Постанова 4801 № 127/31828/19

Справа № 127/31828/19 Провадження № 22-ц/801/1260/2020 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2020 рокуСправа № 127/31828/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Копаничук С.Г., суддів: Денишенко Т.О., Сопруна В.В., при секретарі судових засідань: Кузьменко Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2020 року, постановлену судом під головуванням судді Бессараб Н.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - органу опіки та піклування - Вінницької міської ради, органу опіки та піклування - Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дітей, встановив: В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_1 . Вказала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду від 24 жовтня 2018 року було розірвано. Під час перебування у шлюбі в них народилося двоє дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначила, що діти проживали з нею, а відповідач врегулював питання графіку побачень із дітьми, а саме згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2067 від 27 вересня 2018 року було погоджено місце проживання двох малолітніх дітей сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - позивачем у справі і визначено порядок участі відповідача ОСОБА_2 у вихованні дітей. Посилаючись на те, що відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_4 , оскільки 27.11.2018 року незаконно змінив місце проживання останнього та відмовляється добровільно повернути дитину до теперішнього часу, просила суд визначити місце проживання дітей з нею. 19.05.2020 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про забезпечення позову в даній цивільній справі шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 до ухвалення судового рішення у даній справі передавати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_1 щотижня: з 10.00 год. кожної середи до 10.00 год кожної суботи; у вихідні дні: з 10.00 год. кожної першої суботи до 20.00 год. кожної першої неділі та з 10.00 год. кожної третьої суботи до 20.00 кожної третьої неділі. Вказала, що протягом тривалого часу внаслідок неправомірних дій відповідача вона позбавлена можливості бачитися зі своїм сином - ОСОБА_4 , який в свою чергу також позбавлений можливості спілкуватися зі своїм старшим братом, внаслідок чого контакт дітей між собою втрачається ,як контакт сина із нею , що негативно впливає на психологічний стан дітей. Зазначила, що відсутність контакту з дитиною протягом тривалого судового процесу може не лише утруднити, а й повністю унеможливити виконання судового рішення щодо визначення місця проживання дітей. Ухвалою Вінницького міського суду від 19 травня 2020 року клопотання ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального прав, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою клопотання про забезпечення позову задовольнити. Вказала, що суд першої інстанції належним чином не дослідив, що з боку відповідача вчиняються дії щодо ізоляції та недопущення її до малолітнього ОСОБА_4 та не звернув увагу на те, що забезпечення позову має тимчасовий характер, спрямований насамперед на забезпечення інтересів дітей, а встановлення обов`язку відповідачу передавати їй на певний час малолітнього ОСОБА_4 до ухвалення судом рішення у справі не звужує права відповідача і не призводить до обмеження його батьківських прав. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вважає доводи апеляційної скарги безпідставними , а ухвалу суду першої інстанції обґрунтованою . Колегія суддів, дослідивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відмовляючи в задоволенні клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем вид забезпечення позову неспівмірний із предметом позову ,а також позивач не довела належними доказами обставини, що не забезпечення позову до ухвалення судового рішення у справі утруднить можливе рішення суду про визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_1 . Разом із тим, із зазначеним висновком колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного. При постановленні ухвали суд не взяв до уваги і не вирішив ряд процесуальних питань, які згідно вимог закону повинен був вирішити до вирішення клопотання про забезпечення позову , які мають значення для розгляду цього питання. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. З абезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 3 якої передбачено, що позов може забезпечуватись встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Частиною десятою статті 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами відносини, що є предметом позову у даній справі, виникли з приводу визначення місця проживання дітей, зокрема, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час проживає разом батьком. Факт проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 - відповідачем у справі, останнім не спростовується. Крім того, як вбачається з копій відповідей на адвокатські запити - листів Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області від 28.02.2020 року, Лівобережного відділення ГУНП у Вінницькій області від 28.02.2020 року, Київського відділення ГУНП у Вінницькій області від 28.02.2020 року, наданих позивачем до заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами на правомірні дії її колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , а Вінницьким управлінням поліції проводиться досудове розслідування кримінального провадження №12019020030000105 від 15.02.2019 року щодо викрадення відповідачем дитини та самоправства. Обставини, викладені в заяві про забезпечення позову та докази, надані на їх підтвердження, свідчать про наявність фактичних обставин, з яким закон пов`язує можливість застосування заходів забезпечення позову. Враховуючи предмет позову, обраний позивачем вид його забезпечення в частині зобов`язання відповідача надати їй можливість безперешкодного спілкування та побачення з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю. Судом першої інстанції не враховано, що тривалий розгляд даної справи без можливості спілкування дитини з матір`ю може призвести до втрати емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною, що в свою чергу ускладнить або зробить неможливим виконання можливого судового рішення про задоволення її позову. Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням прав матері і дитини на особисте спілкування , ставлення матері до виконання своїх обов`язків, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги безпідставними. Враховуючи викладене,а також ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей, зокрема, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і саме під час вирішення даного спору підлягають доведенню твердження позивача про неправомірну зміну місця проживання дитини, що не може бути вирішено під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає, що забезпечення позову до ухвалення судового рішення шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передавати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_1 щотижня: з 10.00 год. кожної середи до 10.00 год кожної суботи; у вихідні дні: з 10.00 год. кожної першої суботи до 20.00 год. кожної першої неділі та з 10.00 год. кожної третьої суботи до 20.00 кожної третьої неділі за місцем її перебування у м.Вінниці є співмірним заявленим вимогам,відповідає інтересам малолітнього на контакт із матір`ю і не порушує права відповідача,як батька. Колегія суддів вважає, що зустрічі матері з дитиною за місцем фактичного проживання дитини в м.Вінниці у зазначені періоди часу будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку ,якщо позов буде задоволено. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю. Такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування відповідних норм права, наведених Верховним Судом в постанові від 04 квітня 2018 року (справа №344/16653/16-ц). При цьому спільне проведення часу матері та дитини не порушуватиме прав відповідача та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, тому остання підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2020 року скасувати. Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - органу опіки та піклування - Вінницької міської ради, органу опіки та піклування - Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дітей шляхом встановлення зустрічей матері ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 щотижня: з 10.00 год. кожної середи до 10.00 год кожної суботи; у вихідні дні: з 10.00 год. кожної першої суботи до 20.00 год. кожної першої неділі та з 10.00 год. кожної третьої суботи до 20.00 кожної третьої неділі за місцем її перебування у м.Вінниці. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий С.Г. Копаничук Судді : В.В. Сопрун Т.О. Денишенко