Постанова 4815 № 569/8080/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2020 року м. Рівне Справа № 569/8080/19 Провадження № 22-ц/4815/723/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., секретар судового засідання - Пиляй І. С. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2020 року у складі судді Кучиної Н. Г., ухвалене в м. Рівне, повний текст рішення складено 10 лютого 2020 року, в с т а н о в и в : Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 15 березня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 07-126 - КФ-2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30600,00 дол. США, та за умовами якого позичальник зобов`язався своєчасно, щомісяця, та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, однак порушила зобов`язання викладені в п. 6.1.1 кредитного договору. З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 07-126-ІФ-2007, за умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань, ОСОБА_1 надала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 34,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,8 кв.м., житловою площею 17,5 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві власності і є предметом іпотеки за Договором іпотеки № 07-126-ІФ- 2007 року, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення грошових вимог Акціонерного товариства «Універсал Банк» за кредитним договором № 07-126-КФ-2007 від 15.03.2007 р. в сумі 51 290 дол. США 33 центи, з якої: заборгованість по сумі кредиту - 17856,89 США, відсотки- 26 837,76 дол. США, пеня - 6 595,68 дол. США. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями закону, які регулюють позовну давність та обґрунтовано тим, що Банк, пред`явивши боржнику досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором, змінив строк виконання основного зобов`язання, і початок перебігу строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав почався від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання та сплив 18 травня 2012 року, тоді як позов до суду було подано у квітні 2019 року. Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Акціонерне товариство «Універсал Банк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що подачею позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, Банк реалізував своє право на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Додає, що ухваленим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13.10.2009 року підтверджується, що позовна давність за вимогою Банку про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням та заборгованості за процентами за користування кредитом не спливла. У зв`язку з цим вважає, що позовна давність не спливла і до додаткової вимоги про звернення стягнення на заставлене майно, а тому АТ «Універсал Банк» вправі одержати задоволення цих вимог за рахунок предмета іпотеки. Стверджує, що якщо договір іпотеки не припинено із визначених законом підстав, то усі права і обов`язки, набуті за цим правочином сторонами, повинні безперешкодно здійснюватися і діють до повного виконання, а будь-які охоронні зобов`язання, які випливають із основного зобов`язання не повинні припиняти свою дію зобов`язань, які забезпечують основне, що залишилося невиконаним. Вказує, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законом. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 15 березня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07-126 - КФ-2007, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 600,00 доларів США, та позичальник зобов`язався своєчасно сплатити кредит та проценти за користування ним (а.с. 4-7). Відповідно до п. 6.1.1 кредитного договору позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені даним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно даного договору. Пунктом 9.1 кредитного договору передбачено відповідальність за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, зобов`язання позичальника сплатити банку пеню за кожний день прострочення, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплачених вчасно сум за кожен день прострочення платежу, що передбачено. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15.03.2007 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 07-126-ІФ-2007, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ткачук М. Ю. та зареєстрований в реєстрі за номером № 601 , за умовами якого іпотекодавець передала позивачу в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,8 кв.м., яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2007 року (а.с. 8-9). У п. 1.1. договору іпотеки сторони передбачили, що іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії. Банк 17 квітня 2009 року направив боржнику вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором, з якої вбачається, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги. Рішенням Рівненського міського суду від 13.10.2009 року, що набрало законної сили, у справі №2-8323/09 позовні вимоги ВАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задоволено повністю та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 170529,71 грн та судові витрати у розмірі 1925 грн, а всього 172 481,71 грн.( а.с.35-37) Рішенням Рівненського міського суду від 22 листопада 2018 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість по нарахованих відсотках за кредитним договором № 07-126-КФ-2007 від 15 березня 2007 року за період з 10 травня 2015 року по 21 травня 2018 року в сумі 7854,57 дол. США, що еквівалентно на день прийняття рішення 218200,00 грн та пеню, нараховану за період з 10 липня 2017 року по 21 травня 2018 в сумі 130753,15 грн. та судовий збір у розмірі 5043,02 грн. Вказане рішення Рівненського міського суду від 22 листопада 2018 року постановою Рівненського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасовано повністю та Публічному акціонерному товариству «Універсал Банк» відмовлено повністю в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості (а.с. 39-41) Судом, також встановлено, що позичальник ОСОБА_1 дійсно, порушила умови кредитного договору, який було укладено між нею та банком, що стверджується рішенням Рівненського міського суду від 13 жовтня 2009 року та було стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість. Даним судовим рішенням встановлено факт порушення позичальником графіку платежу кредиту. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У частині другій статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Згідно статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. Таким чином, оскільки, ОСОБА_1 не виконано зобов`язання по поверненню позики, забезпеченого іпотекою, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. У пункті 1.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії. Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту 14 березня 2027 року. Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому (пункт 10.3 кредитного договору). Як вбачається з матеріалів справи, вимога Банку про дострокове повернення кредиту направлена ОСОБА_1 17 квітня 2009 року ( а.с. 43). У цій вимозі ВАТ «Універсал Банк» вимагало достроково, через 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі. Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору, змінив строк виконання основного зобов`язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Таким чином, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі). Пред`явивши 17 квітня 2009 року боржнику досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором, Банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи, що метою встановлення в законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом ( не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що Банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання і впродовж трьох років, тобто до 18 травня 2012 року, проте до суду звернувся з позовом у квітні 2019 року, тим самим пропустивши строк позовної давності. У своїй апеляційній скарзі Банк зазначає, що ухваленим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13.10.2009 року у справі за позовом Банку до до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості підтверджується, що позовна давність за вимогою Банку про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням та заборгованості за процентами за користування кредитом не спливла, а тому вважає, що позовна давність не спливла і до додаткової вимоги про звернення стягнення на заставлене майно. Такі доводи апелянта апеляційним судом відхиляються. Так, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності. За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників. Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Визначальним для встановлення моменту, з якого розпочинає перебіг трирічний строк на звернення з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, є саме виникнення у кредитора права вимоги у кредитному зобов"язанні, яке є основним. Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 643/5761/16-ц (провадження 61-82787св18). Таким чином, оскільки звернення Банку з позовом до суду про стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мало місце у серпні 2009 року, а тому звернення у квітні 2019 року з позовом у цій справі про стягнення тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, є таким, що подане із пропуском строку позовної давності. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2020 року залишити без зміни. Поновити дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 червня 2020 року. Головуючий суддя Ковальчук Н. М. Судді: Бондаренко Н. В. Хилевич С. В.