Постанова 4813 № 522/13913/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/1335/21 Номер справи місцевого суду: 522/13913/16-ц Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря - Сіваченко Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту частково недійсним, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 28 липня 2016 року надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», згідно якого він просив визнати недійсним пункт 1.1. Договору про надання споживчого кредиту №11016729000, укладеного 06 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») у частині визначення кредиту в іноземній валюті у сумі 265 650 швейцарських франків та встановити, що фактично кредит був виданий в національній валюті України - гривні в сумі 1 057 823, 61 грн.. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 липня 2006 року між ним, ОСОБА_1 , та банком було укладено договір про надання споживчого кредиту №11016729000, відповідно до умов якого банк надавав йому грошові кошти у іноземній валюті у сумі 265 650 швейцарських франків, а він як позичальник мав повернути вказаний кредит у повному обсязі не пізніше 06.07.2023 року, сплачуючи щомісячно платежі по тілу кредиту та відсотки у розмірі 8,99% річних за користування кредитом. Розрахунки мали проводитись у швейцарських франках. Вказував, що на час укладення кредитного договору він вів перемови щодо організації бізнесу зі Швейцарією та під час попередніх перемовин про надання кредиту він погодився на вказані умови, домовився з продавцем квартири та за рахунок взятих у борг коштів сплатив завдаток за квартиру в сумі 20 тис. дол. США, розраховуючи на те, що за поставлену в Швейцарією продукцію буде отримувати швейцарські франки та погашати таким чином франками кредит. Вказував, що коли настав час отримання кредиту працівниками банку було заявлено йому про неможливість надання кредиту в швейцарських франках та про необхідність отримання коштів у гривні. Оскільки він сплатив значну суму завдатку за квартиру, зв`язаний домовленістю із продавцем щодо дати купівлі-продажу квартири, він був вимушений погодитись на умови банку про виплату кредиту в гривні. Вказував, що протягом 2006-2009 років виконував зобов`язання за кредитним договором, проте із різким зростанням курсу долара та зниженням ділової активності в державі, зниженням його прибутків, він не зміг виконувати зобов`язання. Після пред`явлення банком до нього претензії, він дізнався, що був введений банком в оману та до нього умисно не були доведенні обставини щодо валюти кредитування та реальної сукупної вартості кредиту, що має наслідком дисбалансу його прав та обов`язків із правами та обов`язками банку, що призвело до суттєвого збільшення реальної вартості кредиту та спричинення йому збитків. Посилався, що за кредитним договором вказано, що він мав отримати у кредит кошти у сумі 265 650 швейцарських франків, проте фактично він отримав кошти у гривні у сумі 1 057 823,61 грн.. Вважає, що банк вдався до нечесної підприємницької діяльності та ввів його в оману щодо валюти кредитування, порядку його надання та погашення. Додатково вказував, що за погашення кредиту здійснювалась конвертація з доларів США в швейцарські франки, за що стягувалась комісія у розмірі 1-2% від сплачуваної суми, про яку він не був попереджений. Також банком в односторонньому порядку змінив проценту ставку і вона зросла з 8,99% до майже 19%, що на думку позивача суперечить встановлену Законом України від 12.12.2018 року №661-У1 щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського владу та кредитного договору в односторонньому порядку. Вказував, що йому не було надано інформації щодо істотних умов договору як загальна вартість кредиту та порядок його повернення. За викладених обставин звернувся до суду з дійсним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання договору про надання споживчого кредиту частково недійсним задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1.1. Договору про надання споживчого кредиту №11016729000, укладеного 06 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк»), у частині визначення кредиту в іноземній валюті у сумі 265 650 швейцарських франків. В іншій частині позову відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі АТ «УкрСиббанк» просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі матеріали справи, а також, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків. Короткий зміст відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на те, що АТ «УКРСИББАНК» не представив в суді жодних належних документів в підтвердження видачі ОСОБА_1 кредиту в швейцарських франках. Він як споживач фінансових послуг був слабкою стороною в процесі. Діяльність комерційних банків в України встановлює та регулює Національний банк України. Так, відповідно, до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції послався на те, що 06 липня 2006 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір про надання споживчого кредиту №11016729000, відповідно до п.1.1 якого банк взяв на зобов`язання надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 265 650 швейцарських франків. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 094 824, 67 грн. за курсом НБУ на день укладення договору. Строк кредитування визначено до 06 липня 2023 року. Згідно умов договору, кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.1.4 договору). Сторони погодили, що позичальник зобов`язується повернути основну суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов цього договору на рахунок № НОМЕР_2 в АКІБ «Укрсиббанк». Кредит вважається повернутим у разі зарахування грошових коштів спрямованих на погашення кредиту в повному обсязі на рахунок банку, зазначений у цьому договору (п.п.1.2.2 п.1.2 договору). Нарахування та сплата відсотків за договором здійснюється у наступному порядку: Згідно п.1.3 договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи із дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 8.99% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.9.2 даного Договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п.9.2 цього Договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці. Згідно умов п.9.2 Договору, банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки у сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із значенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 цього Договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. Між тим, як вбачається з позову, позивач просить визнати недійсним пункт 1.1. Договору в частині визначення кредиту в іноземній валюті у сумі 265 650 швейцарських франків та встановити, що фактично кредит був виданий в національній валюті України - гривні в сумі 1 057 823, 61 грн.. Згідно пояснень позивача та його представника кошти у кредит позивач отримав у гривні. Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст.2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. У силу ст.ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», дія якого відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, передбачає, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Згідно із п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як зазначено в абзаці 1 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Таким чином, у випадку доведення порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, споживач може визнати несправедливими умови договору, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Також, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених ст.230 ЦК України та ст.ст.11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), позивач в силу положення ч.3 ст.12 ЦПК України, зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог. Так, положеннями п. 2 ч. 1, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема таких як: її наявність, склад, методи використання, метод і дата надання, кількість, специфікація, очікувані результати споживання тощо (п. 1 ч. 2 ст. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Відповідно до положень ст.230 ЦК України, якою позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися у даному випадку відповідачем, як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Банки мають надавати споживачу повну, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України. Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Матеріалами справи підтверджується факт укладання спірного кредитного договору, про що свідчить підписи сторін на кожній сторінці. Згідно додатку №1 до Наказу №814 від 26.06.2006 року «Паспорт «Кредитування фізичних осіб у швейцарських франках» (розділ 4) надання кредиту здійснюється з початкового рахунку банку на поточний рахунок клієнта в швейцарських франках із подальшим продажем швейцарських франків на міжбанківському валютному ринку України, згідно заяви клієнта на продаж швейцарських франків, та зарахуванням національної валюти від продажу на поточний рахунок клієнта в гривні. При цьому нараховується комісія на користь банку за продаж швейцарських франків, яка сплачується з поточного рахунку клієнта чи вноситься готівкою до каси банку. Між тим, із боку банку не надано доказів щодо зарахування на поточний рахунок позивача грошових коштів саме в іноземній валюті у розмірі 265 650,00 швейцарських франках за результатами продажу на МВР України. У матеріалах справи відсутні, а представником банку не надано, первинних документів банку та позичальника щодо перерахування грошових коштів на рахунок позичальника (меморіальні ордери, платіжні доручення, тощо) за результатами продажу іноземної валюти у розмірі 265 650,00 швейцарських франках на МВРУ, а також відомості банку щодо застосованого курсу за вказаною операцією з продажу. Як вбачається зі змісту Листа Національного банку України від 20.11.2015 року (т.1, а.с.19-21), банк 06.07.2006 року не здійснював операції з купівлі/продажу безготівкових швейцарських франків за гривні за даними системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, при цьому за даними статичної форми №520 за 06.07.2006 року банком було відображено інформацію щодо операцій з купівлі-продажу безготівкового швейцарського франку за гривні. Окрім того, досліджуючи зміст умов кредитного договору, встановлено, що останній не містить відомостей про фактичні тарифи та розміри комісій, що справляються позичальником на користь банку за операції з отримання та погашення кредитних коштів. У матеріалах справи відсутні належні докази щодо повідомлення банком позичальника про умови кредитування в швейцарських франках, про сукупну вартість кредиту, абсолютне значення подорожчання кредиту, розміру реальної відсоткової ставки, а також будь-які повідомлення щодо зміни розміру процентної ставки у порядку, передбаченому п.9.2 Кредитного договору; рішення уповноважених органів банку, що регламентують, узгоджують та підтверджують встановлення нового розміру процентної ставки (з 2010 року відсоткова ставка склала 17,98% річних) за вказаним договором протягом період з 2006-2015 роки. А тому встановити дотримання банком при укладенні договору про надання споживчого кредиту №11016729000 від 06.07.2006 року вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» за наданими суду матеріалами не вбачається можливим, а саме в частині валюти, в якій позивачу було надано кредит. Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та вважає можливим визнати недійсним пункт 1.1. Договору про надання споживчого кредиту №11016729000, укладеного 06 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк»), у частині визначення кредиту в іноземній валюті у сумі 265 650 швейцарських франків. При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК). Вимога позивача щодо встановлення факту отримання ним кредиту в національній валюті України - гривні у сумі 1 057 823, 61 грн. суд вважав неналежним способом захисту прав у розумінні ст. 16 ЦК України, тому в цій частині вимог суд відмовляє. Щодо строків давності заявлених представником відповідача суд першої інстанції враховував наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушено, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенція (пункту 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). В своїй заяві та поясненнях в судовому засіданні позивач пояснив, що йому стало відомо про те що банк йому видав кредит у швейцарських франках лише при пред`явленні ними позову про стягнення з нього заборгованості ( №522/9547/14), позов поданий 28.05.2014р.. Строк кредиту до 06.07.2023р. У зв`язку з наведеним. Суд першої інстанції вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності. Із урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд першої інстанції вважав позовні вимоги є частково доведеними, обґрунтованими та таким, що підлягають частковому задоволенню. Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що додаток № 1 до Наказу №814 від 26.06.2006 року «Паспорт «Кредитування фізичних осіб в швейцарських франках (актуалізований)» (т.1, а.с.161) є документом внутрішнього користування АКІБ «УкрСиббанк» та визначає порядок взаємодії підрозділів Банка при наданні кредитів фізичним особам в швейцарських франках і погашенні зобов`язань за такими кредитами. Відповідно до п.3.3. Паспорту видача кредитних коштів здійснюється тільки у безготівковій формі шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Клієнта, відкритий у Банку, що повністю узгоджується з п.1.4. Кредитного договору. Банк виконав свої зобов`язання у повному обсязі, що підтверджується копією меморіального валютного ордеру №1 від 06 липня 2006 року (т.1, а.с. 168) про перерахування на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 коштів на суму 265 650,00 швейцарських франків. У той же час, у день видачі кредиту за згодою клієнта ОСОБА_1 , наданою шляхом підписання заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів № 1 (т.1, а.с.171), була здійснена конвертація швейцарських франків на Міжбанківському валютному ринку у гривні. Подібна конвертація на підставі заяви клієнта ОСОБА_1 відповідала вимогам п.1.5 «Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів», затвердженого Постановою Правління НБУ № 82 від 05.03.2003 р., яке діяло на момент підписання Кредитного договору. Слід відмітити, що при підписанні зазначеної заяви ОСОБА_1 була надана її копія. З виписки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 , наданої стороною відповідача, (т.1, а.с.172-173) вбачається, що конвертація швейцарських франків в гривню здійснювалась по курсу 399,0000, а гривневий еквівалент продажу 265650,00 швейцарських франків на Міжнародному валютному ринку становив 1 059 943,50 грн. При цьому, заявою про продаж іноземної валюти або банківських металів №1 передбачена комісійна винагорода банку в гривнях в розмірі 0,2% від суми гривневих коштів, отриманих від продажу іноземної валюти згідно з тарифом комісійних винагород банку, та договором банківського рахунку (за умови укладання такого договору). Зазначена комісійна винагорода становила 2 119,89 грн., що також підтверджується Випискою про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 . З каси банку ОСОБА_1 отримав 1 057 823,61 грн., що підтверджується Заявою на видачу готівки №28 від 06.07.2006р. (т.1., а.с. 167). Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не надані первинні документи банку щодо перерахування грошових коштів на рахунок позичальника за результатами продажу іноземної валюти у розмірі 265 650,00 швейцарських франках на МВРУ, а також відомості банку щодо застосованого курсу за вказаною операцією з продажу не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустими доказами. Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на Лист Національного банку України від 20.11.2015 року (т.1., а.с.19-21), відповідно до якого за даними системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ Банк 06.07.2006 року не здійснював операції з купівлі/продажу безготівкових швейцарських франків за гривні. При цьому, враховуючи вимоги Правил торгівлі та Правил статистичної звітності, Банком у формі № 520 за 06.07.2006 було відображено інформацію щодо операцій з купівлі-продажу безготівкового швейцарського франку за гривню. Судова колегія зазначає, що зазначені у листі Національного банку України відомості свідчать лише про те, що відповідач АТ «УкрСиббанк» не здійснював в певний період купівлю швейцарських франків та жодним чином не спростовують факт перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника. Посилання позивача на те, що він, як Позичальник, всупереч умов Кредитного договору отримав кредит у гривнях, а не у швейцарських франках, є безпідставними, оскільки спростовуються умовами кредитного договору, який підписаний ОСОБА_1 та виконувався ним, що не заперечується ним та свідчить про визнання Позичальником умов договору. Також, за результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов до висновку, що у матеріалах справи відсутні належні докази щодо повідомлення банком позичальника про умови кредитування в швейцарських франках, про сукупну вартість кредиту, абсолютне значення подорожчання кредиту, розміру реальної відсоткової ставки, а також будь-які повідомлення щодо зміни розміру процентної ставки у порядку, передбаченому п.9.2 Кредитного договору. Однак із зазначеним погодитись колегія суддів не може, оскільки підпунктом «д» пункту 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Судом встановлено, що кожна сторінка кредитного договору засвідчена підписом Позичальника, а отже при його укладенні він ознайомився з усіма істотними та іншими умовами договору. Зокрема, підписанням Договору Позичальник підтвердив, що він повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обов`язки за цим Договором і погоджується з ними (п.8.2. Кредитного договору). Пунктом 9.13 Кредитного договору передбачено, що підписання даного Договору Позичальником свідчить про те, що: - всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; - перед підписанням даного Договору Позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, та містять вичерпну і повну інформацію щодо умов кредитування: сума і строк кредитування, умови і порядок видачі кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, відповідальність за порушення зобов`язань. Зі змісту спірного кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. При укладенні договору ОСОБА_1 діяв вільно, на власний розсуд прийняв рішення про вибір контрагента і вступ з ним у договірні відносини, оскільки доказів зворотного надано не було. Договір був спрямований на реальне настання наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач АТ «УкрСиббанк» виконав надав кредитні кошти ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 в свою чергу прийняв від банку кредитні кошти і приступив до виконання своїх зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідно до обумовлених сторонами умов. Умови кредитного договору викладені чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування. Позичальник погодився з умовами кредитування, підписав кожну сторінку оспорюваного договору та додатків до нього, протягом певного часу з дня їх укладення не оспорював його, та частково виконував його умови. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 червня 2018 року по справі № 569/1242/15-ц. Так, Верховний Суд зазначив: «перед укладенням договору ОСОБА_4 не була позбавлена можливості ознайомитися з його умовами, за отриманням додаткових роз`яснень не зверталася. Сам договір і додатки до нього містять вичерпну і повну інформацію щодо умов кредитування. При укладенні вказаного правочину сторони погодили його умови, а ОСОБА_4, підписавши договір, засвідчила, що надана їй банком інформація є цілком зрозумілою для неї; перед підписанням договору вона отримала інформаційний лист відповідно до статі 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду справи № 757/20215/17-ц: «Обґрунтовуючи відсутність підстав для застосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими також мотивовано позов, суди дійшли правильного висновку про те, що умови укладеного між сторонами договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядку погашення кредиту та періодичності платежів» (Постанова від 30 травня 2018 року). Таким чином, висновок про те, що відповідач перед укладенням кредитних договорів не надав ОСОБА_1 інформацію про умови кредитування, не відповідає дійсності. Додатково колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 у позовній заяві вказував, що був введений банком в оману та до нього умисно не були доведенні обставини щодо валюти кредитування та реальної сукупної вартості кредиту. Однак при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №910/18600/19. Позивачем не доведено жодним належним та допустимим доказом наявність умислу у діях відповідача АТ «УкрСиббанк». Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року скасувати в частині задоволення позовних вимог. В скасованій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11 травня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк