Постанова 4854 № 468/383/20-а

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 468/383/20-а Головуючий в 1 інстанції: Муругов В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Коваля М.П., суддів - Домусчі С.Д., - Кравця О.О., за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора першого батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції Лобчука Дмитра Юрійовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,- В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Баштанського районного суду Миколаївської області з адміністративним позовом до інспектора першого батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції Лобчука Дмитра Юрійовича, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАК №2250495 від 15.03.2020 року, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області Лобчук Дмитром Юрійовичем відносно ОСОБА_1 , а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 15.03.2020 року вона дійсно рухалась в населеному пункті в м. Миколаєві по проспекту Героїв України, проте не перевищувала допустимої швидкості руху, оскільки рухалась в потоці інших транспортних засобів. Також зазначила, що інспектором поліції не було надано доказів, на підтвердження факту перевищення нею встановленої швидкості руху, оскільки вказаний у постанові про накладення адміністративного стягнення вимірювач швидкості руху TRU-CAM LTI 20/20 НОМЕР_1 , яким було зафіксовано факт вчинення порушення, не зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки. Крім того, вказаний технічний засіб повинен використовуватися в автоматичному режимі без участі інспектора, чого в даному випадку дотримано не було. Також наголосила на тому, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався з порушеннями, оскільки вона не була присутня під час винесення постанови, їй не було надано покази приладу із зафіксованим порушенням. Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до інспектора першого батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції Лобчука Дмитра Юрійовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено частково. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2250495 від 15.03.2020 року відносно ОСОБА_1 за ст. 122 ч. 1 КУпАП. ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення та ухвалено обмежитись усним зауваженням. Провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ст. 122 ч. 1 КУпАП закрито. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що суд першої інстанції не встановив всі обставини справи та порушив норми процесуального права, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не взято до уваги факт порушення прав позивача під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, що гарантовані законом, зокрема порушення права знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, користуватися правовою допомогою адвоката при розгляді справи, не надано для ознайомлення документи на повірку та сертифікацію вимірювача, не пред`явлено покази приладу та не надано будь-якого доказу, який підтверджує вчинення адміністративного правопорушення, чим на думку апелянта порушено її право на захист. Апелянт вказує, що інспектор Лобчук Д.Ю. знаходився з лазерним приладом ТruCAM на відстані близько 200 м від дорожнього знака «Населений пункт» «Миколаїв», а тому враховуючи технічну можливість лазерного приладу ТruCAM фіксувати перевищення швидкості на відстані до 1200 м, мав можливість зафіксувати швидкість автомобіля ще до початку дії дорожнього знаку «Населений пункт» «Миколаїв». Апелянт звертає увагу, що в пункті 9 оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення інспектором Лобчук Д.Ю. не зазначено жодного доказу, на підставі яких ним встановлено наявність ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. На думку апелянта, суд перебрав на себе повноваження патрульної поліції та надав оцінку, окрім спірної ситуації, ще іншим обставинам руху автомобіля, про які взагалі не зазначено в оскаржуваній постанові. Крім того, апелянт вказує, що судом необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин ст. 22 КУпАП, оскільки повноваження щодо звільнення особи від адміністративної відповідальності у зв`язку із малозначністю правопорушення належить до компетенції уповноваженого органу, в цьому випадку працівників органів і підрозділів Національної поліції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 березня 2020 року інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області було винесено відносно позивача постанову про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП. В тексті постанови інспектор вказав, що 15.03.2020 року о 16:53:46 год. в м. Миколаєві на проспекті Героїв України, 20/11 водій керував транспортним засобом «Nissan Qashqai» номерний знак НОМЕР_2 у населеному пункті зі швидкістю 73 км/год. Швидкість руху вимірювалася за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20 НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР України. У зв`язку з вказаним інспектор призначив позивачу адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. Не погоджуючись із правомірністю постанови серії ЕАК №2250495 від 15.03.2020 року, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач дійсно за обставин, викладених в постанові, керуючи транспортним засобом, рухався в межах населеного пункту та в порушення п. 12.4 ПДР України допустив перевищення максимально дозволеної в населеному пункті швидкості руху, що підтверджено даними лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 ТС000763. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи обставини вчинення адміністративного правопорушення (незначне перевищення швидкості руху), а також, що внаслідок вказаних дій будь-яких негативних наслідків не настало, тому вчинене позивачем правопорушення не становить великої суспільної шкідливості та не завдало значних збитків державним, суспільним інтересам або шкоди окремим громадянам, можливо застосувати відносно позивача положення статті 22 КУпАП, звільнивши останню від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю допущеного правопорушення та обмежившись усним зауваженням. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основним завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП). За змістом ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації (ч. 1 ст. 7 «Про Національну поліцію»). За приписами п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»). Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями). Пунктом 1.1. ПДР визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пунктом 1.9. ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області було винесено відносно позивача постанову про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП. В тексті постанови інспектор вказав, що 15.03.2020 року о 16:53:46 год. в м. Миколаєві на проспекті Героїв України, 20/11 водій керував транспортним засобом «Nissan Qashqai» номерний знак НОМЕР_2 у населеному пункті зі швидкістю 73 км/год. Швидкість руху вимірювалася за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20 НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР України. Згідно вимог п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП про адміністративні правопорушення, настає в разі перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходами на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками і тягнуть за собою накладення штрафу від п`ятнадцяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Дослідивши наявні в матеріалах справи фотозображення лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 ТС000763 від 15.03.2020 та переглянувши відеозапис з лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 ТС000763 за 15.03.20 року, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач дійсно за обставин, викладених в постанові, керуючи транспортним засобом, рухався в межах населеного пункту та в порушення п. 12.4 ПДР України допустив перевищення максимально дозволеної в населеному пункті швидкості руху, що підтверджено даними лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 ТС000763. При цьому, незважаючи на те, що вказані докази прямо в оскаржуваній постанові не перелічені, такі фото та відео матеріали з приладу TruCAM не є додатковими недослідженими інспектором доказами, оскільки про фіксацію порушення таким приладом є посилання в постанові, чим спростовуються доводи апеляційної скарги у цій частині. Судом першої інстанції також вірно було спростовано доводи позивача, що лазерний вимірювач швидкості не може бути належним та допустимим доказом факту перевищення нею швидкості руху в населеному пункті більш як на двадцять кілометрів на годину, оскільки не зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки з 02.11.2015 року. Так, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки, враховуючи що, нормами Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 01.01.2016 року, повторне внесення до Реєстру приладів, яким до набуття чинності цього закону, видано сертифікат, не передбачено. Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCAM, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. При цьому згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва про повірку № 22-01/17863 від 19.12.2020 року лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM» LTI 20/20 № ТС000763 відповідає вимогам технічної документації та придатний для вимірювання швидкості, що, у свою чергу, спростовує твердження позивача про те, що дані вказаного засобу вимірювальної техніки не можуть вважатися доказами при встановленні швидкості руху транспортного засобу. Щодо доводів апелянта, що інспектор Лобчук Д.Ю. знаходився з лазерним приладом ТruCAM на відстані близько 200 м від дорожнього знака «Населений пункт» «Миколаїв», а тому враховуючи технічну можливість лазерного приладу ТruCAM фіксувати перевищення швидкості на відстані до 1200 м, мав можливість зафіксувати швидкість автомобіля ще до початку дії дорожнього знаку «Населений пункт» «Миколаїв», колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до положень ст. 159 КАС України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно норм ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Як вбачається з позовної заяви (а.с. 2), позивачем було визнано, що 15.03.2020 року вона дійсно рухалась в населеному пункті в м. Миколаєві по проспекту Героїв України, тобто вказані обставини були визнані позивачем, а у суду відсутні підстави вважати вказані позивачем у позовній заяві обставини недостовірними або визнаними ОСОБА_1 не добровільно. При цьому колегія суддів також зазначає, що згідно вимог ч. 5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції зокрема не може розглядати підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги факт порушення прав позивача під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, що гарантовані законом, чим на думку апелянта порушено її право на захист, колегія суддів зазначає наступне. Згідно положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, в апеляційній скарзі свої доводи ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідачем не надано, а судом не досліджено доказів дотримання відповідачем прав позивача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема рапорт патрульного поліцейського та відео з нагрудної камери поліцейського. Колегія суддів зазначає, що вимоги ч. 4 ст. 9 КАС України, зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи. Враховуючи викладене, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, для повного та всебічного розгляду справи, з метою вжиття заходів щодо з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судом витребувано від Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції відеозапис з нагрудної камери інспектора Лобчука Д.Ю., а також належним чином засвідчену копію письмового рапорту поліцейського Лобчука Д.Ю. щодо обставин накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , на наявність яких відповідач посилається у відзиві на адміністративний позов На виконання зазначеної ухвали суду про витребування доказів, Управлінням патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції було надано письмову заяву, в якій відносно відеозапису з нагрудної камери інспектора Лобчука Д. Ю. зазначено, що такий запис не здійснювався, оскільки норма щодо застосування засобів фото- та кінозйомки, відеозапису не є імперативною. Приписами пункту 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» установлено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до частини першої статті 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні. Здійснивши системний аналіз вищевказаних положень чинного законодавства, колегія суддів доходить до висновку, що дійсно застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є превентивним заходом, який може застосовуватись поліцейським, проте чинним законодавством його обов`язкове застосування не передбачено. Враховуючи викладене, оскільки фіксування процедури притягнення апелянта до адміністративної відповідальності за допомогою відеозапису не здійснювалось, суд приймає до уваги доводи Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції щодо неможливості надання таких доказів до суду. Водночас, Управлінням патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції було надано до суду апеляційної інстанції належним чином засвідчену копію письмового рапорту поліцейського Лобчука Д.Ю. щодо обставин накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 . Дослідивши вказаний рапорт, колегія суддів зазначає, що з нього вбачається дотримання відповідачем порядку притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення. Зокрема, у рапорті зазначено, що поліцейський відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» представився та повідомив причину зупинки, роз`яснено права позивача відповідно до ст. 268 КУпАП та ст. ст. 255,56,59, 69 Конституції України. Лобчук Д.Ю. у рапорті зазначив, що звернувся до ОСОБА_1 , із питанням чи бажає вона скористатись своїми правами, на що їй була дана негативна відповідь. В подальшому було визначено місце розгляду справи на місці зупинки транспортного засобу, на що ОСОБА_1 не заперечувала. Крім того, відповідачем у рапорті вказано, що згідно ст. 278 КУпАП було завершено підготовку до розгляду, було оголошено відомості, передбачені ст. 279 КупАП, а під час розгляду справи про адміністративне правопорушення жодних клопотань від ОСОБА_1 не надходило. Колегія суддів звертає увагу апелянта, що гарантованому у ч.2 ст. 77 КАС України обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності кореспондують вимоги ч.1 ст. 77 КАС України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта щодо наявності порушення прав позивача під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, оскільки жодними доказами вказані твердження не обґрунтовані, а відповідачем надано докази на підтвердження дотримання відповідачем порядку притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення. Щодо посилань апелянта, що судом першої інстанції не надано належної оцінки поданій їй до суду відповіді на відзив, колегія суддів зазначає, що згідно вимог ст. 269 КАС України, у справах зокрема з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив). Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що хоча ОСОБА_1 допущено перевищення максимально дозволеної в населеному пункті швидкості руху, що підтверджено даними лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 ТС000763, можливо застосувати відносно позивача положення статті 22 КУпАП, звільнивши останню від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю допущеного правопорушення та обмежившись усним зауваженням. Колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин ст. 22 КУпАП та з цього приводу зазначає наступне. Так, згідно статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. При цьому відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною першою статті 121 КУпАП, розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відтак, враховуючи наведені приписи законодавства, суд зауважує, що уповноваженим суб`єктом, наділеним виключними дискреційними повноваженнями звільняти порушника від адміністративної відповідальності, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, у даних спірних правовідносинах, є виключно органи Національної поліції, як органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 121 КУпАП. Таким чином, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства. При цьому суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року (справа №520/2098/17), від 31 жовтня 2019 року (справа № 266/3228/16-а). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_1 допущено перевищення максимально дозволеної в населеному пункті швидкості руху, що підтверджено даними лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 ТС000763, проте внаслідок порушення вимог процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Решта доводів апелянта не спростовують висновків колегії суддів, оскільки належними та допустимими доказами підтверджено правомірність постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху серії ЕАК №2250495 від 15.03.2020 року, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області Лобчук Д.Ю. відносно ОСОБА_1 . Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 249, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2020 року - задовольнити частково . Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора першого батальйону другої роти Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції Лобчука Дмитра Юрійовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: О. О. Кравець