Постанова 4804 № 233/5133/19

Єдиний унікальний номер 233/5133/19 Номер провадження 22-ц/804/597/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2020 року м. Бахмут Донецька область Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Канурної О.Д., суддів: Агєєва О.В., Соломахи Л.І., за участю секретаря судового засідання Самойленко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року у цивільній справі № 233/5133/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі (суддя першої інстанції Малінов Олександр Сергійович), - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що з 01 серпня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» техніком 2 категорії виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». В даний час Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 перейменоване в Акціонерне товариство «Українська залізниця». З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 18230,54 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 14547,30 грн.), що підтверджується довідкою, виданою їй за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території, непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року вона не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у Регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», куди вони були здані нею особисто в жовтні 2017 року. Добровільно сплатити їй заборгованість по заробітній платі боржник відмовляється. Позивач просила суд першої інстанції стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 14547,30 грн. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але на виплаченої заробітної плати задоволені частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 16438,68 грн., без утримання податку та інших обов`язкових платежів. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768,40 грн. Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подав апеляційну скаргу, яка безпосередньо надійшла до Донецького апеляційного суду. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що не погоджується з зазначеним рішенням та вважає, що суд помилково дійшов висновку та ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати, не врахувавши фактичні дані, які мають значення для вирішення справи. Відповідач просить Донецький апеляційний суд рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року по справі № 233/5133/19 скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі; судові витрати покласти на позивача. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та надано позивачу по справі строк для надання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі до 27 січня 2020 року. Копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасниками справи отримані (а.с. 68,69,70), копія апеляційної скарги відповідача позивачем по справі отримана (а.с. 68). Відзив на апеляційну скаргу від позивача по справі до Донецького апеляційного суду не надійшов. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року справу призначено до розгляду на 26 лютого 2020 року. В судове засідання апеляційного суду представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» не з`явився, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність (а.с. 83). В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної опрації» (а.с. 77). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з виробничим підрозділом «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», де з 01 серпня 2016 року працювала техніком 2 категорії. Наказом від 13.07.2017 року № 10591/ДН-ос позивач ОСОБА_1 17.07. 2017 року звільнена у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати, є безпідставними, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 94 КЗпПУ передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпПУ, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII « Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено. Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпПУ, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції послався на те, що суд вважає встановленим той факт, що при звільненні ОСОБА_1 належала до сплати заробітна плата, яка відповідно до наданої позивачем довідки складає 18230,54 грн. за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року. З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного. Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів. Як вбачається із частини 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до частини 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати тільки довідка без печатки і дати видачі, яка підписана начальником ВП «Інформаційно-обчислювальний центр» Івлевим М.А. і головним бухгалтером Соловйовою Л.І. (а.с. 10). Відповідачем надана довідка про доходи від 11.09.2019 року за № 983/2, відповідно до якої за березень 2017 року ОСОБА_1 нараховано 1791,86 грн. заробітної плати, до видачі 1424,86 грн., які позивач відповідно відомостей на виплату грошей за березень 2017 року отримала (а.с. 37-39). Як вбачається із Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5, ОК-7, сума фактичного заробітку за березень 2017 року ОСОБА_1 складає 3534,25 грн. (а.с. 81-82). Тоді, враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року: 3534,25 грн. - 1791,86 грн. = 1742,39 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки належними і допустимими доказами позивач не підтвердила наявність заборгованості із заробітної плати з квітня 2017 року по 17 липня 2017 року. Відповідно до частини 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до частини 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Донецький апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 92,05 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул.. Тверська, 5 ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 : - заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 1742 (одну тисячу сімсот сорок дві) грн. 39 коп. Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті суми 1742 грн. 39 коп. утримати податки та інші обов`язкові платежі. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул.. Тверська, 5 ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 92 (дев`яносто дві) грн. 05 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку, як така, що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повне судове рішення складено 26 лютого 2020 року Суддя: О.Д.Канурна