Постанова 4857 № 380/1447/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1447/20 пров. № А/857/4699/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М. з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року про залишення без розгляду позовної заяви в справі №380/1447/20 (суддя Коморний О.І., час ухвалення 09 год. 32 хв., повний текст складений 23.03.2020, м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2019 року №Ф-2751-54. Ухвалою від 18 березня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та залишив без розгляду позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області. Повернув ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір у сумі 840, 80 грн, сплачений згідно з квитанцією №31 від 11.02.2020. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що разом із позовною заявою ним була подана заява про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав. Оскаржувану вимогу, як стверджує позивач, йому передала ІНФОРМАЦІЯ_1 його мама ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , якій вимогу про сплату боргу було вручено працівником пошти під розписку. Натомість позивач зареєстрований за вказаною адресою, але проживає по АДРЕСА_2 . Вказує на те, що в матеріалах справи немає жодних доказів з його підписом про отримання 25.11.2019 оскаржуваної вимоги. Підсумовуючи наведене, апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду є передчасною, оскільки застосовані судом наслідки обмежили його право доступу до суду і стали перешкодою для захисту його прав. З огляду на викладене, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Головне управління ДПС у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Учасники справи викликалися в судове засідання, проте у зв`язку з їх неявкою фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до вимоги №Ф-2751-54 про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2019 року у ОСОБА_1 станом на 31.10.2019 існує заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка нарахована відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Вказана вище вимога направлялася за адресою реєстрації місця проживання позивача та 25.11.2019 вручена члену його сім`ї, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. 11.02.2020 через відділення поштового зв`язку позивач подав позов до суду про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2751-54 від 06 листопада 2019 року (надійшла до суду 18.02.2020). Ухвалою суду 21.02.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. В судовому засіданні 18.03.2020 представник відповідача подав клопотання вх.№14879 про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущеним строком на оскарження вимоги. Позивач просив суд поновити пропущений строк звернення до суду, оскільки отримав останню 02.02.2020. Вказав, що не проживає за адресою реєстрації, а оскаржувану вимогу під розписку отримала ОСОБА_2 , його мати. За таких обставин просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду. Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржена вимога доставлена за адресою реєстрації позивача та отримана членом його сім`ї 25.11.2019, проте жодних належних та допустимих доказів того, що з вказаної дати позивачу не могло бути відомим про наявність оскаржуваної податкової вимоги, а також про отримання останньої тільки 02.02.2020 суду не надано. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Облік платників єдиного внеску, їх права та обов`язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI. В силу вимог пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб. Так, згідно з абз. 3, 4 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Згідно абз.9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. Отже, вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження. Колегія суддів зауважує, що заява про поновлення строку звернення до суду, як і апеляційна скарга обґрунтовані лише тим, що позивач не проживає за адресою реєстрації, та вимогу не отримував особисто. Проте суд першої інстанції підставно застосував висновки Верховного Суду, висловлені ним 12.02.2020 в межах розгляду справи №826/17798/18, адміністративне провадження №К/9901/22597/19, при дослідженні питання тотожності понять в податковому законодавстві, зокрема, тих, що стосуються отримання та /або вручення податкового повідомлення рішення (вимоги). Так, Верховний Суд наголосив, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками вручити особисто та судова повістка та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення. Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а (ЄДРСРУ №80481068) , 813/1517/16 (ЄДРСРУ № 80580104). Крім того, пунктом 58.3 статті 58 ПК України встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, яке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. Поряд з цим, відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення, протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Згідно з приписами статті 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Отже, законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася. З аналізу наведених вище правових норм та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в наведених вище справах дійшла висновку, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. З цього приводу суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що позивач, який є адвокатом та має вищу юридичну освіту, не може не знати про свій обов`язок інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, а тому через недотримання приписів закону та невиконання вказаного обов`язку має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. Відтак, оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі не є поважними, та на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України залишив позов без розгляду. Щодо аргументів позивача про право на доступ до правосуддя, колегія суддів керується правовими висновками Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006 року, заява № 23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року про залишення без розгляду позовної заяви в справі №380/1447/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 01.07.2020.