Постанова 4850 № 200/3790/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року справа №200/3790/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року (повне судове рішення складено 04 травня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/3790/20-а (суддя в І інстанції Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі Управління), в якому зазначав, зокрема, що є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача як отримувач страхових виплат. З 01 липня 2016 року по 31 жовтня 2019 року виплату страхових виплат було припинено з підстав, що не передбачені законодавством. Разом з тим, після поновлення їх виплати страхові виплати за вказаний період виплачені не були. На звернення до відповідача щодо виплати страхових виплат за цей період відповіді не отримав. Вважаючи, що Управлінням порушені його соціальні права, просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати йому страхових виплат у зв`язку з професійним захворюванням за період з 01 липня 2016 року по 31 жовтня 2019 року; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому заборгованість зі страхових виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 жовтня 2019 року з урахуванням компенсації, яка проводиться відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок № 159). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 жовтня 2019 року. Зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01 липня 2016 року по 31 жовтня 2019 року і провести компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що за статистичними даними інформаційно-аналітичної системи Фонду позивач як отримувач страхових виплат перебував на постійному обліку у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області з 13 травня 2009 року. З 01 липня 2016 року позивачу була припинена щомісячна страхова виплата за відсутністю правових підстав щодо продовження виплат раніше призначених страхових виплат - у зв`язку із закінченням терміну дії довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб (постанова Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов`янську Донецької області від 04 липня 2016 року № 0557/4136/4136/27) згідно з листом Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 18 грудня 2019 року №04-21/4091. На підставі протоколу рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06 грудня 2019 року № 54, постанови Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 0526/13121/13121/31 Краматорським міським відділенням продовжено виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати позивачу як внутрішньо переміщеній особі з 01 листопада 2019 року безстроково. Також апелянт зазначав, що згідно із статистичними даними інформаційно-аналітичної системи Фонду позивач за період з липня 2016 року по жовтень 2019 року не звертався до органів Фонду соціального страхування України за продовженням виплат, не перебував на обліку у будь-якому відділені Фонду як внутрішньо переміщена особа, тому не мав правових підстав на отримання страхових виплат за вказаний період. Разом з тим, виплата нарахованої суми страхових виплат за минулий час буде здійснюватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який ще не прийнято. У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. ОСОБА_1 з 06 травня 2009 року має зареєстрований страховий випадок у зв`язку з професійним захворюванням, і йому встановлено 3 групу інвалідності та втрату професійної працездатності безстроково. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Горлівка Донецької обл.), а фактичне місце проживання/перебування на підконтрольній українській владі території (м. Краматорськ Донецької обл.), що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. До серпня 2014 року за місцем фактичного проживання отримував страхові виплати (у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області), виплату яких було припинено у зв`язку з припиненням повноважень органів державної влади через проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, де позивач отримував страхові виплати, що відповідачем не заперечується. З серпня 2014 року - після переміщення з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на підконтрольну українській владі території у період з 01 серпня 2014 року по 30 червня 2016 року як отримувач страхових виплат за місцем фактичного проживання перебував на обліку у відокремленому підрозділі відповідача - Слов`янському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де йому в тому числі виплатили заборгованість по страховим виплатам за період з 01 серпня 2014 року по 30 червня 2016 року. Постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов`янську Донецької області від 04 липня 2016 року № 0557/4136/4136/27 «Про припинення щомісячної страхової виплати» відповідно до ст. 46 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV) з 01 липня 2016 року виплату страхових виплат припинено у зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача. З 01 листопада 2019 року позивач перебуває на обліку у відокремленому підрозділі Управління - Краматорському міському відділенні як отримувач страхових виплат, виплату яких на підставі його звернення поновлено (продовжено) з 01 листопада 2019 року безстроково, що підтверджується відповідним рішенням та не заперечується відповідачем. Отже, з 01 липня 2016 року виплату страхових виплат припинено, а з 01 листопада 2019 року поновлено. При цьому після поновлення виплати страхових виплат позивачу не виплачені страхові виплати за період з 01 липня 2016 по 31 жовтня 2019 року, що підтверджується відомостями про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих», згідно з якими загальна сума страхових виплат, що обліковується щодо позивача за вказаний період становить 147 679,74 грн. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Статтею 36 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Строки проведення страхових виплат визначені ст. 47 вказаного Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Частинами 5 та 6 ст. 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я. Згідно з ч. 4 та 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до п. 3 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 01 жовтня 2014 року № 531 установлено, що особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації (далі - застраховані особи), мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону № 1105-XIV робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов`язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - фонди) відповідно до пункту 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів. Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27 (далі Порядок № 27). Відповідно до п. 1.2 розд. І вказаного Порядку внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-XIV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637). Згідно з п. 3.1 розд. ІІІ вказаного Порядку внутрішньо переміщені особи мають право на продовження раніше призначених страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду або його відділенні за фактичним місцем проживання (перебування). Аналогічні положення містяться в Порядку № 365 та в Постанові №

637. Відповідно до п. 3.7 розд. ІІІ Порядку № 27, щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат. Згідно з п.п.3.8 та 3.9 розд. ІІІ Порядку № 27 суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду. Аналогічні положення містяться в п. 15 Постанови № 365, відповідно до якого орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи такий порядок Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Разом з вказаними нормами, у спірних правовідносинах слід врахувати наступне. Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідно до Закону України 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV. Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України). Стаття 46 Конституції України, ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. При цьому, Конституція України (ст.24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було. Разом з тим реалізація прав позивача була обмежена залежністю від його статусу внутрішньо переміщеної особи, що свідчило про те, що положення п. 15 Постановою № 365, п.п.3.8 та 3.9 розд. ІІІ Порядку № 27, згідно з якими суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, - не відповідали та суперечили Конституції України. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, Європейський суду з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10, п. 52 рішення), а також в рішенні від 19 червня 2012 року у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v.Georgia, заява № 17767/08, п. 72), зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань». Невиплатою позивачу страхових виплат за минулий період з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Діями та бездіяльністю відповідача порушено право позивача на отримання страхових виплат, на що позивач мав законні очікування. Отже, суб`єкт владних повноважень не виплачуючи позивачу страхові виплати за минулий період з огляду на його статус внутрішньо переміщеної особи та посилаючись на нормативно-правові акти, що, фактично звузили його права та зробили їх реалізацію залежною від певних обставин, порушив право позивача на їх отримання, при цьому це право є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право власності). З огляду на наведене бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо невиплати позивачу страхових виплат за спірний минулий період підлягає визнанню протиправною, а порушені права відновленню шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу страхові виплати за період їх невиплати. Щодо позовних вимог в частині проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, дійшов такого висновку. Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень наведеного Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Отже, враховуючи фактичні обставини справи, порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача провести компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків її виплати. З такими висновками не погоджується колегія суддів, виходячи з такого. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком №

159. Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо). Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 129, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19. Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді страхової виплати, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат є передчасними, а відтак правові підстави для їх задоволення відсутні. За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а, від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання відповідача провести компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції на виконання положень ст. 317 КАС України в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання відповідача провести компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 200/3790/20-а скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області провести компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а в цій частині позову - відмовити. В іншій частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 200/3790/20-а залишити без змін. Повне судове рішення 07 липня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук