Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/15/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/15/20 Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та заяви про зміну предмету позову, просив: - визнати протиправною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; - стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у розмірі 2 794, 14 грн.; - стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням індексації грошових доходів у розмірі 914 881, 85 грн.; - стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 390 868, 81 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольними. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області з 27.03.2003. Наказом УМВС України в Черкаській області від 05.08.2008 № 196 о/с позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п. 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення складає: календарна 06 років 09 місяців 15 днів, пільгова 08 років 06 місяців 02 дні. 11.11.2019 позивач звернувся із заявою до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Листом УМВС України в Черкаській області від 16.12.2019 № Н-304/1 повідомлено позивача, зокрема, що згідно з нормами ст. 12 та 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право на пенсію позивач не набув, а тому підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні. Не погоджуючись з діями управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду першої інстанції. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач на день звільнення не набув права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, оскільки суд першої інстанції виходив виключно з того факту, що позивач при звільненні не набув права на пенсію, що суперечить положенню ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ та п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей». Також, апелянт звертає увагу на те, що ненабуття ним права на пенсію не може нівелювати його право на отримання зазначеної вище грошової допомоги. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Відповідно до пункту «б» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські. Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Разом з цим, частиною 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (у редакції станом на день звільнення позивача зі служби) визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Отже, згідно з вказаними приписами, однією із обов`язкових умов виплати одноразової грошової допомоги є наявність права на призначення пенсії на підставі вказаного Закону, що вірно було встановлено судом першої інстанції. Згідно п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (у редакції станом на день звільнення позивача зі служби) пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону. Як вірно було встановлено судом першої інстанції та як вбачається з матеріалів справи, вислуга років ОСОБА_1 на день його звільнення складала: календарна 06 років 09 місяців 15 днів, пільгова 08 років 06 місяців 02 дні. Таким чином, з урахуванням вимог положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (у редакції станом на день звільнення позивача зі служби) позивач звільнившись 05.08.2008 зі служби в міліції за власним бажанням та беручи до уваги його вислугу років, колегія суддів приходить до виснвоку про відсутність у ОСОБА_1 права на пенсію на день звільнення, відповідно у нього відсутнє право і на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, що вірно було встановлено судом першої інстанції. Посилання апелянта на те, що пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» не передбачає наявність права на пенсію як умову для виплати грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки така наявність передбачена частиною 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, який має вищу юридичну силу. Доводи апелянта про те не набуття права на пенсію осіб, визначених в ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як було зазначено вище, у позивача відсутня необхідна вислуга років. Посилання апелянта на рішення апеляційних судів колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до норм КАС України, зокрема ст. 7, рішення суду апеляційної інстанції та наведені в них правові висновки не є джерелами права та не є обов`язковими для врахування судами при вирішенні інших спорів. До того ж, колегія суддів зауважує, що правовідносини у справах, на рішення у яких посилається позивач, не є аналогічними з правовідносинами у даній справі. Також, посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 821/3762/15-а, від 10.04.2019 у справі № 823/1919/16, від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16 колегія суддів вважає помилковими та не беруться колегією суддів до уваги, оскільки висновки Верховного Суду у вказаних позивачем справах є неспівставними з обставинами даної справи. При цьому, інші аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.