Постанова Київський апеляційний суд № 760/17422/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 760/17422/18 номер провадження: 22-ц/824/4854/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Наталії Віталіївни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у складі судді Оксюти Т.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення заборгованості та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та поділ спільного майна подружжя, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визначити заборгованість ОСОБА_2 за аліментами на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року за період з 01 червня 2015 року по 30 червня 2019 року у сумі 123 739 грн 50 коп.; стягнути з відповідача на свою користь неустойку за прострочення сплати аліментів у сумі 123 739 грн 50 коп.; в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а за відповідачем ОСОБА_2 визнати право власності на 1/3 частини вказаної квартири АДРЕСА_1 . Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 03 серпня 2002 року вона перебувала разом з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Зазначала, що відповідач ухиляється від виконання обов`язків по сплаті аліментів, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком, складеного державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Солом`янський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві) за період з червня 2015 року по червень 2019 року становить у сумі 101 230 грн 90 коп. Вказує, що даний розрахунок заборгованості містить описки і арифметичні помилки, а саме, державним виконавцем невірно визначене середня заробітна плата відповідача за 12 місяців (липень - грудень 2016 року та січень - червень 2017 року), а тому невірно розрахований розмір аліментів. Вказує, що згідно розрахунку заборгованості по аліментам, виконаного державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, куди було передане виконавче провадження із Солом`янського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, середня заробітна плата відповідача за вказаний період зазначена інша, а тому й розмір аліментів також інший. Зазначала, що загальний розмір заборгованості відповідача ОСОБА_2 по сплаті аліментів за вказаний вище період становить 123 739 грн 50 коп. Позивач вказувала, що оскільки вказана заборгованість по аліментам виникла з вини відповідача, то вона має право на стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів за період з червня 2015 року по червень 2019 року, яка становить 848 572 грн 99 коп. Враховуючи обмеження максимального розміру неустойки на рівні 100% заборгованості, позивач вважала, що з відповідача на її користь підлягає стягненню неустойка в сумі 123 739 грн 50 коп. Також позивач зазначила, що за час шлюбу вона разом з відповідачем за рахунок спільних коштів на підставі договору купівлі - продажу від 27 грудня 2014 року придбали квартиру АДРЕСА_1 . Вважала, що вказана квартира підлягає поділу між сторонами з відступом від принципу рівності часток подружжя, оскільки після їх розлучення дитина проживає разом з нею, знаходиться на її повному утриманні. Відповідач ОСОБА_2 не дбає про матеріальне становище сім`ї, аліменти на утримання сина не сплачує, участі у вихованні сина не приймає, не забирає його зі школи, не організовує та не проводить з ним дозвілля, не дарує йому подарунки на день народження і свята, участі у додаткових витратах та лікуванні сина не приймає. Також відповідач не бере участі у витратах, пов`язаних з утриманням квартири та з оплатою комунальних послуг. Крім того, після розірвання шлюбу відповідач отримав декілька позик та кредитів у різних фінансових установу, однак борги не повертає, а згідно з постановою державного виконавця на майно відповідача накладено арешт у зв`язку з боргом по сплаті аліментів. Вказує, що відповідач не тільки ухиляється від утримання дитини, але й вчиняє дії, які в подальшому можуть призвести до втрати частини квартири. Тому вважала, що за нею слід визнати право власності на 2/3 квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - право власності на 1/3 частини цієї квартири. У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, щоз 03 серпня 2002 року по 12 серпня 2015 року він перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 У період шлюбу ними була придбана квартири АДРЕСА_1 та легковий автомобіль марки «ЗАЗ», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначав, що вказаний автомобіль «ЗАЗ» є неподільним, спільне володіння та користування ним неможливе, а тому приймаючи до уваги, що даний автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_1 , вважав за доцільне визнати право власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_1 не внесла відповідної суми на депозитний рахунок суду, а він має заборгованість по сплаті аліментів в сумі 63 756 грн 09 коп., то ОСОБА_2 просив за рахунок компенсації йому належної його 1/2 частини автомобіля «ЗАЗ», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вважати погашеною частину заборгованості у розмірі 51 889 грн 50 коп. по сплаті аліментів на утримання дитини. З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив визнати за ОСОБА_1 право власності на легковий автомобіль «ЗАЗ» (модель НОМЕР_2 ) легковий седан- В , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . У зв`язку з визнанням права власності за ОСОБА_1 на вказаний легковий автомобіль «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , просив визнати його заборгованість по сплаті аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сумі 51 889 грн 00 коп. такою, що є погашеною. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2018 року справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності, об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та поділ спільного майна подружжя. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати автомобіль «ЗАЗ» (модель НОМЕР_2 ) легковий седан- В , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , її особистою приватною власністю. Зустрічний позов мотивовано тим, що 07 грудня 2012 року вона придбала автомобіль «ЗАЗ», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований на її ім`я 08 червня 2012 року. Вказаний автомобіль був придбаний за грошові кошти, які подарували її батьки відповідно до договору дарування грошових коштів від 05 червня 2012 року. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та поділ спільного майна подружжя, а також позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково. Визначено заборгованість ОСОБА_2 за аліментами на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року за період з 01 червня 2015 року по 30 червня 2019 року у розмірі 123 739 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментам у сумі 123 739 грн 50 коп. та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 123 739 грн 50 коп. Поділено майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,60 кв.м, жилою площею 30,60 кв.м, за кожним. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині автомобіля «ЗАЗ» (модель НОМЕР_2 ) легковий седан- В , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 83 965 грн 11 коп., за кожним. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про збільшення її частки у спірній квартирі, представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - визнати право власності на 1/3 частини цієї квартири. В іншій частині рішення суду просить залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для збільшення частки дружини ОСОБА_1 у спірній квартирі відповідно до положень ч.ч. 2,3 ст. 70 СК України. Вказує, що після розлучення позивача з відповідачем їх малолітній син проживає з позивачем ОСОБА_1 , яка матеріально утримує та піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Однак відповідач не дбає про матеріальне становище малолітнього сина, участі у його вихованні не приймає, аліменти на утримання дитини з червня 2015 року по квітень 2018 року не сплачував, а починаючи з 2018 року сплачує їх періодично не в повному обсязі. Також відповідач не забирає дитину зі школи, не організовує та не проводить з ним дозвілля, не дарує йому подарунки на день народження і свята, не їздить разом з ним відпочивати, участі у додаткових витратах та лікуванні дитини, не приймає. Вказує, що з 2015 року відповідач ОСОБА_2 не бере участі у витратах, пов`язаних з утриманням квартири та з оплатою комунальних послуг, а всі ці витрати несе позивач, що підтверджується квитанціями про оплату позивачем комунальних послуг. Крім того, після розірвання шлюбу відповідач отримав декілька грошових позик та кредитів у різних фінансових установах, однак борги не повертає, у зв`язку з чим на адресу позивача приходять листи з вимогами повернення боргу, а в разі відмови від сплати боргу попереджено про вирішення питання щодо виявлення майна та його реалізацію. Зазначає, що згідно постанови державного виконавця на все майно відповідача накладено арешт у зв`язку з виникненням боргу по сплаті аліментів. Тобто, відповідач не тільки ухиляється від утримання дитини, але й вчиняє дії, які в подальшому можуть призвести до втрати частини квартири. За таких обставин представник позивача вважає, що при поділі майна подружжя у суду першої інстанції були підстави для відступу від рівності часток подружжя відповідно до ч.ч.2,3 ст.70 СК України. Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Доводів в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки за прострочення сплати аліментів, вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,апеляційна скарга не містить, тому відповідно до положень ч.1 ст.376 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за ОСОБА_2 - на 1/3 частини квартири, в порядку поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довела обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень ч.ч. 2,3 ст. 70 СК України та відступу від засади рівності часток подружжя. Також позивач не надала доказів того, що відповідач не приймає участі в матеріальному утриманні житла, приховує, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачає його на шкоду інтересам сім`ї. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для збільшення частки майна дружини ОСОБА_1 відповідно до ч.ч. 2,3 ст.70 СК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 03 серпня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві 19 серпня 2009 року. Установлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 09 червня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. По справі встановлено, що за час шлюбу сторони по справі на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2004 року придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,60 кв.м, жилою площею 30,60 кв.м, в рівних частинах (а.с.32, т.1). Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У позовній заяві ОСОБА_1 заявила вимогу про збільшення її частки у спільному майні подружжя на підставі ч.ч.2,3 ст.70 СК України та просила визнати за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за відповідачем ОСОБА_2 - право власності на 1/3 частини цієї квартири, посилаючись на те, що після їх розлучення дитина проживає разом з нею, знаходиться на її повному утриманні. Відповідач ОСОБА_2 не дбає про матеріальне становище сім`ї, аліменти на утримання сина не сплачує, участі у вихованні сина не приймає, не забирає його зі школи, не організовує та не проводить з ним дозвілля, не дарує йому подарунки на день народження і свята, участі у додаткових витратах та лікуванні сина не приймає. Також відповідач не бере участі у витратах, пов`язаних з утриманням квартири та з оплатою комунальних послуг. Крім того, після розірвання шлюбу відповідач отримав декілька позик та кредитів у різних фінансових установу, однак борги не повертає, а згідно з постановою державного виконавця на майно відповідача накладено арешт у зв`язку з боргом по сплаті аліментів. Вказує, що відповідач не тільки ухиляється від утримання дитини, але й вчиняє дії, які в подальшому можуть призвести до втрати частини квартири. Частиною 2 ст.70 СК України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Згідно з ч.3 ст.70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч.ч. 2, 3 ст.70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст.60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 235/4699/18 (провадження № 61-5789св19). У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, щоОСОБА_1 не довела обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень ч.ч. 2, 3 ст.70 СК України. Доводи позивача про те, що після розлучення з відповідачем їх малолітня дитина проживає разом з нею, знаходиться на її повному утриманні, а відповідач ОСОБА_2 матеріальної допомоги не надає, належним чином не піклується про здоров`я дитини, його фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймає участі у додаткових витратах та лікуванні сина, не є підставою для відступу від засади рівності часток подружжя. У даній справі інтереси дитини сторін захищені шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини. Позивач не надала доказів того, що розмір аліментів, який стягується з відповідача ОСОБА_2 на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 рокунедостатній для забезпечення нормального фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, що є її процесуальним обов`язком відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, якою передбачено кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Та обставина, що відповідач ОСОБА_2 сплачував аліменти нерегулярно та не в повному обсязі, не є підставою для відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по аліментам та неустойку за прострочення сплати аліментів. Таким чином порушені права позивача щодо отримання аліментів на утримання дитини захищено судом. Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не надано доказів, що відповідач ОСОБА_2 не приймає участі в матеріальному утриманні житла, приховує, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачає його на шкоду інтересам сім`ї. Судом першої інстанції встановлено, що за час шлюбу відповідач ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, звітами суб`єкта малого підприємства фізичної особи-платника єдиного податку, податковими деклараціями платника єдиного податку фізичної особи-підприємця. За 2012 рік загальний дохід ОСОБА_2 склав 780 362 грн 00 коп., за 2013 рік - 662 846 грн 00 коп., а за 2014 рік - 941 415 грн 00 коп., що підтверджується податковими деклараціями. Колегія суддів вважає, що надані позивачем квитанції про сплату комунальних послуг за спірну квартиру (а.с.48-62, т.1) не є достатніми доказами того, що відповідач ОСОБА_2 не приймає участі в матеріальному утриманні житла, оскільки зі змісту квитанцій вбачається, що особовий рахунок по оплаті комунальних послуг за спірну квартиру, оформлений на ім`я позивача ОСОБА_1 , а тому їх оплата позивачем не свідчить про те, що відповідач не приймає участі в утриманні житла. Доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_2 існують фінансові зобов`язання перед третіми особами, що в подальшому може призвести до втрати частини квартири, є лише припущеннями позивача, а відповідно до положень ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за ОСОБА_2 - на 1/3 частини квартири, в порядку поділу спільного майна подружжя, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для збільшення частки майна дружини ОСОБА_1 відповідно до ч.ч.2, 3 ст.70 СК України. Таким чином, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Що стосується посилання представника позивача на те, що суд першої інстанції визнав за сторонами право власності по 1/2 частині спірної квартири за кожним, яке вже встановлено за сторонами згідно договору купівлі - продажу від 27 грудня 2004 року, то вказаний висновок суду не суперечить договору купівлі - продажу про належність спірної квартири сторонам в рівних частках. Доводи та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом належна правова оцінка. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Наталії Віталіївни залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: