Постанова 4855 № 580/604/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/604/20 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області по перерахунку належної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, без врахування його бажання отримувати пенсію в розмірі, обчисленому з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня поточного року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нараховувати та виплачувати належну позивачу пенсію по інвалідності, обчислену з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня поточного року, по формулі: П = 80 % х 5 х Зп(мін), де П - розмір пенсії, Зп(мін) - розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, без обмеження розміру пенсії по інвалідності. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач працював в ЗАТ «Канів-Дніпробуд» за професією електрозварника з 19.08.1985 по 08.02.1990. З 25.09.1986 по 13.10.1986 знаходився на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 30-кілометровій зоні, що підтверджується довідкою приватного акціонерного товариства «Канів-Дніпробуд» від 21.03.2005 №

30. Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 22.04.2019 № 3380 захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами пов`язаними з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 459461 позивачу з 27.05.2019 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.12.2019 позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. 31.01.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою щодо перерахунку пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 11.02.2020 №167-220/Б-02/8-2300/20 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку з тих підстав, що позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час відрядження, а не під час проходження військової служби. Вважаючи протиправною відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 , працюючи в ЗАТ «Канів-Дніпробуд» за професією електрозварника, з 25.09.1986 по 13.10.1986 знаходився на ліквідації аварії на ЧАЕС у 30-ти кілометровій зоні, а тому не може бути віднесений до категорії військовослужбовців відповідно до норм чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що працюючи у ЗАТ «Канів-Дніпробуд» у період з 25.09.1986 по 13.10.1986 позивач перебував у відрядженні у 30-ти кілометровій зоні ЧАЕС. На даний час він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримує пенсію по інвалідності як інвалід ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому він має право на перерахунок належної йому пенсії по інвалідності в розмірі, обчисленому з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня поточного року. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу. Відповідно до ч. 7 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Згідно з приміткою до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань. Зазначеною нормою визначено, що учасниками ліквідації наслідків ЧАЕС є громадяни, військовослужбовці строкової і надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій, особи, які працювали не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Отже, законодавство визначає декілька окремих категорій серед військовослужбовців за критерієм виду військової служби, одним з яких є строкова військова служба. Згідно з ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції з 01.10.2017 року) встановлено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія щодо інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року. Враховуючи правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 11.12.2018 у справі № 822/1346/18, колегія суддів зазначає, що ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії з інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям та за наявності їх у сукупності: 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідністю виключно внаслідок участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або інших ядерних аварій та випробувань, або у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби. При цьому, зазначена законодавча норма є чіткою та не передбачає можливості здійснення розширеного тлумачення. Рішенням Конституційного Суду України від 25.04.2019 у справі у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. У рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність». Таким чином, за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України немає ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного суду України від 25.04.2019, зазначене у ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» словосполучення «дійсної строкової» визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, колегія суддів зазначає, що вищевказане рішення Конституційного суду України не може вплинути на правовідносини, які виникли до його прийняття. На підставі вищевикладеного, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 17.07.2019 у справі № 826/14077/18, колегія суддів зазначає, що до 25.04.2019 право на перерахунок пенсії з інвалідності, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, мали військовослужбовці строкової служби, а з 25.04.2019 право на такий перерахунок мають військовослужбовці незалежно від виду служби. З матеріалів справи вбачається, що позивач працював в ЗАТ «Канів-Дніпробуд» за професією електрозварника з 19.08.1985 по 08.02.1990, з 25.09.1986 по 13.10.1986 знаходився на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 30-кілометровій зоні, що підтверджується довідкою приватного акціонерного товариства «Канів-Дніпробуд» від 21.03.2005 №

30. Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області приймаючи рішення про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, діяло правомірно, оскільки відповідно до зазначених вище положень чинного законодавства позивача не може бути віднесено до категорії військовослужбовців, оскільки військову службу у період з 25.09.1986 по 13.10.1986 останній не проходив. Також, колегія суддів звертає увагу, що жодних доказів, які б підтверджували належність позивача до військовослужбовців, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. При цьому, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.