Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/2435/20

Справа № 127/2435/20 Провадження № 22-ц/801/1262/2020 Категорія: 82 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 рокуСправа № 127/2435/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/2435/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредіт» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою, поданою представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Кравчуком Михайлом Олександровичем на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2020 року, повний текст якого складено 13 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Дернової В.В., встановив: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Алекскредіт» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору від 12 червня 2019 року №2388204. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваний договір підписано одноразовим ідентифікатором, проте позивач ні власноручно, ні жодним іншим підписом договір не підписував і грошові кошти в кредит не отримував. Будь-яку інформацію для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційних системах відповідачу не надавав, в інформаційно-телекомунікаційних системах для укладення правочину відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» не реєструвався. Письмова форма електронного договору не дотримана, оскільки не дотримано порядку його підписання, передбаченого ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Оскільки договір не був ним підписаний ні за допомогою одноразового ідентифікатора, ні за допомогою електронного цифрового підпису, укладений без волевиявлення сторони за договором, позивач керуючись положеннями статей 203,215,207,1055,638 ЦК України просив визнати недійсним договір про надання кредиту № 2388204 від 12 червня 2019 року між ТОВ «Алекскредіт» та ОСОБА_1 Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту свого права, оскільки не може бути визнано недійсним кредитний договір, який є нікчемним в силу недодержання письмової форми (ст. 1055 ЦК України) або договір, який є неукладеним, на що посилався позивач у своєму позові. Недійсним може бути визнано лише укладений та оспорюваний правочин, проте підстав недійсності правочину ОСОБА_1 не навів. В апеляційній скарзі, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кравчук М.О. просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення, позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначав, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу позивача, правильність обраного позивачем способу захисту, не надав оцінку договору на предмет його укладення, дійсності чи нікчемності. Суд першої інстанції неналежним чином з`ясував підстави заявленого позову, зазначені ОСОБА_1 , а саме щодо відсутності волевиявлення позивача на укладення кредитного договору, що відповідно до ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кравчук М.О., апеляційну скаргу підтримав з підстав, зазначених в ній, просив скаргу задовольнити. Представник відповідача ТОВ «Алекскредіт» в судове засіданні не з`явився, про дату час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Колегія суддів, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. По справі встановлено, що відповідно до договору про надання кредиту №2388204 від 12 червня 2019 року ТОВ «Алекскредіт» надав ОСОБА_1 кредит на інші споживчі цілі у сумі 6000 грн у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом й інші платежі відповідно до умов договору в національній грошовій одиниці України гривні. Сторони встановили узгоджений строк повернення кредиту: 30 календарних днів до 12 липня 2019 року (включно). Пунктами 1.5, 1.6 договору встановлено види та розміри процентних ставок, порядок, умови, період нарахування процентів за кредитом за кожним з видів, залежно від дотримання узгодженого строку повернення кредиту, розмір та порядок нарахування пені, максимальну суму неустойки. Відповідно до п. 1.10 договору кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.4 договору в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника. Датою укладання договору є дата прийняття оферти заявником та підписання договору сторонами (п. 3.2 договору). В п. 7.10 договору сторони погодилися , що договір укладається в електронній формі на сайті кредитодавця www.alexcredit.ua згідно із ст.207, 639 ЦК України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Підписання позичальником цього договору відбувається шляхом акцептування оферти (пропозиції укласти електронний договір), яка відповідно до п. 2.25 https://alexcredit.ua/umovi містить усі істотні умови договору, зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, а також погодження (заяву, згоду) позичальника щодо включення до цього договору інформації щодо наявності кредитного посередника, прізвища, ім`я, по батькові позичальника, типу кредиту, мети отримання кредиту, порядку та умови надання кредиту, загального розміру кредиту, узгодженого строку повернення кредиту. Акцептування оферти здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором та комбінацією логіну та пароля особистого кабінету позичальника. Підписання кредитодавцем договору відбувається шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання. Договір містить реквізити та підписи сторін: від кредитодавця шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, внесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання; від позичальника ОСОБА_1 підпис накладено за допомогою одноразового ідентифікатору ( НОМЕР_1 ), та вказано персональні дані ПІБ, РНОКПП, місце реєстрації та проживання, телефон, e-mail, дані паспорта. У додатку №1 до договору визначено графік платежів, який є невід`ємною частиною договору та в якому визначено дату надання кредиту, узгоджений строк повернення і узгоджена дата повернення кредиту, сума кредиту (загальний розмір), проценти за користування кредитом, реальна процентна ставка, абсолютне значення подорожчання кредиту. Графік платежів підписано у спосіб аналогічний підписаному договору кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, укладеного в електронній формі з підстав, що вказаний договір ним не підписано, відсутнє його волевиявлення на укладення такого правочину, недотримано письмову форму електронного правочину, передбаченого ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», кредитні кошти він не отримував. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Згідно з частинами першою, третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно з ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (аналогічна позиція міститься у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 зі справи № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 зі справи № 357/3394/16-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 зі справи № 916/3156/17). Водночас такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів). Водночас, якщо суд у вирішенні спору з`ясує, що оспорюваний правочин є нікчемним, суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність. Отже, недійсність нікчемного правочину встановлена законом (абсолютна підстава), у той час як оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (відносна підстава). При цьому, наслідком встановлення у розгляді справи обставин нікчемності оспорюваного правочину є зазначення про його недійсність у резолютивній частині рішення (у такому випадку, потреба у дослідженні фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним як оспорюваного, - відсутня). Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 910/15587/18. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що кредитний договір від 12 червня 2019 року є нікчемним відповідно до ст. 1055 ЦК України, оскільки не дотримана письмова форма його укладення, а також є недійсним, оскільки відсутнє волевиявлення на укладення правочину. У разі якщо договір за формою і змістом відповідає вимогам закону, але сторона заперечує, що підпис у договорі вчинено саме нею, суд має виходити з того, що такий договір є вчиненим. У цьому випадку п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» про невчинення чи неукладення договору не застосовується. Зазначене вище є підставою для звернення з позовом про визнання договору недійсним за статтями 203,215 ЦК України, відсутність волевиявлення на укладення правочину. З огляду на те, що позивач в обґрунтування позову посилався також й на те, що договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку і як оспорюваний правочин (одночасно зазначаючи про його нікчемність), слід встановити, чи є такий правочин нікчемним в силу закону (як абсолютна підстава їх недійсності), відповідно, чи є останній недійсним як нікчемний правочин (у такому випадку про недійсність нікчемного правочину зазначається у резолютивній частині рішення), і лише за відсутності підстав вважати його недійсним в силу закону (як нікчемний), слід дослідити наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними як оспорюваних. У наведеному контексті, зокрема, належить з`ясувати, чи поширюються зазначені позивачем законодавчі приписи на спірні правовідносини (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»); чи містять норми права, на які посилався позивач в обґрунтування підстав для визнання правочину недійсним як оспорюваного підстави для визнання правочину недійсним, чи були дотримані останні при укладенні оспорюваних правочинів та, чи є їх недотримання підставою для визнання правочину недійсним. Суд першої інстанції вищевикладені обставини не врахував, підстави заявлених позовних вимог не перевірив та формально відмовив у задоволенні позову, з підстав звернення позивача з неналежним способом захисту права. Водночас, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже укладений між сторонами кредитний договір є консенсуальним, оскільки інше не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею ( стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Як встановлено судом, Договір про надання кредиту №2388204 від 12 червня 2019 року укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами відповідно до вимог ст. 12 вказаного Закону, а саме з боку кредитодавця за допомогою факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатору (PS388204), та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. З цих підстав не приймаються до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що при укладенні кредитного договору не дотримано письмової форми договору та вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» як безпідставні. З копії вказаного договору видно, що ОСОБА_1 як позичальник за кредитним договором, ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши відповідачу персональні дані відповідно до п. 7.10 договору, а саме ПІБ, РНОКПП, місце реєстрації та проживання, телефон, e-mail, дані паспорта, необхідні для укладення договору та формування одноразового ідентифікатора. Обставини щодо неправомірного заволодіння та використання відповідачем персональними даними, вибуття з володіння позивача паспорта, РНОКПП, телефона ОСОБА_1 не доведено. Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами відсутність волевиявлення на укладення оспорюваного кредитного договору в електронній формі, а доказування ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим. Також не заслуговують на уваги доводи позивача про недосягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, в зв`язку з чим договір є не укладеним, оскільки обставини погодження усіх істотних умов договору кредиту у письмовій формі відповідно до закону підтверджені вищевикладеними матеріалами справи. За таких обставин, вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору від 12 червня 2019 року є недоведеними, а тому не підлягають до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, неправильно застосував норми матеріального права, формально розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Враховуючи наведене, керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд , постановив: Апеляційну скаргу, подану представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Кравчуком Михайлом Олександровичем задовольнити частково. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2020 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредіт» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним відмовити з мотивів, викладених у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 липня 2020 року. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник