Ухвала КЦС ВС № 571/1411/17

Ухвала 26 червня 2020 року місто Київ справа № 571/1411/17 провадження № 61-9401ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 січня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про встановлення факту прийняття спадщини, за зустрічним позовом ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_7 . Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом, прийняла спадщину в шестимісячний строк, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки опалювала житловий будинок та провела ремонт у будинку, обробляла земельну ділянку поблизу будинку, користується сінокосом. Мати на день смерті проживала одна, позивач зі своєю дочкою її доглядали. Також у травні 2018 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_7 . На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначив, що він доглядав за матір`ю до її смерті. У спірному будинку проживала його дочка ОСОБА_1 , він доглядав за будинком після смерті матері, сплачував комунальні платежі на його утримання, здійснив страхування будинку. За наведених обставин вважає, що після смерті матері він фактично вступив у володіння та користування спірним будинком. ОСОБА_6 , посилаючись на норми статті 549 ЦК УкраїнськоїРСР просив позов задовольнити. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 залучено до участі у справі його правонаступника ОСОБА_1 Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 січня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_2 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Старе Село Рокитнівського району Рівненської області. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до заяв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечень щодо спадкового майна, яке залишилося після смерті їх матері ОСОБА_7 , яке оформлено на ОСОБА_2 , не мають. Враховано, що заяв про прийняття спадщини та видання свідоцтва про право на спадщину на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_7 , до Рокитнівської державної нотаріальної контори не надходило. У Спадковому реєстрі заповітів від імені ОСОБА_7 не знайдено. Суд першої інстанції, врахувавши показання свідків, встановив, що ОСОБА_2 здійснила організацію поховання матері, доглядала будинок після смерті матері, опалювала його, вселила у зазначений будинок ОСОБА_1 як наймача, навесні посадила довкола будинку город. За наведених обставин суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_2 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Доводи позову ОСОБА_6 про наявність письмових доказів на підтвердження факту прийняття ним спадщини після смерті матері, суд першої інстанції відхилив, оскільки такі докази датовано, починаючи з 2007 року, тобто за спливом шестимісячного строку після смерті ОСОБА_7 . Також, доводи ОСОБА_6 про відсутність предмета спору, оскільки рішенням Старосільської сільської ради від 30 липня 2008 року ОСОБА_1 надано право оформлення право власності на спірний житловий будинок, суд першої інстанції відхилив, оскільки оригінал такого рішення суду не надано, представник сільської ради повідомив, що виконком сільської ради такого рішення не приймав. За таких обставин суд першої інстанції визнав непідтвердженими доводи ОСОБА_6 про прийняття ним спадщини після смерті матері. Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що дії ОСОБА_2 свідчать про те, що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері, оскільки вступила в управління та володіння спадковим майном, а саме будинком, у порядку та строк, визначені законом, і ця спадщина відповідно до частини другої статті 548 ЦК Української РСР належить їй з моменту відкриття спадщини, тобто з 29 грудня 1998 року. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_6 не доведено, що він фактично вступив в управління та/або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті матері. ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 19 червня 2020 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та задоволення позову ОСОБА_6 . Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначила: - порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права; - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, що є доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном (письмові докази чи показання свідків); якими документами має підтвердити спадкоємець родинні відносини з спадкодавцем. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Визначаючи підставу касаційного оскарження, заявник зазначила про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо оцінки судами доводів сторін, поданих такими письмових доказів. Верховним Судом враховано, що з приводу оцінки обставин справи у суді касаційної інстанції, зокрема щодо застосування положень статей 524, 529, 548, 549 ЦК Української РСР, а також застосування норм процесуального права щодо оцінки доказів, поданих учасниками справи, сформована єдина правозастосовча практика з приводу вирішення такої категорії спорів. Верховним Судом практика розгляду такої категорії спорів відбувається із застосуванням у подібних правовідносинах правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 278/5514/14-ц (провадження № 61-2206св18). За наведених обставин Верховний Суд визнає, що наведена заявником підстава для касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій не підтверджена, спростована наведеним прикладом практики Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Інших підстав касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій заявником не зазначено. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також посилання на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, без зазначення на обґрунтування випадків, визначених у пунктах 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявник не виконала вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 січня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про встановлення факту прийняття спадщини, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, не прийняти до розгляду та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Погрібний