Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/29180/19

Справа № 127/29180/19 Провадження № 22-з/801/47/20 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Доповідач:Голота Л. О. ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 рокуСправа № 127/29180/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач), суддів: Денишенко Т.О., Рибчинського В.П., за участю секретаря судового засідання Топольської В. О., розглянув у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з серпня 2017 року по листопад 2017 року, - в с т а н о в и в : Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2020 року у даній справі скасовано та ухвалити нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 63 539 гривень 32 коп, за період з серпня 2017 року по листопад 2017 року (включно), відмовлено. 27 травня 2020 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення, в якій відповідач зазначає, що в постанові суду апеляційної інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат понесених відповідачем. В матеріалах справи містяться докази на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн. в суді першої інстанції. 24 червня 2020 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття до матеріалів справи документів, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 1500 грн. Також в заяві ОСОБА_1 просив провести розгляд справи в судовому засіданні у його відсутність. У судове засідання учасники справи не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомленні належним чином та завчасно, що не перешкоджає розгляду заяв відповідно до частини четвертої статті 270 ЦПК України. Перевіривши доводи поданих заяв, обговоривши підстави заяви, колегія суддів вважає, що заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі про стягнення судових витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а заява про прийняття документів, на підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції підлягає залишенню без розгляду з огляду на наступне. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Як вбачається з позовної заяви та встановлено постановою апеляційного суду, з позовом про стягнення пені звернувся малолітній ОСОБА_2 , інтереси якого у суді представляла його законний представник ОСОБА_3 . У відповідності до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Згідно частиною першою статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Відповідач ОСОБА_1 є батьком малолітнього позивача, а отже несе рівні обов`язки щодо нього разом з матір`ю дитини ОСОБА_3 і в частині відшкодування судових витрат. Заявник не навів мотивів з яких підстав просить стягнути усю суму судових витрат лише з матері дитини ОСОБА_3 . При вирішенні питання про розподіл судових витрат, стаття 141 ЦПК України покладає на суд враховувати ряд обставин для вирішення даного питання з дотриманням завдань та основних засад цивільного судочинства. Зважаючи, що законодавство України передбачає, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, колегія суддів приходить висновку, що вирішення питання про стягнення судових витрат, у справі стороною якої є малолітня дитина має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (стаття 6 СК України). Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом, учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Підтверджуючи розмір витрат на правничу допомогу та обсяг робіт виконаних адвокатом, заявник посилається, як на докази на: рахункову квитанцію № 045713 від 10 січня 2020 року на суму 3000 грн, копію договору про надання правничої допомоги від 06 листопада 2019 року, розрахунок витрат за надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року /т. 1 а.с. 187-188, 216/ та просить їх стягнути з позивача ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 . Досліджуючи надані відповідачем докази, колегія суддів вважає їх неналежними з огляду на наступне. Наданий заявником розрахунок судових витрат за надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року на суму 3 000 грн, складений адвокатом у справі за № 127/29326/19, тоді як справі, що переглядається, надано номер 127/29180/19, отже даний доказ не містить інформації щодо предмета доказування, тобто відсутній детальний опис робіт адвоката Аліфанової Л.І. виконаний у справі № 127/29180/19. / а.с. 216 т.1/ Іншого розрахунку суми судових витрат суду надано не було. Договір про надання правничої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Аліфановою Л. І., у якому визначено розмір гонорару у сумі 8 тисяч гривень від 06.11.2019 року, також є неналежним доказом на підтвердження понесених витрат у даній справі, оскільки відповідно до ордера, який є документом, що підтверджує повноваження адвоката, як представника відповідно до вимог ч. 4 ст. 62 ЦПК України, правова допомога ОСОБА_1 надавалась на підставі договору про надання правової допомоги від 01.11.2019 року. Договору про надання правової допомоги від 01.11.2019 року до справи надано не було. / т1 а/с 124, 188/ Беручи до уваги, що адвокат Аліфанова Л. І., відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, надає правову допомогу ОСОБА_1 і у інших подібних справах за участі тих самих сторін, колегія суддів приходить висновку, що розрахункова квитанція серії НОМЕР_1 про сплату гонорару в сумі 3000 грн не є належним доказом, оскільки не містить інформації, що дані витрати були понесені саме у справі за № 127/29180/19 / т.1 а.с.187/. Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, оскільки при ухваленні постанови від 13.05.2020 року Вінницьким апеляційним судом не було вирішено питання про судові витрати. З огляду на неподання ОСОБА_1 належних доказів попереднього розрахунку суми судових витрат та понесених ним витрат на правову допомогу, колегія суддів приходить висновку, що підстав для стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судових витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн немає, а отже відповідно до п.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката слід залишити за сторонами. Разом з тим, заяву ОСОБА_1 від 24 червня 2020 року про прийняття документів, на підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд залишає без розгляду, з наступних підстав. Постанова Вінницького апеляційного суду прийнята 13 травня 2020 року. З тексту відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу не вбачається, що ОСОБА_1 заявляв про те, що ним будуть подані у строки, передбачені частиною восьмої статті 141 ЦПК України, додаткові докази про понесені судові витрати. При цьому строк для подачі таких доказів закінчувався 18 травня 2020 року включно. З матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_1 про прийняття документів, на підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції подана 24 червня 2020 року, тобто зі спливом строків, передбачених положенням статті 141 ЦПК України. Крім того, надані відповідачем розрахунок судових витрат за надання правничої допомоги на стадії апеляційного розгляду у цивільній справі № 127/29180/19 датований 22 червня 2020 року, тобто після прийняття постанови судом апеляційної інстанції. Враховуючи відсутність у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків для подання відповідних доказів, можна стверджувати про відсутність підстав для розгляду поданих документів, а саме квитанції б/н від 14 квітня 2020 року, розрахунку судових витрат за надання правничої допомоги на стадії апеляційного розгляду у цивільній справі № 127/29180/19 від 22 червня 2020 року. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК Українищодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Враховуючи те, що вже після прийняття постанови у цій справі і після закінчення п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, відповідач подав заяву про прийняття документів, на підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції (копію договору про надання правничої допомоги від 10 квітня 2020 року, квитанцію б/н від 14 квітня 2020 року, розрахунок судових витрат за надання правничої допомоги на стадії апеляційного розгляду у цивільній справі № 127/29180/19 від 22 червня 2020 року), колегія суддів приходить висновку, що відповідач пропустив строк для подання доказів понесених витрат в суді апеляційної інстанції. При цьому у своїй заяві від 24 червня 2020 року вх. № 5692 відповідач не просить поновити пропущений процесуальний строк. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує й те, що пунктом третім розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України не передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, зазначені у статті 141 ЦПК України продовжуються на строк дії такого карантину. У зв`язку з цим Вінницький апеляційний суд вважає, що заяву ОСОБА_1 від 24 червня 2020 року про прийняття документів, на підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції, необхідно залишити без розгляду. Дані докази були надані ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Також суд апеляційної інстанції зазначає про те, що постановою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2020 року у даній справі скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 63 539 гривень 32 коп, за період з серпня 2017 року по листопад 2017 року (включно), відмовлено. Отже, оскільки рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2020 року скасовано судом апеляційної інстанції, відтак додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2020 року втрачає силу (аналогічні роз`яснення, викладені у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі»). Керуючись статтями 141, 270, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в: Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з серпня 2017 року по листопад 2017 року, задовольнити частково. Ухвалити додаткову постанову. У стягненні судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, понесених ОСОБА_1 у справі № 127/29180/19 відмовити. Заяву ОСОБА_1 про прийняття документів, на підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції, залишити без розгляду. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський