Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/1133/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1133/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року в адміністративній справі №160/1133/26 (головуючий суддя першої інстанції - Калугіна Н.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач 19.01.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на суму доплати грошового забезпечення за період з 25.12.2020 року по 16.12.2025 року; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за період з 25.12.2020 року по 16.12.2025 року у розмірі - 17844,67 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 25.12.2020 року по 17.12.2025 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 25.12.2020 року по 17.12.2025 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що відповідачем було розраховано індексацію грошового забезпечення позивачу із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року, з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення та із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та направлено заявку на виділення кошторисних призначень до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту. Водночас, Держава переживає важкі часи через війну і це має значний вплив на фінансові можливості держави. При цьому, процедура виділення коштів зазнала затримки через війну. Отже, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) виплаті позивачу не підлягає. Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У період з 28.05.2026 року по 16.06.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивача - ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади Державної спеціалізованої служби транспорту (по особовому складу) №32 РС від 24 грудня 2020 року з військової служби в запас Збройних Сил України, відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункту «а» пункту 2 частини 5 (у зв`язку із закінченням строку контракту), з правом носіння військової форми одягу, з 25 грудня 2020 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині). Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення з 01.01.2018 року по 25.12.2020 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року у справі №160/30152/23, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 року визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 24.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2020 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 24.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2020 року шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду, відповідачем 17.12.2025 року нараховано та виплачено позивачу грошове забезпечення в розмірі 23165,87 грн., що підтверджується випискою з картки позивача. Після перерахунку та доплати грошового забезпечення на виконання вищевказаного рішення суду, відповідач не здійснив виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з невчасно виплаченим грошовим забезпеченням. 24.12.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відповідач листом від 26.12.2025 року повідомив, що 25.12.2020 року позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення, а також проведено з ним повний та своєчасний розрахунок у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Нормативно-правовими актами, які регулюють проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати не передбачена виплата компенсації громадянам втрати частини грошових доході у зв`язку з неможливість виконання судового рішення у встановлені строки. Не погодившись із діями відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач оскаржив такі дії до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон № 2011-XII). Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі по тексту - Закон №2050-III). Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2050-III під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Такий підхід підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20. Правова позиція щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ при не виплаті компенсації втрати частини доходів в день виплати заборгованості по грошовому забезпеченню викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2025 року прийнятої у справі №160/19143/23, яка у відповідності до вимог частини 5 статті 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи. Між тим, суд апеляційної інстанції враховує і те, що у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала на те, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Також Верховний Суд у вказаній справі, серед іншого, прийшов до висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Судом апеляційної інстанції враховується і те, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду 02 квітня 2024 року під час прийняття постанови у справі № 560/8194/20 відступила від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20 та, зокрема, сформулювала висновок про те, що у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Як встановлено судом першої інстанції, фактична виплата позивачу доходу у вигляді грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 у справі № 160/30152/23 відбулася лише 17.12.2025, що не заперечується відповідачем. Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 25.12.2020 року по день фактичної виплати - 17.12.2025 року. Щодо позовних вимог у частинні стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходу в розмірі 17 44,67 грн., у зв`язку із порушенням строку його виплати. Суд зауважує, що не може підміняти визначений орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку його виплати, оскільки вказане є виключною компетенцією відповідача, та на свій розсуд розраховувати суми такої компенсації, відтак вказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають. Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 25.12.2020 року по 17.12.2025 року та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у цей період. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року в адміністративній справі №160/1133/26 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року в адміністративній справі №160/1133/26 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко