Постанова 4822 № 713/1878/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 квітня 2021 року м. Чернівці справа № 713/1878/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М.І, Половінкіної Н.Ю. секретар Паучек І.І. позивач за первісним позовом Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 відповідач за зустрічним позовом Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Пилип`юк І.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В жовтні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом. Позивач просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 лютого 2011 року у розмірі 10 768 гривень 67 копійок. Посилався на те, що 22 лютого 2011 року між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 була надана кредитна карта та кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 10 січня 2021 року у відповідача внаслідок неналежного виконання умов договору є заборгованість в сумі 10 768 гривень 67 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 380 гривень 32 копійки, заборгованості за простроченими відсотками в сумі 3 388 гривень 35 копійок. ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву. Просив: - визнати недійсним договір про надання банківських послуг від 22 лютого 2011 року та застосувати наслідки його недійсності; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь 23 906 гривень 52 копійок. Посилався на те, що спірний договір не було укладено, сторони не домовились про всі необхідні істотні умови, а отже він підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. У анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 22 лютого 2011 року не зазначена процентна ставка, не вказано розмір кредиту, не зазначено встановлений термін погашення кредиту, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Останнє використання кредитної картки ним було здійснено 17 січня 2019 року Після цього він карткою не користувався. За період з 17 січня 2019 року по 18 вересня 2020 року він вніс в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту 3 384 гривень 82 копійки. Термін дії вказаної картки, яка була йому видана, сплив в жовтні 2014 року. В матеріалах справи відсутні докази отримання кредитної картки після закінчення строку її дії. Строк позовної давності обчислюється з дати закінчення строку дії кредитної картки і закінчується в жовтні 2017 року. З позовом банк звернувся у вересні 2020 року, тобто з пропуском позовної давності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2021 року в первісному позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2011 року в сумі 10 768 гривень 67 копійок відмовлено. В зустрічному позові ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено. Ухвалюючи судове рішення про відмову у первісному позові суд виходив з того, що у анкеті-заяві позичальника від 22 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та можливості нарахування заборгованості за простроченими тілом кредиту та відсотками. Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не містять підпису боржника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 лютого 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст.625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв. Заборгованість за тілом кредиту відсутня, оскільки зазначені 7380 гривень 32 копійки є заборгованістю за простроченим тілом кредиту, а 3388 гривень 35 копійок є заборгованістю за простроченими відсотками, можливості нарахування яких у анкеті-заяві позичальника не передбачено. Відповідач повністю повернув позивачу кошти, отримані на підставі анкети-заяви від 22 лютого 2011 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в первісному позові скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині, яка оскаржується, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження укладення договору між сторонами, досягнення його істотних умов, зокрема щодо сплати боржником відсотків за кредитним договором, порядок їх нарахування та розмір. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Посилався на те, що кредитний договір не було укладено та матеріали справи не містять доказів щодо укладення такого договору на умовах, які зазначені банком в позові. Вважав, що банк пропустив строк позовної давності, оскільки термін дії картки закінчився в жовтні 2014 року та просив застосувати положення закону щодо строку позовної давності. Встановлений судом першої інстанції факт повернення відповідачем отриманих коштів не спростовується.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 22 лютого 2011 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підписали анкету-заяву. В заяві відповідач просив надати йому платіжну картку кредитку «Універсальна». ОСОБА_1 погодився, що заява разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с.17). Також 22 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з виконанням кредити «Універсальна», 30 днів пільгового періоду». Вказаною довідкою передбачена базова процента ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів в році) 3 проценти (а.с.18). З розрахунку заборгованості станом на 10 січня 2021 року вбачається, що банком відповідачу внаслідок неналежного виконання умов договору нараховано заборгованість за тілом кредиту в сумі 7380 гривень 32 копійки та заборгованість за відсотками в сумі 3388 гривень 35 копійок (а.с.206-208). З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами банку (а.с.102-109). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту виходячи з наступного. Помилковим є висновок суду про те, що сторони не передбачили умови кредитного договору щодо нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками. В матеріалах справи наявна довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» від 22 лютого 2011 року, яка містить підпис ОСОБА_1 . З вказаної довідки вбачається, що сторони погодили умови кредитного договору щодо базової відсоткової ставки на місяць в сумі 3 проценти (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів в році), розмір щомісячних платежів - 7 процентів від заборгованості, але не менше 50 гривень і не більше залишку заборгованості, термін внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним (а.с.18). З огляду на вказане банк має право на стягнення простроченого тіла кредиту та прострочених відсотків відповідно до умов кредитного договору. Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач сплатив на погашення заборгованості за кредитним договором на 38 972 гривні 26 копійок більше, ніж отримав кредитних коштів, а тому ОСОБА_1 повністю погасив відповідну заборгованість перед позивачем. Суд першої інстанції не врахував, що кредитний ліміт в розмірі 8000 гривень не є тотожним з сумою кредитних коштів, які були отримані відповідачем за кредитним договором. Як наслідок, суд зробив помилковий висновок щодо суми, яку ОСОБА_1 переплатив банку за умовами договору. Апеляційний суд приходить до висновку, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно умов якого відповідачу була надана кредитна картка з встановленим кредитним лімітом, в межах якого ОСОБА_1 користувався кредитними коштами. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). Таку правову позицію Верховний Суд виклав у своїй постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12. З зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просив застосувати положення закону щодо строку позовної давності до вказаних правовідносин. Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом 9 жовтня 2020 року та просив стягнути таку заборгованість станом на 10 січня 2021 року, з відповідача підлягає стягненню заборгованість, яка нарахована банком за період з 9 жовтня 2017 року по 10 січня 2021 року. З розрахунків заборгованості, які надані банком, вбачається, що за період з 9 жовтня по 10 січня 2021 року у відповідача виник борг за тілом кредиту в сумі 7380 гривень 32 копійки. Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (а.с.204-207). Щодо стягнення заборгованості за відсотками Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами. З довідки про умови кредитування з використанням кредити «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» від 22 лютого 2011 року вбачається, що сторони, досягли домовленості щодо сплати процентів, їх розміру та порядку погашення таких процентів. Разом з тим апеляційний суд не погоджується з розміром процентів, які нараховані банком у зв`язку з тим, що процента ставка відмінна від тої, яку погодили сторони. З розрахунку заборгованості вбачається, що банк просить стягнути відсотки за кредитним договором, які ним нараховано за період з 1 листопада 2019 року по 30 квітня 2020 року. За вказаний період банком, посилаючись на Умови та правила надання банківських послуг, нараховувались відсотки в розмірі 84 проценти річних. Нарахування відсотків у вказаному розмірі є незаконним, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не підписані відповідачем, а отже доказів про погодження сторонами відсотків в розмірі 84 проценти річних позивачем не надано. Суд апеляційної інстанції здійснює свій розрахунок процентів за користування кредитними коштами за вказаний період із розрахунку обумовленої сторонами місячної процентної ставки в розмірі 3 відсотка, в наступному вигляді: Дата операції за рахунками обліку заборгованостіКількість днів, за які нарахована заборгованість за відсотками Тіло кредитуПроцентна ставка, обумовлена сторонамиНараховано відсотків на заборгованість за кредитомРозрахунки 01.11.2019297380,323214,037380,32/100x3x12/360х29=214,02928 30.11.201917380,3237,387380,32/100x3x12/360х1=7,38032 01.12.2019307380,323221,417380,32/100x3x12/360х30=221,4096 31.12.201917380,3237,387380,32/100x3x12/360х1=7,38032 01.01.2020307380,323221,417380,32/100x3x12/360х30=221,4096 31.01.202017380,3237,387380,32/100x3x12/360х1=7,38032 01.02.2020287380,323206,657380,32/100x3x12/360х28=206,64896 29.02.202017380,3237,387380,32/100x3x12/360х1=7,38032 01.03.2020307380,323221,417380,32/100x3x12/360х30=221,4096 31.03.202017380,3237,387380,32/100x3x12/360х1=7,38032 01.04.2020297380,323214,037380,32/100x3x12/360х29=214,02928 30.04.202017380,3237,387380,32/100x3x12/360х1=7,38032 Всього:1343,22 Отже, за період з 1 листопада 2019 року по 30 квітня 2020 року з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 1343 гривні 22 копійки. Щодо аргументів учасників справи Апеляційний суд вважає помилковим аргумент апеляційної скарги про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які є в матеріалах справи, є доказом, який містить умови кредитного договору, який був укладений між сторонами 22 лютого 2011 року. Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції не бере до уваги надані банком Умови та правила надання банківських послуг, які є в матеріалах справи, з огляду на наступне. Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилався на Умови та правила надання банківських послуг як невід`ємну частину спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Умови та правила надання банківських послуг не підписані відповідачем та умови, які в них зазначені ним не визнаються. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №190/1419/19-ц (провадження №61-10096св20). Помилковим є аргумент відповідача, викладений у відзиві на апеляційну скаргу про те, що кредитний договір не був укладений. Укладення кредитного договору між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Унівесальна», 30 днів пільгового періоду» від 22 лютого 2011 року, які містять підпис відповідача, а також випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , яка свідчить про використання ним кредитних коштів банку. Помилковим є аргумент відповідача, викладений у відзиві на апеляційну скаргу про те, що строк дії кредитного договору сплив в жовтні 2014 року у зв`язку з закінченням терміну дії кредитної карти. З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що після жовтня 2014 року позивач отримував та погашав кредитні кошти. Про вказану обставину також зазначено ним в зустрічному позові. Отже, після жовтня 2014 року кредитний договір від 22 лютого 2011 року продовжував діяти. Помилковим є аргумент відповідача, викладений у відзиві на апеляційну скаргу про те, що в первісному позові слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. З розрахунку заборгованості позивача вбачається, що борг за тілом кредиту в сумі 7380 гривень 32 копійки, який просив стягнути позивач, виник за період починаючи з 9 жовтня 2017 року, тобто в межах трьох річного строку позовної давності, що передувало зверненню до суду з цим позовом. Відсотки за користування кредитними коштами, які просить стягнути позивач, ним нараховані з 1 листопада 2019 року по 30 квітня 2020 року, тобто також в межах трьохрічного строку позовної давності. Помилковим є аргумент відповідача, викладений у відзиві на апеляційну скаргу про те, що факт повернення відповідачем отриманих кредитних коштів апелянтом не оспорюється. З апеляційної скарги вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з висновком суду про відсутність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 лютого 2011 року та просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, а отже не погоджується з висновком суду про повернення відповідачем кредитних коштів. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в цій частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення первісного позову. З ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 7380 гривень 32 копійки та проценти за користування кредитними коштами в сумі 1343 гривень 22 копійки. Щодо судових витрат Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови та рішення суду першої інстанції вбачається, що суди прийшли до висновку про задоволення позову на загальну суму 8723 гривень 54 копійки, що становить 81 процент від ціни такого позову (10 768 гривень 67 копійок). З платіжного доручення від 18 вересня 2020 року вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 2102 гривні (а.с.51). З платіжного доручення від 3 березня 2021 року вбачається, що позивач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 3153 гривні (а.с.242). Всього позивач сплатив судовий збір в сумі 5255 гривень. Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 4256 гривень 55 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 лютого 2011 року в сумі 8723 (вісім тисяч сімсот двадцять три) гривні 54 копійки, в тому числі 7380 гривень 32 копійки за тілом кредиту та 1343 гривні 22 копійки за відсотками. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 4256 (чотири тисячі двісті п`ятдесят шість) гривень 55 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 16 квітня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді М.І. Кулянда Н.Ю. Половінкіна