Постанова 4824 № 756/9094/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 756/9094/18 номер провадження: 22-ц/824/463/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кононенко Олени Сергіївни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року у складі судді Луценка О.М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: орган опіки та піклування Шевченківського району міста Львова, про визнання особи безвісно відсутньою, В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, заінтересована особа: орган опіки та піклування Шевченківського району міста Львова, про визнання особи безвісно відсутньою. Заява мотивована тим, що з 07 серпня 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Головному управлінні Служби безпеки України у місті Сімферополі. Вказувала, що від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вони разом однією сім`єю проживали в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим) до березня 2014 року. Після окупації АР Крим у 2014 році вона разом з сином переїхали до міста Львова, а її чоловік ОСОБА_2 залишився на окупованій території АР Крим і перейшов на військову службу до Федеральної служби безпеки Російської Федерації. Зазначала, що відповідно до довідки Служби безпеки України від 18 травня 2018 року ОСОБА_2 25 квітня 2014 року був звільнений з військової служби із зняттям з військового обліку. Вказувала, що з грудня 2013 року вона не проживає зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , не підтримує з ним стосунків та їх сім`я фактично розпалась. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва01 квітня 2015 року, як набрало законної сили 12 квітня 2015 року, шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. Зазначала, що їх син ОСОБА_3 проживає разом з нею по АДРЕСА_1 . Зазначала, що з березня 2014 року вона не має жодних даних про місце перебування ОСОБА_2 . Відповідно до листа військової прокуратури Київського гарнізону від 08 червня 2018 року за № 16/6204 військовою прокуратурою Київського гарнізону проводиться досудове розслідування кримінального провадження за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України, на даний час досудове розслідування зупинено у зв`язку з оголошенням його у розшук. Вказувала, що їх син ОСОБА_3 часто хворіє простудними захворюваннями, у зв`язку з чим він потребує оздоровлення та відпочинку на морі й для цього їй потрібна згода батька дитини та його нотаріально посвідчена заява про дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон. Однак їй невідоме місце знаходження ОСОБА_2 , оскільки протягом останніх чотирьох років у неї не має жодних відомостей про нього, так як він не відповідає на її телефонні дзвінки, жодного разу не відвідував їх сина та не писав листів, а тому є підстави вважати його безвісно відсутнім. Визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім заявнику необхідно для вирішення питання виїзду дитини за кордон для її оздоровлення без згоди батька. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявником не надано суду доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання безвісно відсутнім ОСОБА_2 , а відсутність у заявника відомостей про його місце перебування не може бути підставою для визнання його безвісно відсутнім. Крім того, суд зазначив, що зі змісту заяви та пояснень ОСОБА_1 у суді вбачається, що визнання безвісно відсутнім ОСОБА_2 дозволить заявнику безперешкодно виїжджати з дитиною за межі території України без згоди батька, однак дане питання може бути вирішено в порядку, передбаченому СК України і не потребує визнання особи безвісно відсутньою. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кононенко О.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які стосуються розгляду справ про визнання особи безвісно відсутньою. Наголошує, що доведеність факту відсутності відомостей про місцеперебування ОСОБА_2 підтверджується листом Управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України № 9/4851 від 18 травня 2018 року, в якому зазначено, що ОСОБА_2 25 квітня 2014 року у встановленому порядку звільнений з військової служби із зняттям з військового обліку, листом військової прокуратури Київського гарнізону № 16/6204 від 08 червня 2018 року, відповідно до якого прокуратурою проводиться досудове розслідування кримінального провадження за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України і на даний час досудове розслідування зупинене, у зв`язку з оголошенням його у розшук, а також інформацією із сайту https://myrotvorets.center/ про дату зникнення ОСОБА_2 . Тому вважає, що наведені докази підтверджують відсутність інформації протягом більше як одного року в місці постійного проживання ОСОБА_2 про місце його перебування. Зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що визнання безвісно відсутнім ОСОБА_2 дасть можливість дитині безперешкодно виїжджати за межі України на відпочинок та для лікування без його згоди. Однак заявник та її дитина не можуть скористатись порядком тимчасового виїзду дитини за кордон, оскільки їй не відомо місце перебування ОСОБА_2 . Також зазначає, що визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім надасть заявнику можливість отримувати допомогу від держави на дитину, у зв`язку з відсутністю батька дитини, так як аліменти вона не отримує, тому що відомості про колишнього чоловіка у неї відсутні з 2015 року. Орган опіки та піклування Шевченківського району міста Львова не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 07 серпня 2010 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. Зареєстрованим місцем проживання заявника ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_2 , що підтверджується відміткою у її паспорті громадянина України. Згідно довідки Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації від 15 вересня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрована в базі даних громадян, які переселилися з АР Крим, міста Севастополя та південно-східних областей України разом з сином ОСОБА_3 з 15 березня 2014 року. Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23 червня 2016 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 проживають у АДРЕСА_1 . Згідно листа Управління внутрішньої безпеки Служби Безпеки України від 18 травня 2018 року №9/4851, ОСОБА_2 25 квітня 2014 року в установленому порядку звільнений з військової служби із зняттям із військового обліку. Відповідно до листа військової прокуратури Київського гарнізону від 08 червня 2018 року № 16/6204 військовою прокуратурою Київського гарнізону проводиться досудове розслідування кримінального провадження за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України. На даний час досудове розслідування зупинено, у зв`язку з оголошенням в розшук ОСОБА_2 . Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової падати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 (провадження № 61-3902св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової падати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 756/17293/17 (провадження № 61-16093св19) зазначено, що «безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер. Згідно з положеннями ст.43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Зазначена норма передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження. Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою». Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд першої інстанції належним чином з`ясувавши обставини, дійшов правильного висновку про те, що заява ОСОБА_1 не містить обґрунтованих даних про обставини, які б давали підстави для визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім за положеннями ст.43 ЦК України. Крім того, будь-яких даних про те, що існували обставини загрози життю ОСОБА_2 або обставини, що дають підстави припускати його загибель, заявником не надано, а мета заяви зводиться до необхідності вирішення питання виїзду її сина ОСОБА_3 за кордон для його оздоровлення без згоди батька. При цьому судом першої інстанції вірно встановлено, що дане питання може бути вирішено в порядку, передбаченому СК України і не потребує визнання особи безвісно відсутньою. Та обставина, що протягом тривалого часу у заявника ОСОБА_1 відсутні відомості про фактичне місце перебування ОСОБА_2 не є безумовною підставою для визнання його безвісно відсутнім. Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової падати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 756/17293/17 (провадження № 61-16093св19). Таким чином, розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що обставини та час зникнення ОСОБА_2 підтверджується інформацією з сайту https://myrotvorets.center/, оскільки вказані відомості не містять обґрунтованих та достатніх даних про обставини, які б давали підстави для визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім згідно з положеннями ст.43 ЦК України. Також апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім надасть заявнику можливість отримувати допомогу від держави на дитину, у зв`язку з відсутністю батька дитини, виходячи з такого. Відповідно до вимог ч.6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1 не обґрунтовувала вимоги заяви тим, що визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім надасть їй можливість отримувати допомогу від держави на дитину, у зв`язку з відсутністю батька дитини. Ці підстави не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для розгляду вказаних вище доводів апеляційної скарги відповідно до ч.6 ст.367 ЦПК України. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кононенко Олени Сергіївни залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: