Постанова КЦС ВС № 522/16932/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2024 року м. Київ справа № 522/16932/15-ц провадження № 61-12605св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 14 серпня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс груп») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов з урахуванням заяв про зміну предмета позову мотивований тим, що ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 березня 2007 року № 11132304000 щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитом належним чином не виконує. Відповідно до статей 526, 530 ЦК України, статей 1, 33, 39 Закону України «Про іпотеку», статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», в рахунок виконання відповідачкою основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту щодо сплати заборгованості в загальному розмірі 3 614 878,27 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 709 445,13 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами - 1 572 128,50 грн; нарахована пеня - 308 192,97 грн, ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, що буде проведена незалежним суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 березня 2007 року № 11132304000, яка станом на час пред`явлення вимоги від 10 вересня 2010 року становить 96 633,42 дол. США (у тому числі: основний борг за кредитом - 77 998,15 дол. США, сума боргу за відсотками - 18 635,27 дол. США), що за офіційним курсом Національного банку України станом на 10 вересня 2010 року становило 764 196,41 грн, звернено стягнення на користь ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень, а саме: 1 - кухня, 2 - житлова кімната, 3 - санвузол, загальною площею 23,9 кв. м, житловою площею 15,7 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, що буде проведена незалежним суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором позивач реалізував своє право звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з реалізацією предмета іпотеки за рішенням суду шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, що буде проведена незалежним суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. Суд також дійшов висновку про відмову в задоволені заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, мотивуючи свій висновок тим, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Постановою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виходячи з того, що ОСОБА_1 не виконує зобов`язання відповідно до умов кредитного договору, Приморський районний суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на звернення стягнення на іпотечне майно. Порушені права позивача як кредитора, за захистом яких він звернувся до суду, підлягають захисту шляхом звернення стягнення на предметі іпотеки. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 17 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 рокуі направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч умов кредитного договору банк не давав, а ОСОБА_1 не отримувала кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 80 000,00 дол. США. Оскільки позивач відмовився надавати оригінал кредитного договору для проведення судово-почеркознавчої експертизи, яка була призначена ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, слід визнати факт, що ОСОБА_1 не підписувала договір про надання споживчого кредиту від 23 березня 2007 року № 11132350000. У матеріалах справи немає первинних документів, з яких можливо було б встановити реальний розмір заборгованості, а наданий банком розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум. Заявник вказує, що позивач пропустив строк позовної давності, заяву про застосування якого було зроблено відповідачем у суді першої інстанції. Висновок суду першої інстанції про безпідставність поданої заяви про застосування строків позовної давності є неправильним, оскільки суд першої інстанції застосував висновки Верховного Суду, зроблені у справах, обставини в яких не є подібними обставинам цієї справи. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд взагалі не навів жодних мотивів відхилення заяви відповідача про застосування строків позовної давності. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги заяви відповідачки про відкладення судового засідання, призначеного на 29 червня 2023 року та розглянув справу за відсутності сторони відповідача. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 522/15577/13-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 760/2193/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 490/14627/14-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 523/18181/18, постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Аргументи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси. Зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. 09 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннюз таких підстав. Фактичні обставини справи 23 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_1 , було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11132304000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 80 000,00 дол. США строком до 23 березня 2025 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 23 березня 2007 року № 11132304000 ОСОБА_1 передала в іпотеку за договором іпотеки від 23 березня 2007 року № б/н нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень, а саме: 1 - кухня, 2 - житлова кімната, 3 - туалет, загальною площею 23,9 кв. м, житловою площею 15,7 кв. м, та належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 серпня 2006 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Пашичевою Г. Л. за реєстровим номером 8-4158. Згідно з пунктом 4 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених в пунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, або; у разі порушення іпотекодавцями будь-якого зобов?язання за цим договором або будь-якого зобов?язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або; в інших випадках відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. 04 березня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 2/1519/4170/11). 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. і зареєстрований у реєстрі за № 2949, 2950, відповідно до якого кредитор продав (відступив), а ПАТ «Дельта Банк» прийняло права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 березня 2007 року № 11132304000 та іпотечним договором від 23 березня 2007 року. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2012 року (справа № 2/1519/4170/11) позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду з підстав, передбачених частиною третьою статті 207 ЦПК України, в редакції, чинній на час винесення ухвали. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 17 березня 2020 року, у справі № 522/4415/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зобов`язання виконати умови кредитного договору в задоволенні позову відмовлено. 16 липня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» направило ОСОБА_1 лист-вимогу про сплату простроченої (поточної) заборгованості станом на 13 липня 2015 року в сумі 149 730,85 дол. США. 16 травня 2019 року проведено електронний аукціон з продажу кредитного портфеля активів АТ «Дельта Банк» (в стані припинення), переможцем якого було визначено ТОВ «ФК «Укрфінанс груп». 13 червня 2019 року між АТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» укладено договір про відступлення прав вимоги № 1514/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. і зареєстрований у реєстрі за № 1126, відповідно до якого кредитор передав (відступив), а ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» набуло всі права вимоги до боржників за кредитними договорами, договорами поруки та договорами забезпечення (іпотеки), у тому числі й до ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач вказував, що ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 березня 2007 року № 11132304000 щодо повернення кредиту та відсотків за користування належним чином не виконує, а отже, позивач відповідно до статей 526, 530 ЦК України, статей 1, 33, 39 Закону України «Про іпотеку», статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», в рахунок виконання основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту щодо сплати заборгованості, яка станом на 13 липня 2015 року у загальному розмірі становить 3 614 878,27 грн, з яких: заборгованість за кредитом 1 709 445,13 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами 1 572 128,50 грн; нарахована пеня 308 192,97 грн, має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності, на обґрунтування якої вказувала, що ПАТ «УкрСиббанк» зверталося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 04 березня 2011 року, а з цим позовом банк звернувся 14 серпня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності (т. 2, а. с. 88-91). Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають. Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України (частина друга статті 1050 ЦК України). Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши наявність заборгованості за кредитним договором та факт порушення взятих на себе зобов`язань позичальником, дійшов правильного висновку про набуття банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України «Про виконавче провадження». Разом з цим, заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності, на обґрунтування якої вказувала, що ПАТ «УкрСиббанк» зверталося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 04 березня 2011 року, а з цим позовом банк звернувся 14 серпня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності. У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо)». Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню позовна давність, є неправильним. Із матеріалів справи відомо, що 04 березня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 23 березня 2007 року № 11132304000 (справа № 2/1519/4170/11) (т. 2, а. с. 93-96). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Тобто пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. Звернувшись 04 березня 2011 року з позовом про стягнення заборгованості, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору. Із цим позовом кредитор звернувся до суду 14 серпня 2015 року. Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15). Оскільки за обставин цієї справи перебіг позовної давності розпочався пред`явленням позову 04 березня 2011 року та сплив 04 березня 2014 року, з цим позовом банк звернувся 14 серпня 2015 року, а відповідачка заявила про застосування позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову у зв?язку із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачкою. У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення. Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18) та від 21 квітня 2021 року у справі № 211/5281/16-ц (провадження № 61-15522св19). Доказів того, що відповідачка вчиняла дії, які свідчили б про переривання строку позовної давності, в матеріалах справи немає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 , а тому є такою, що звільнена від спати судового збору згідно із законом. Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору згідно закону, судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарг не сплачувала, судові витрати за результатом розгляду апеляційної та касаційної скарг в розмірі 12 789,00 грн слід стягнути з ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» в дохід держави. Керуючись статтями 141, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (вул. Соловцова Миколи, 2, оф. 38/1 м. Київ, код ЄДРПОУ 40326297) на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України) судовий збір за перегляд справи судом апеляційної і касаційної інстанцій в розмірі 12 789,00 грн (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят дев?ять гривень). З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов