Постанова Харківський апеляційний суд № 646/6022/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року м. Харків Справа № 646/6022/18 Провадження № 22-ц/818/150/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кругової С.С., суддів Бурлака І.В., Пилипчук Н.П., Учасники справи : Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Харкові апеляційні скарги адвоката Лисенка Андрія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 13 серпня 2019 року (головуючий суддя першої інстанції Шелест І.М.),- у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 82397,05 грн. за кредитним договором №б/н від 13 грудня 2013 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 41823,99 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 15485,73 грн., заборгованості по пені 20687,47 грн., а також штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: а саме: 500 грн. штраф (фіксована частина), 3899,86 грн. штраф (процентна складова) та 1762 грн. судових витрат. Позов мотивований тим, що 13 грудня 2013 року між ПАТ «КБ Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у вигляді підписаної відповідачем Заяви №б/н, згідно якої він отримав кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Згідно вказаних «Умов та правил надання банківських послуг» клієнт надає свою згоду на можливість зміни тарифів та інших невід`ємних частин договору за рішенням банку в односторонньому порядку, так як і розмір відсоткової ставки за кредитом, а також власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту та погашати заборгованість. Крім того, банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому «Тарифами Банку» з розрахунку 365/366 календарних днів на рік. Також зазначає, що відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник повинен сплатити банку штраф 500 грн. + 5% від суми позову. Зазначає, що позивач в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором, а відповідач ухиляється від свого обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, чим порушив умови договору та ст.509, 526, 1054 ЦК України, у зв`язку з чим станом на 22 червня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 82397,05 грн., від погашення якої він ухиляється. Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 13 серпня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.12.2013, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 4123,99 грн. та судовий збір у розмірі 894,37 коп. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що взяті на себе зобов`язання у порушення закону та умов договору відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом. Крім того, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві-анкеті домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані позивачем Тарифи Банку, Правила користування платіжною карткою, Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Також, суд зазначив, що безпосередньо укладений сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним) та не зазначена процентна складова. На підставі наведеного, відмовляючи в іншій частині позовних вимог суд зазначав, що оскільки позивачем не доведено, що сторони обумовили в письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами, сплату комісії та відповідальність за порушення строків виконання зобов`язань у вигляді неустойки, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивач АТ КБ «Приватбанк» звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки позичальник поставив свій підпис в Заяві-анкеті, його відсутність на Умовах та Правилах і Тарифах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості та те, що відповідач не приєднався до запропонованих йому умов. Крім того, відповідач не довів, що йому було надано на ознайомлення інші Умови чи Тарифи. Вказує, що термін дії карти відповідача, якою він користувався, частково погашав заборгованість, спливає в останній день 05.2020 року. Також зазначає, що відповідач був ознайомлений з умовами щодо сплати відсотків та прийняв їх. А також вважає, що оскаржуваним рішенням суд нехтує принципом платності кредитного договору та наносить істотну шкоду споживачам банківських послуг і банку в цілому, порушуючи стабільність функціонування фінансового сектору держави. Не погоджуючись з рішенням суду адвокат Лисенка А.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 також звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду в частині задоволення вимог щодо стягнення з відповідача кредитної заборгованості у розмірі 41823,99 грн. та судових витрат у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права без врахування істотних обставин справи. В обґрунтування скарги посилається на те, що відповідачем було оформлено платіжну картку без зазначення кредитного ліміту, тобто дебетову, а не кредитну. Зазначає, що факт надання грошових коштів повинен бути підтверджений відповідним платіжним документом, який є єдиним можливим доказом здійснення платежу. Крім того, автоматичне списання коштів в рахунок погашення процентів, штрафів, комісій тощо, без згоди позичальника, зараховувались в тіло кредиту, але не по суті тілом кредиту не було, що в свою чергу дало змогу позивачу безпідставно збільшувати кредитний ліміт відповідача. Наголошує на застосуванні загального і спеціального строку позовної давності та недоведеності позовних вимог належними доказами обґрунтування. У відзивах на апеляційні скарги сторони заперечували проти скарг один одного та просили скарги подані ними задовольнити. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають. За змістом статті 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Положеннями статті 76 ЦПК Українивстановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк». У вказаній заяві зазначені паспортні та контактні дані відповідача. Крім того, у заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 22 червня 2018 року становить 82397,05 грн. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. До спірних правовідносин не може бути застосовані правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.) За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, матеріали справи містять витяг з «Тарифів банку», але не містять відомостей, що саме ці тарифи застосовувались відносно відповідача та він був з ними ознайомлений. Що стосується витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку. Анкета-заява, підписана позивачем не містить умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та саме у зазначеному банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 грудня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Отже, банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом, штрафів тощо. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Одним із проголошених міжнародними документами з питань захисту прав споживачів засад є надання інформації споживачам про товари та послуги на споживчому ринку, яка повинна бути доступною, об`єктивною, достовірною та своєчасно наданою в тому числі інформація, що надається з використанням Інтернету. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що сторони не узгодили всі істотні умови договору, лише після досягнення згоди щодо яких, відповідно до приписів ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним. Анкета-заява про умови кредитування, які підписані відповідачем не містять інформації про отримання відповідачем картки, про строк її дії, її номеру, отже позивачем не доведено, що сторони кредитного договору обумовили строк його дії. Доводи відповідача щодо строку позовної давності спростовуються змістом виписки по Картковому рахунку, з якої вбачається, що відповідач з липня 2016 року по жовтень 2017 року використовував картку для розрахунку в торговій мережі та здійснював погашення через термінали самообслуговування і поповнював мобільний телефон. З позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» звернувся 3 вересня 2018 року, отже в межах строку позовної давності. Відповідач в свою чергу заперечуючи проти розрахунку заборгованості не спростував його, не надав інший тощо, в апеляційній скарзі підтвердив факт оформлення та отримання картки саме у ПАТ «КБ «Приватбанк». Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в цій частині в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги адвоката Лисенка Андрія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 13 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. В силу ст.389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий С.С. Кругова Судді І.В. Бурлака Н.П. Пилипчук