Ухвала КГС ВС № 904/5739/19

УХВАЛА 07 липня 2020 року м. Київ Справа № 904/5739/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Кушніра І.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 за позовом Акціонерного товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" про стягнення суми інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13-137-ВТВ від 04.01.2013 у розмірі 11 988 369,84 грн, ВСТАНОВИВ: 09.06.2020 (згідно вхідного реєстраційного номера та дати апеляційного господарського суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось через суд апеляційної інстанції до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 (повний текст постанови складено 11.06.2020). 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Оскільки скаржником подано касаційну скаргу після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 №460-IX, то подана касаційна скарга розглядається в порядку, що діє після набрання чинності цим Законом. Розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 повернуто заяву Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" про забезпечення доказів без розгляду на підставі частин третьої, четвертої статті 111 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до заяви не додано документи, що підтверджують сплату судового збору. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що частиною другою статті 3 Закону України "Про судовий збір" встановлено вичерпний перелік заяв, які не оплачуються судовим збором при зверненні до суду і в даному переліку заява про забезпечення доказів відсутня, а тому, з урахуванням системного тлумачення норм Закону України "Про судовий збір" та Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання щодо визначення ставки судового збору при поданні заяви про забезпечення доказів підлягає застосуванню пункт 4 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". Оскарженою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 у справі № 904/5739/19 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанову обґрунтовано тим, що положеннями частини третьої статті 111 Господарського процесуального кодексу України встановлено сплату судового збору за подання до суду заяви про забезпечення доказів у розмірі встановленому законом. Втім, положеннями частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, тому суд апеляційної інстанції, враховуючи юридичну колізію, через тлумачення "якості закону" (пункт 1 статті 5 Конвенції), який (закон) має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля, дійшов висновку щодо необхідності тлумачити норми права на користь особи, що звернулася з заявою про забезпечення доказів, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги вказує на те, що висновки суду апеляційної інстанції у даній справі не відповідають висновкам, викладеним у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2020, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020 по справі № 904/5326/19 (спір між тими ж сторонами з таким же предметом спору) про повернення заяви Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" про забезпечення доказів без розгляду. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції у справі № 904/5326/19 апеляційний господарський суд вказав на те, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, тому звертаючись до суду з заявою про забезпечення доказів заявник мав сплатити судовий збір відповідно до підпункту 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". Отже, враховуючи зазначені протилежні позиції у справі № 904/5326/19 та у даній справі в межах одного суду апеляційної інстанції, вбачається різне застосування норм матеріального права щодо справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про витребування доказів. За наслідками розгляду матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 904/5739/19 виходячи з наступного. Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. (Рішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України"). Враховуючи, що повноваження суду касаційної інстанції обмежено перевіркою правильності застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, зважаючи на особливий статус Верховного Суду, вирішення питання про можливість відкриття касаційного провадження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг цим судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Відповідно до частин третьої та четвертої статті 111 Господарського процесуального кодексу України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". Об`єктами справляння судового збору у частині першій статті 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, зокрема, позовні заяви та інші заяви, передбачені процесуальним законодавством; апеляційні і касаційні скарги на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України тощо. За приписами частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору. Так, зазначеним Законом визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів відповідно при зверненні до суду загальної юрисдикції (підпункт 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір") та до адміністративного суду (підпункт 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір"). Водночас, пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява N 23805/94, 4 December 1995, § 36). Враховуючи наведені норми права та практику Європейського Суду з прав людини, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку виникла юридична колізія, яку суд має тлумачити на користь особи, що звернулася з заявою про забезпечення доказів. Кпім того, приймаючи оскаржувану постанову від 03.06.2020 у цій справі Центральний апеляційний господарський суд керувався правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №911/1521/18. Застосування таких правових висновків під час прийняття оскаржуваної постанови повністю відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Отже, посилання скаржника у касаційній скарзі на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції у цій справі висновкам цього суду у справі № 904/5326/19 не відповідає вищенаведеним правовим положенням, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку щодо не визначення на законодавчому рівні ставки (розміру) судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а застосування аналогії закону призведе до порушення принципу правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваної постанови. Право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини"). Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 на підставі частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даній справі правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Керуючись статтями 234, 235, 287 - 292, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/5739/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику, іншим учасникам - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий Г.М. Мачульський Судді К.М. Пільков І.В. Кушнір