Постанова 4804 № 233/7566/19

Єдиний унікальний номер 233/7566/19 Номер провадження 22-ц/804/1243/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2020 року м. Бахмут Донецька область Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Канурної О.Д., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В. за участю секретаря судового засідання: Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року у цивільній справі № 233/7566/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (суддя першої інстанції ОСОБА_2 ), - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 12 липня 2016 року і по 17 липня 2017 року він працював у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» машиністом електровоза виробничого підрозділу «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». В даний час Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 перейменоване в акціонерне товариство «Українська залізниця». З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 32864,26 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів, до виплати належить 26207,51 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки, як йому повідомили, усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року він не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», куди вони були здані ним особисто в жовтні 2017 року. Добровільно сплатити йому заборгованість по заробітній платі боржник відмовляється. ОСОБА_1 просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену йому заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 26207,51 грн. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати після утримання обов`язкових податків та зборів за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 25252,31 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768,40 грн. Додатковим рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2020 року доповнено рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі двома абзацами такого змісту: В частині вимог стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року у задоволенні позову відмовити. Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Із рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року не погодився відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог неправильно застосував норми матеріального права, а саме не взяв до уваги положення Науково-Правового висновку Торгово-промислової палати України, яким визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілостності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків відповідачем, передбачених трудовим договором. Відповідач просить Донецький апеляційний суд скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року по справі № 233/7566/19 повністю та ухвалите нове рішення, в якому відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 22 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та надано позивачу по справі строк для надання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі. Копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги позивачем по справі отримана (а.с. 100). Відзив на апеляційну скаргу від позивача по справі до Донецького апеляційного суду не надійшов. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 червня 2020 року справу призначено до розгляду на 08 липня 2020 року. В судове засідання Донецького апеляційного суду 08.07.2020 року представник відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 109). В судове засідання Донецького апеляційного суду 08.07.2020 року позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» (а.с. 105). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суд вважає встановленим той факт, що при звільненні ОСОБА_1 належала до сплати заробітна плата, яка відповідно до наданої позивачем довідки складає 26207,51 гривень за період з березня 2017 року по липень 2017 року. Разом з тим, суд дійшов висновку про необґрунтованість розрахунку позивача в частині заборгованості по заробітній платі в розмірі 955,20 грн., оскільки вказані кошти були отримані позивачем. Суд першої інстанції посилається на те, що надана позивачем довідка на підтвердження розміру заборгованості підписана посадовими особами підприємства відповідача, повноваження цих осіб не спростовані відповідачем, не надано доказів про те, що позивач не виконував свої трудові функції у період з березня 2017 року по липень 2017 року. Проте не можна погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Як вбачається із частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період. В матеріалах справи також відсутня копія наказу про звільнення позивача з роботи. Частиною 1 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Як вбачається із частини 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до частини 6 вказаної вище статті, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до частини 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Як вбачається із частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. На підставі частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`зки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин. Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до норм законодавства), а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з яких повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи. Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 року, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності). Як вбачається із Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 . Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5), нарахована сума заробітної плати за березень 2017 року ОСОБА_1 не збігається з нарахованою сумою за березень 2017 року у довідці, яку надав позивач (а.с. 17, 108), а також з сумою нарахованої заробітної плати за березень 2017 року, яка вказана в довідці, яку надав відповідач (а.с. 53). На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що з березня 2017 року по липень 2017 року йому нараховувалася заробітна плата і він має за цей період заборгованість, ним надано довідку, яка не містить необхідні реквізити, а саме, штампа підприємства, дати, вихідний номер довідки, підпис керівник. Крім того, в матеріалах справи наявна довідка видана АТ «Українська залізниця» № 1558/2 від 05 грудня 2019 року, яка містить підпис начальника ОСОБА_3 , згідно якої позивачу за березень 2017 року була нарахована (з урахуванням сплати податків) та отримана позивачем заробітна плата у сумі 955,20 гривень. Відповідно до відомості про виплату грошей № 5 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримано 955,20 гривень, що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів. Відомість скріплена печаткою підприємства (а.с. 53 54). Відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів, які підставою бухгалтерського обліку господарських операцій. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Наведене узгоджується з правовими висновками, які викладені Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постановах № 761/12893/16-ц від 11 квітня 2018 року та № 408/2445/17-ц від 11 квітня 2019 року, та які, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, повинні враховуватися судами при застосуванні відповідних норм права. Таким чином, встановлено, що у трудових правовідносинах між відповідачем АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 з березня 2017 року виникли обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. Враховуючі, що позивачем не надано належного доказу на підтвердження правових підстав щодо нарахування йому заробітної плати та наявності заборгованості перед ним у зазначеному розмірі, то апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Згідно з науково-правовим висновком Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, порушення норм трудового законодавства ПАТ «Українська залізниця», виникли через форс-мажорні обставини. Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду,викладеними у Постанові від 02 березня 2020 року по справі № 233/4474/19, провадження № 61-22805св19. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Задовольняючі апеляційну скаргу відповідача, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та того, що позивач звільнений від сплати судового збору як особа, що подала позов про стягнення заробітної плати, з урахуванням ставок судового збору, передбачених ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», вважає за необхідне компенсувати відповідачу витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн. за рахунок держави. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити. Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повний текст постанови складений 08 липня 2020 року Суддя: О.Д.Канурна