Постанова 4806 № 299/1236/19

Справа № 299/1236/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 09 червня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючої судді Кожух О.А., суддів Джуги С.Д., Куштана Б.П., за участі секретаря Чучка Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 25 листопада 2019 року (головуючий суддя Левко Т.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (далі: Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 з вказаним позовом, який мотивовано наступним. 14.12.2018 між Товариством та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00018123409. Цей договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на інтернет сайті позивача і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення договору. Відповідно до умов п. 3.1 договору позивач на умовах цього договору надає клієнту грошові кошти в сумі визначеній п.5 договору, а клієнт в свою чергу зобов`язується повернути грошові кошти у встановлений цим договором строк та сплатити проценти згідно відсоткової ставки за кожен день користування, визначеної п. 5.3 договору. Товариство свої зобов`язання за договором виконало, а саме: на картковий рахунок відповідача через платіжну систему Liqpay було перераховано позику у розмірі 15 249,00 гривень. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, внаслідок чого станом на 11.04.2018 виникла заборгованість у розмірі 43 193,77 гривень, яка складається із: заборгованості за кредитом 15249,00 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом 6862,20 гривень, заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом 15249,20 гривень, заборгованості за пенею 5833,37 гривень. Позивач вказував, що Товариство отримало від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Акт про правопорушення на ринку фінансових послуг № 334/16-5/15 від 26.03.2019, відповідно до якого Товариство фактично надало ОСОБА_1 позику не на підставі договору, оскільки прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт) ОСОБА_1 здійснено шляхом введення ОТП-пароля у відповідне поле в Особистому кабінеті ТОВ «ФК «Форза» без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі. Зазначений порядок акцептування пропозиції не відповідає положенням абзацу 3 ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно з яким відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону. В Акті про правопорушення на ринку фінансових послуг № 334/16-5/15 від 26.03.2019 зазначено, що оскільки з наданих Товариством документів встановлено недотримання порядку укладення електронного договору, встановленого ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», тому договір № 00018123409 від 14.12.2018 є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а тому є нікчемним. Позивач не погоджується із такою позицією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, посилаючись на те, що ОСОБА_1 зазначила у графі підпис ОТП-пароль у відповідне поле для підписання договору після ознайомлення з офертою Товариства. З огляду на те, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ставить під сумнів дійсність договору, позивач просив суд визнати дійсним договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00018123409 від 14.12.2018 та стягнути з відповідача кредитну заборгованість за указаним договором в розмірі 43 193,77 гривень. Рішенням Виноградівського районного суду від 25.11.2019 позов Товариства задоволено. Визнано дійсним Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00018123409, укладений 14.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» заборгованість за Договором надання позики на умовах фінансового кредиту № 00018123409 від 14.12.2018 в сумі 43193,77 гривень, а також 3842 гривні судового збору. На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким у позові Товариства відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договір про надання позики на умовах фінансового кредиту через порушення процедури прийняття пропозиції в електронній формі не є таким, що не укладений у письмовій формі, а отже є нікчемним відповідно до ст. 1055 ЦК України; відсутні докази погодження сторонами всіх істотних умов кредитного договору; у Акті про правопорушення на ринку фінансових послуг № 334/16-5/15 від 26.03.2019 встановлено, що порядок акцептування пропозиції не відповідає положенням абзацу 3 ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»,Товариством не дотримано порядок укладення електронного договору, договір не укладеного у письмовій формі, а тому є нікчемним; також договір укладено усупереч положень ч. 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»; ОСОБА_1 заперечує те, що нею погоджено та прийнято переказ грошових коштів на свій рахунок; надана позивачем картка рахунку не відповідає вимогам первинних документів. У відзиві на апеляційну скаргу Товариство просить подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема вказує, що сторонами досягнуто домовленості щодо істотних умов договору; акцептування оферти позивача під час укладання Договору було здійснено відповідачем у спосіб, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 11 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема, саме на номер телефону ОСОБА_1 було відправлено СМС повідомлення з кодом (одноразового ідентифікатора), який остання ввела як підпис у договорі. Відповідач отримала кредитні кошти, а також під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі позивача та укладення кредитного договору відповідно до умов надання кредиту надала свої особисті дані, фотографії сторінок паспорту та власну фотографію із паспортом. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. У надісланих на адресу апеляційного суду додаткових поясненнях апелянт просила її скаргу задовольнити, розглянувши справу без її участі. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим, що між сторонами було укладено Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00018123409 від 14.12.2018 в електронному виді; укладення договору між сторонами відбувалось в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ФОРЗА», у зв`язку з чим належним підтвердженням проходження споживачем всіх етапів укладення електронного договору про надання позики на умовах фінансового кредиту є Log file за підписом керівника ТОВ «ФК «ФОРЗА» щодо договору №00018123409 від 14.12.2018, в якому вказано точний час здійснення обома сторонами договору кожного етапу укладення електронного договору, відповідачка надала всі свої персональні дані, зазначила номер платіжної картки для отримання коштів, а також підписала його ідентифікатором - СМС з кодом, який зазначений в графі підпис, а також в графі, що підтверджує акцептування договору, фактично погодила з позивачем всі істотні умови договору, отримала кошти, не повернула їх, а використала на свої потреби; факт укладення спірного договору між сторонами визнано самою відповідачкою, що підтверджується копією звернення відповідачки до Нацкомфінпослуг від 03.02.2019, де відповідачка зазначає, що ОСОБА_1 має діючий кредитний договір № НОМЕР_1 з ТОВ «ФК «ФОРЗА» на суму 15 000 гривень. Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України). Відповідно до пунктів 1, 11 частини 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, а договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України). Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. З указаної норми права слідує, що порядок укладення договору в електронному вигляді визначається іншим Законом, яким є Закон України «Про електронну комерцію». Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції. Таким чином відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття, передує ідентифікація в системі. За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч.4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції. З урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача, необхідною умовою для його укладання є також підтвердження ідентифікації особи, яка прийняла пропозицію та укладала Договір. Так, частиною 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що фізична особа (споживач) послуг у сфері електронної комерції повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. З аналізу положень п. 6, 12 ч. 1 ст.3, ст. 11, 12, ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» слід дійти висновку, що клієнт має бути ідентифікований одразу при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача. Зазначена в даній нормі права вимога щодо ідентифікації клієнта має відбуватись у такий спосіб, який беззаперечно підтверджуватиме, що це є саме ця особа. Тому чи виконано дана вимога чи ні, суду слід оцінити, чи відсутні сумніви, що такий договір був укладений з відповідачем, якщо позивачем, на підтвердження зазначеної обставини, надані докази фотографії відповідача та відправка одноразового ідентифікатора на номер телефону. З матеріалів справи вбачається, що 14.12.2018 відповідач ОСОБА_1 зареєструвалася на Інтернет-сайті ТОВ «ФК «ФОРЗА» та, за інформацією позивача, на її особистий банківський рахунок були перераховані кошти в розмірі 15249 гривень. За результатами звернення ОСОБА_1 щодо порядку укладення електронних договорів позики між нею та позивачем до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, останньою було складено акт про правопорушення, вчинені позивачем на ринку фінансових послуг № 334/16-5/15 від 26 березня 2019 року (а.с. 21-23), відповідно до якого позивач надав відповідачці послугу не на підставі договору, оскільки акцептування пропозиції було здійснене без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі. Абзацом 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Однак прийняття пропозиції від ТОВ «ФК «ФОРЗА» укласти електронний договір (акцепт) ОСОБА_1 здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з наданням онлайн формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням абз. 3 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно з яким відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Оскільки порядок акцептування пропозиції ТОВ «ФК «ФОРЗА» не відповідає положенням абз. 3 ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», то ТОВ «ФК «ФОРЗА» надано фінансову послугу ОСОБА_1 з недотриманням порядку укладення електронного договору, встановленого ст. 11 та ст. 12 цього Закону, тому Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00018123409 від 14.12.2018 між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та ОСОБА_1 є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі та в силу приписів ст. 1055 ЦК України, такий кредитний договір є нікчемним. Матеріали справи не містять даних про те, що особа відповідача була належним чином ідентифікована при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Форза». Посилання апелянта на фотографії, направлення одноразового ідентифікатора на номер відповідача та наявності інших персональних даних не може вважатись належною ідентифікацією особи, оскільки докази того, що номер телефону належить саме відповідачу відсутні, а фотографії можуть бути надані іншою особою, як і персональні дані. Згідно із ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. З аналізу ч. 2 ст. 218 ЦК України можна зробити висновок, що укладений усно, з порушенням вимог закону щодо обов`язкової письмової форми правочин, може бути визнаний дійсним виключно за одночасного існування таких обставин: 1) вказаний правочин укладений, тобто у випадку, коли таким правочином є договір - відповідно до ст. 638 ЦК України сторони мають погодити всі істотні умови такого договору; 2) одна із сторін вчинила дію щодо виконання такого правочину; 3) інша сторона підтвердила вчинення такої дії, зокрема шляхом прийняття виконання правочину, тобто вчинила певні активні дії щодо підтвердження договору або прийняття його виконання. За відсутності хоча б однієї з перерахованих вище обставин неможливо визнати такий недійсний за законом правочин дійсним. Згідно аналізу положень статей 1054, 1055 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» істотними умовами договору фінансового кредиту є розмір кредиту, строк та порядок його повернення, розмір процентів за користування ним. Не виконані і інші вимоги частин 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки відсутні передбачені зазначеними нормами докази підтвердження прийняття пропозиції про укладення договору, а саме: відповідач не надсилала позивачу електронного повідомлення, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; не заповнювала формуляр заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, що не заперечує позивач та встановлено Актом про правопорушення, вчинені позивачем на ринку фінансових послуг № 334/16-5/15 від 26 березня 2019 року, складним Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Враховуючи викладене та те, що при укладенні договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00018123409 від 14.12.2018, для якого законом визначена обов`язкова письмова форма та який є недійсним за законом у разі недотримання такої форми, не була дотримана письмова форма та позивачем не доведена одночасна наявність всіх необхідних обставин для визнання його дійсним в розумінні ч. 2 ст. 218 ЦК України, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання дійсним Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00018123409 від 14.12.2018 у між ТОВ «ФК «Форза» та ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачки на користь позивача кредитної заборгованості, то оскільки не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання дійсним договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 00018123409 від 14.12.2018, тому й відсутні підстави для стягнення заборгованості за даним кредитним договором. В той же час, за доведеності факту користування коштами позивача, позивач не позбавлений права звертатись до суду з позовом в порядку ст. 1212 ЦК України за поверненням майна, набутого без достатньої правової підстави. Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, слід скасувати з підстав, передбачених п.п.3,4 ч. 1 ст 376 ЦПК України, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з позивача на її користь слід стягнути 4034,10 грн. у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.3,4 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Виноградівського районного суду від 25 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та стягнення заборгованості відмовити. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (04080, м. Київ, вул. Вікетів Хвойки, 15/15, код ЄДРПОУ 41762679) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 4034,10 грн. у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 червня 2020 року. Головуюча: Судді: