Постанова 4812 № 470/66/26

07.05.26 22-ц/812/982/26 Справа №470/66/26 Провадження № 22-ц/812/982/26 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 07 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Орловою С.Ф., повне рішення складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором В С Т А Н О В И В: У січні 2026 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі-АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 через Інтернет-сервіс «My Alfa-bank» звернулась до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг відповідно до Публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». 18 серпня 2023 року підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 відповідач запропонувала Банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту. Того ж дня шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 АТ «Альфа Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення Угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 від 18 серпня 2023 року. У Додатку № 1 до угоди сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. Також сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача. Банк виконав свій обов`язок, а позичальник своїх зобов`язань за угодою належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 88871 грн 01 коп., з яких 68 873 грн 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 7 132 грн 11 коп. - заборгованість по відсотках; 12 865 грн 57 коп. заборгованість по комісії. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Заочним рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за договором про надання кредиту №500788142 від 18 серпня 2023 року станом на 07 листопада 2025 року у загальному розмірі 11396 грн 92 коп., яка складається з 4577 грн 13 коп - заборгованості за простроченим тілом кредиту та 6819 грн 79 коп. - заборгованості за відсотками. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» 341 грн 43 коп судового збору та 7576 грн 37 коп витрат на правову допомогу. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач довів належними доказами укладання відповідачкою договору про споживчий кредит №500788142 від 18 серпня 2023 року, обов`язки за яким не виконала, що призвело до виникнення заборгованості. При цьому суд першої інстанції виснував, що звертаючись до суду з вказаним позовом позивач просив достроково стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом, зазначивши її станом на 07 листопада 2025 року. Між тим, умовами укладеного сторонами договору не передбачено можливість позикодавцю достроково стягнути з позичальника кредитну заборгованість, яка повинна сплачуватися щомісячними платежами до 18 серпня 2033 року відповідно до узгодженого сторонами графіку, а тому відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» така заборгованість не підлягає стягненню достроково. У даному випадку підлягає стягненню заборгованість станом на 07 листопада 2025 року відповідно до графіку платежів повернення кредитних коштів узгодженого сторонами. З огляду на зазначене, враховуючи графік сплати щомісячних платежів та з урахуванням часткової оплати заборгованості відповідачем, станом на 07 листопада 2025 року з відповідачки на користь Банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту - 4577 грн 13 коп та 7132 грн 11 коп - проценти за користування кредитом. Оскільки з розрахунку заборгованості слідує, що банком станом на 07 листопада 2025 року було нараховано заборгованість за тілом кредиту в розмірі - 13783 грн 63 коп грн, відповідачем було сплачено заборгованість в розмірі - 9206 грн 50 коп, залишок заборгованості за тілом кредиту - 4577 грн 13 коп. За відсотками кредитодавцем було нараховано 8423 грн 80 коп, відповідачем сплачено заборгованість за відсотками - 1291 грн 69 коп , відповідно залишок заборгованості за відсотками становить - 7132 грн 11 коп. грн. Умови договору щодо обов`язку здійснення платежів по комісії суд першої інстанції вважав нікчемними та дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку нарахованої комісії у розмірі 12 865,5 грн. Також зазначив, що з розрахунку заборгованості доданого позивачем убачається, що відповідачем в рахунок погашення комісії по обслуговування кредиту за кредитним договором №500788142 за період з 18.08.2023 року по 07.11.2025 року було сплачено 312,32 грн, які відповідно до вимог статті 216 ЦК України щодо застосування наслідків нікчемного правочину мають бути зараховані на погашення заборгованості відповідача за нарахованими відсотками за користування кредитом. Тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 6819 грн 79 коп = 7132,11 ( сума заборгованості за відсотками станом на 07.11.2025) - 312,32 (сплачений платіж на комісією). В апеляційні скарзі АТ «Сенс Банк» посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильне застосуванням судом норм матеріального права, просили про його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Банк має право в будь-якому разі вимагати, в тому числі у судовому порядку, дострокового виконання всіх зобов`язань позичальника за договором, в тому числі Угодою, у випадку прострочення більше ніж на один місяць терміну сплати обов`язкового платежу за кредитом, а також у випадках вчинення позичальником інших істотних порушень умов договору, якими сторони визнають: (а) надання Позичальником недійсних та/або недостовірних документів та/або інформації про себе з метою отримання Кредиту; (б) ненадання у строк документів, зазначених у п. 4.3. цього Додатку № 5; (в) обрання щодо позичальника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або набуття законної сили вироку суду про позбавлення позичальника волі, обмеження волі чи арешт; (ґ) розірвання позичальником договору про надання супровідних послуг, який є обов`язковим для укладення Угоди, та не укладення протягом 15 календарних днів нового договору про надання таких самих послуг з особою, що відповідає вимогам Банку (г) порушення позичальником будь -яких інших умов договору та/або умов цього Додатку № 5 та/або умов Угоди (розділ 5 «Банк має право» Додатку № 5 «Кредити фізичних осіб» до Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, який оприлюднено банком та є загальнодоступним за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi). Вказували, що банк направив позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості в розмірі простроченого боргу, в якій чітко вказано, що Банк, відповідно до умов кредитного договору та норм чинного законодавства України, вимагає від Відповідача протягом 30-ти календарних днів від дня отримання письмової вимоги Банку усунути порушення умов Кредитного договору та погасити заборгованість у розмірі простроченого боргу, а у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити нараховані та неплачені проценти та комісії. Відповіді на зазначену вимогу не надходило, порушення умов угоди позичальником не усунуті. Також зазначали, що нарахування відсотків та комісій відповідає погодженим сторонами умовам договору. Відповідачка користувалася кредитною карткою та отримувала інформацію про стан рахунку. Зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за кредитним договором. Суд безпідставно визнав комісії та відсотки нікчемними, оскільки вони прямо передбачені умовами договору та не суперечать чинному законодавству. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи, що 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до голови правління АТ «Сенс банк» з клопотанням у якому зазначила, що у зв`язку із фінансовими проблемами, що призвели до виникнення заборгованості за Акцептом/Офертою № 500727769 від 27 жовтня 2022 року, просила розглянути можливість оформлення нового кредиту в сумі 78079,83 грн для погашення заборгованості за Акцептом/Офертою № 500727769. У випадку наявності переплати за кредитом № 500727769 від 27 жовтня 2022 року, після повного погашення, просила банк перерахувати залишок коштів з рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Сенс Банк» на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий згідно Договору № 500788142 від 18 серпня 2023 року, укладеним з банком ( а.с.44). Відповідно до змісту оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 відповідач 18 серпня 2023 року звернувся до АТ «Сенс Банк» з пропозицією укласти угоду з такими умовами: тип кредиту - «кредит готівкою»; сума кредиту: 78079,83 грн; процентна ставка, % річних: 4,99%, тип ставки - фіксована, процентна ставка не може бути змінена Банком в односторонньому порядку і може бути змінена лише шляхом укладення додаткового договору до Угоди; проценти нараховуються на суму кредиту, що не повернуто і сплачуються позичальником у порядку та на умовах визначених угодою; строк кредитування - 120 міс. Запропонувала надавати їй послуги з розрахунково - касового обслуговування, за надання послуги встановити комісію. Дата повернення кредиту: 18 серпня 2033 року. Для повернення заборгованості за Угодою запропоновано використовувати рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у банку. За пунктом 3 Оферти, кредит надається позичальнику для повернення заборгованості за кредитним договором 500727769 від 27 жовтня 2022 року у розмірі 78079,83 грн (спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 ). Абзацами 3-5 кінцевих положень Оферти застережено, що ця угода укладається шляхом формування і направлення позичальником банку засобами дистанційної комунікації, а саме платіжного застосунку «Sense Super App» або іншого дистанційного каналу комунікації запропонованого банком, Оферти на укладення Угоди і акцепту банком цієї Оферти у строк, вказаний у Оферті. Перед формуванням і направленням Оферти, позичальник обирає умови кредиту, ознайомлюється із запропонованими документами, підписує їх електронним підписом, реалізованим у платіжному застосунку «Sense Super App» або іншому дистанційному засобі комунікації і направляє банку. У випадку згоди із запропонованими умовами, що містить оферта, акцепт здійснюється банком шляхом направлення позичальнику підписаного електронним підписом акцепту на зазначену в Оферті електронну адресу позичальника і надання коштів позичальнику у спосіб, визначений у Оферті. В абзаці 6 кінцевих положень Оферти оферент просила акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 від 18 серпня 2023 року направити на електронну адресу stasakovrova@gmail.com. Підписанням електронним підписом цієї Оферти відповідач засвідчила отримання всієї інформації про умови кредитування ( а.с.37-38). Згідно з Акцептом пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 від 18 серпня 2023 року, АТ «Сенс Банк» повністю прийняв умови, запропоновані позичальником, та угода направлена позичальнику у спосіб, обраний в Оферті на укладення цієї угоди. Невід`ємним додатком за № 1 до Договору є Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної вартості процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг (персональний кредит PL Sence_Rest6_50000-500000), відповідно до якого відповідач зобов`язалась сплачувати кредит рівними платежами починаючи з 18.08.2023 року по 18.08.2033 року (а.с.40-42). Звертаючись із позовом, позивач посилався на те, що у зв`язку з порушенням відповідачкою взятих на себе кредитних зобов`язань утворилася заборгованість, що станом на 07.11.2025 року становить за кредитним договором № 500788142 88871 грн 01 коп, яка складається із заборгованості за кредитом - 68873 грн 33 коп, заборгованості за відсотками - 7132 грн 11 коп., заборгованості за комісією - 12865 грн 57 коп ( а.с.46). Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково. Перевіряючи правильність такого висновку, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Судом установлено, що пропозиція (оферта) на укладення договору про надання споживчого кредиту №500788142 від 18.08.2023 року підписана ОСОБА_1 електронним підписом, містить усі істотні умови договору, зокрема, розмір позики, строк кредитування, тип та розмір процентної ставки. У даному випадку відповідач підписав та подав до банку саме оферту на укладення кредитного договору, яка й була акцептована позивачем, що не суперечить вимогам закону щодо укладення договору. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. 18 серпня 2023 року позивачем перерахувало кредитні кошти у розмірі 78790 грн.83 коп. за вказаною вище Угодою про надання споживчого кредиту № 500788142 ОСОБА_1 на її рахунок, про що свідчить меморіальний ордер № 1948283752 від 18 серпня 2023 року (а.с.45). Банком також надано виписку по руху коштів та розрахунок заборгованості (а.с.17-32,46). Суд апеляційної інстанції вважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів на підставі Угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 від 18 серпня 2023 року та неповернення їх банку у встановлений строк, що призвело до виникнення заборгованості. Звертаючись до суду із позовом АТ «Сенс-Банк» просило стягнути з відповідача заборгованість за угодою про надання споживчого кредиту № 500788142 від 18.08.2023 станом на 18 жовтня 2025 року становить 88871 грн 01 коп., що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 68873 грн.33 коп., за відсотками 7132 грн. 11 коп. та комісією 12865 грн.57 коп. Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту, суд першої інстанції, вказав, що банк звертається до суду з позовом про дострокове повернення коштів за кредитним договором, не підтвердивши виконання вимог власних умов кредитування та вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», то в позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту. Як вбачається, зі змісту позовної заяви, в якій банк як на підставу позову посилається на положення частини 2 статті 1050 ЦК України, наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також строку повернення кредитних коштів до 18 серпня 2033 року, свідчить, що предметом позову в справі, є як стягнення простроченої заборгованості яка складається з тілу кредиту та відсотків, так і дострокове стягнення суми кредитних коштів, тобто поточної заборгованості. За змістом пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»). За умовами Угоди про надання споживчого кредиту відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти для власних потреб, як споживчий кредит, отже кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника і на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про споживче кредитування». 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону № 1023-ХІІ у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». Лише з 10 червня 2017 року на ці відносини поширюються Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Колегія суддів зауважує, що у справах про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме позивач повинен довести у судах першої та апеляційної інстанцій, що відповідно до умов укладеного кредитного договору строк виконання такого зобов`язання є таким, що настав, а тому позичальник продовжує користуватися цими грошовими коштами неправомірно. У разі дострокового стягнення суми кредиту саме позивач має довести, що такий обов`язок виник, оскільки виключно з ініціативи кредитора та у порядку, визначеному умовами кредитного договору, в односторонньому порядку відбулася зміна умов такого договору, зокрема щодо строку виконання цивільного зобов`язання. В оцінці цього визначальними є умови кредитного договору. Такий договір є джерелом правового регулювання цивільних відносин між сторонами, який визначає обов`язкові для обох сторін правила поведінки, відмінні від їх законодавчого регулювання. Умовами Угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 не передбачено право банку вимагати дострокового повернення споживчого кредиту, як і не визначено порядок направлення юридично значимих повідомлень, та факт отримання їх позичальником. Таким чином, за відсутності в договорі права на дострокове повернення кредиту, кредитор може вимагати стягнення лише простроченої заборгованості. Право на дострокове стягнення всього боргу виникає лише тоді, коли це прямо передбачено умовами договору або законом. Судом встановлено, що 17.10.2025 АТ «Сенс Банк» направлено ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень за договором № 500788142 згідно якої позичальник повинен протягом 35 календарних днів з дати отримання вимоги на суму 93502 грн.18 коп. сплатити заборгованість (а.с.35). Підпунктом «г» пункту 4 Угоди, дострокове припинення угоди може бути за умови дострокового повного погашення мною кредитної заборгованості за угодою, з урахуванням особливостей, визначених договором. Однак, умовами Угоди про надання споживчого кредиту № 500788142 не передбачено як обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів, так і не визначено порядок направлення юридично значимих повідомлень, та факт отримання їх позичальником. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17: «у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Отже, фактичні дії щодо виконання договору не є підставою для визнання договору укладеним, а правові наслідки вчинення таких дій щодо виконання неукладеного договору визначаються главою 83 ЦК України. Тобто ці фактичні дії вважаються такими, що вчинені без достатніх правових підстав, відповідно кошти, передані сторонами одна одній, є безпідставно набутим сторонами майном. Вимога позивача про дострокове повернення споживчого кредиту є незаконною та не підлягає задоволенню у зв`язку з невідповідністю такої вимоги умовам частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування»». Як вбачається з наданих доказів, розрахунку заборгованості станом на 07 листопада 2025 року позивачем було нараховано заборгованість за тілом кредиту в розмірі - 13783 грн 63 коп грн, відповідачем було сплачено заборгованість в розмірі - 9206 грн 50 коп, залишок заборгованості за тілом кредиту - 4577 грн 13 коп.; за відсотками кредитодавцем було нараховано 8423 грн 80 коп, відповідачем сплачено заборгованість за відсотками - 1291 грн 69 коп, відповідно залишок заборгованості за відсотками становить - 7132 грн 11 коп. грн. Як зазначено в оферті на укладання угоди про надання кредиту №501434397 визначено, що невід`ємною частиною угоди є Додаток №1 Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, яким визначено фіксовану щомісячну сплату по договору тілу кредиту та процентів із визначенням відповідних сум, яка мала бути сплачена в останню дату кожного місяця відповідного року. При цьому зміна розміру сум процентів або право перерахунку в зв`язку із припиненням позичальником здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту умовами договору не передбачена та доказів з посиланням на умови договору, яка надає право позивачу здійснювати в односторонньому зміну щомісячного розміру сум нарахованих процентів не надано. Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів за Угодою про надання споживчого кредиту, а також часткове виконання ним зобов`язань, при цьому обов`язок щодо повного та своєчасного повернення прострочених кредитних коштів і сплати нарахованих відсотків станом на час звернення банку до суду відповідачем виконаний не був, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість, яка складає із заборгованості по кредиту 68873 грн 33 коп, заборгованість по відсотками 7132 грн 11 коп. Отже, право кредитодавця вимагати дострокового повернення споживчого кредиту виникає за умови затримання споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, якщо таке право прямо передбачене договором про споживчий кредит. Правила кредитування, які не підписані позичальником, не є складовою кредитного договору та не можуть встановлювати додаткові права кредитора. За відсутності в договорі права на дострокове повернення кредиту, кредитор може вимагати стягнення лише простроченої заборгованості. Кредитодавець не набув право на дострокове повернення споживчого кредиту у повному обсязі, строк виплати якого ще не настав, однак з позичальника на користь банку підлягала стягненню прострочена заборгованість, яка виникла на час звернення банку до суду з цим позовом. Керуючись положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», а також враховуючи відсутність в укладеному договорі умови про право кредитодавця достроково вимагати повернення наданих кредитних коштів, а також враховуючи, що кінцевим терміном кредитування визначено 18 серпня 2033 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги банку про стягнення достроково всієї суми заборгованості, навіть тієї, строк погашення якої ще не настав, є неправомірними. За такого вимоги позивача є доведеними лише в частині стягнення з відповідачки суми простроченої заборгованості, що становить станом на 07 листопада 2025 року за тілом кредиту - 4577 грн 13 коп. та 7132 грн 11 коп. - проценти за користування кредитом, зважаючи на графік сплати щомісячних платежів та з урахуванням часткової оплати заборгованості відповідачем, що вбачається із розрахунку заборгованості. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги до відповідачки на повернення суми споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав. Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 509/4771/14 (провадження № 61-15459св23) і підстав відступу від таких у цій справі суд апеляційної інстанції не вбачає. За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо набуття Банком права вимоги повернення споживчого кредиту строк виплати якого ще не настав не заслуговують на увагу. Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18) зазначено, що: «колегія суддів уважає безпідставними посилання апеляційного суду, як на законність підстави для відмови у задоволенні позову банку на недоведена суми заборгованості, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга, третя статті 212 ЦПК України 2004 року). Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти». У постанові Верховного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 539/402/24 міститься висновок про те, що кредитний договір справді мав споживчий характер і не містив умов про право кредитора вимагати дострокового повернення позики. Подані банком «Правила надання споживчого кредиту» не були підписані позичальником, тому не є частиною договору. Отже, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для дострокового стягнення всієї суми кредиту. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц). Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17). У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1 та 2 статті 633 ЦК України). Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України "Про захист прав споживачів" (далі Закон). Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1 та 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»). Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пунктах 31-34) зазначено, що «10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". У справі, яка переглядається, умова про сплату комісії щомісячно за обслуговування в розмірі в розмірі від 0,10% до 1,50% від суми кредиту, зазначеної в Оферті без ПДВ від суми кредиту, передбачено в пункті 1 (б) Договору та в Додатку № 1 до Угоди про надання кредиту № 500788142 від 18 серпня 2023 року «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг» (колонка 7 графіка розрахунково-касове обслуговування). Розмір комісії згідно графіку складає з 18 листопада 2024 року 780 грн.80 коп, з 18 вересня 2025 року - 1171 грн.20 коп. щомісяця. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику, та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Ураховуючи, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1 та Додатку 1 до кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Оскільки умови договору щодо обов`язку здійснення платежів по комісії є нікчемними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку нарахованої комісії у розмірі 12 865,5 грн., Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України. Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 07 травня 2026 року. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення, заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 07 травня 2026 року.