, а викладені у апеляційній скарзі мотиви апелянта є прийнятні з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 172 КАС України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Разом з тим, ч. 5 ст. 172 КАС України визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Пунктом 6 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви Окружний адміністративний суд міста Києва виходив з того, що спір про внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а вимоги позивача не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. В іншій частині суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у правовідносинах про відшкодування гарантованої суми відшкодування за вкладами та відшкодування шкоди Фонд діє як суб`єкт владних повноважень. Враховуючи те, що позивачами заявлено позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне. Спірні правовідносини регулюються Законом, яким установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому виведена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону є спеціальними, і він є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. З позовної заяви вбачається, що позивачі просили стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: невиплачений залишок гарантованого відшкодування за вкладами в ПАТ «КБ «Надра»; три проценти річних з урахуванням індексу інфляції відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі; завдані збитки (упущену вигоду) у розмірі 13 процентів річних відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі; моральну шкоду. Крім того позивачі просили зобов`язати відповідача акцептувати на користь позивача-1 в четверту чергу кредиторських вимог до банку ПАТ «БК «Надра» борг у розмірі 4259,91 грн. Колегією суддів встановлено, що з аналогічними позовними вимогами позивачі у січні 2018 року звернулись до Шевченківського районного суду міста Києва. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року справі №761/2987/18 провадження у справі закрито з роз`ясненням, що вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. В подальшому постановою Великої Палати Верховного Суду України від 13 листопада 2019 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року у справі №761/2987/18 залишено без змін. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду України зазначила, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду (якщо адміністративна рада Фонду згідно з п. 17 ч. 1 ст. 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування) є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Аналогічні правові висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі №813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі №820/3770/16, від 23 січ7ня 2019 року у справі №727/8505/15-ц та від 19 червня 2019 року у справі №752/17889/17-ц. Спір про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №727/8505/15-ц та від 19 червня 2019 року у справі №752/17889/17-ц. Позивачі визначили відповідачем саме Фонд, усі позовні вимоги вони заявили саме до Фонду, а не до банку як сторони відповідного договору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовні вимоги у справі, що розглядається, а саме: стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб невиплаченого залишку гарантованого відшкодування за вкладами в ПАТ «КБ «Надра», трьох процентів річних з урахуванням індексу інфляції відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі, завданих збитків (упущену вигоду) у розмірі 13 процентів річних відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі; відшкодування моральної шкоди, - випливають із дій Фонду з виплати гарантованого відшкодування. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18). Вимоги ж позивача-1 про акцептування на його користь у четверту чергу кредиторських вимог до ПАТ «КБ «Надра» у розмірі 4 259,91 грн. тісно пов`язані з першою вимогою позивачів. Якщо під час вирішення такого спору суд адміністративної юрисдикції дійде висновку про те, що Фонд як суб`єкт владних повноважень неправильно визначив суму гарантованого відшкодування, що підлягає виплаті, і позивач має право на грошові кошти (недоплачену курсову різницю) в сумі, що перевищує встановлений законом граничний розмір відшкодування, наведене буде підставою для включення банком відповідних вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів із залишком суми, що перевищує 200 тис. грн. Відповідно до Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 серпня 2017 року № 3711,підставою для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили (у тому числі рішення судів, які набрали законної сили після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторів, визначеного статтею 49 Закону), за яким, зокрема, виникають кредиторські вимоги вкладників у частині, що перевищує суму відшкодування, виплачену Фондом, розмір якої визначено згідно з вимогами статті 26 Закону. Такі вимоги включаються до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягають задоволенню в черговості відповідно до статті 52 Закону. Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки Великою Палатою Верховного Суду у справі №761/2987/18 викладено висновок про те, що позовні вимоги позивачів у повному обсязі повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для повернення позовної заяви позивачів на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України. Судом першої інстанції вказані обставини не враховано. Колегія суддів зазначає, що право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань та посадових осіб. Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для повернення позовної заяви у даній справі, а тому судом першої інстанції було порушено вимоги п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України та необґрунтовано постановлено ухвалу від 07 лютого 2020 року. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду із стадії вирішення питання щодо відкриття провадження. Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги позивачі просять постановити окрему ухвалу з приводу ймовірних кримінальних правопорушень (створення штучних та незаконних на думку позивачів перешкод доступу до правосуддя). Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.ст. 249, 324 КАС України прийняття окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, і для реалізації такого повноваження повинні існувати правові підстави, чітко визначені зазначеними нормами, а саме встановлення судом порушення закону. Разом з тим, при здійсненні апеляційного провадження за скаргою позивачів на процесуальну ухвалу суду першої інстанції у цій справі колегією суддів не було встановлено виключних правових підстав для постановлення окремої ухвали, як на тому наполягає заявник. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх правових підстав для прийняття окремої ухвали в цій справі. Керуючись ст.ст. 242, 249, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 324 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов Є.І. Мєзєнцев