Постанова 4824 № 754/9037/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 754/9037/19 провадження номер: 22-ц/824/12506/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І. за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у складі судді Лісовської О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення. Позовна заява мотивована тим, що вона та її племінниця ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частинах. Позивач зазначала, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2005 року у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення, затверджено мирову угоду. Вказувала, що після смерті її сестри ОСОБА_4 та укладення мирової угоди, відповідач ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 та чоловік останньої у квартирі не проживали. Однак вночі 02 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_2 разом зі своїм хлопцем ОСОБА_5 , в присутності працівників поліції зірвали замок на вхідних дверях квартири та через декілька днів вони встановили замок на другу кімнату у квартирі, заволодівши майном позивача, викрали документи, пошкодили меблі та зірвали замки з внутрішніх шаф, де знаходились документи. Позивач вказувала, що відповідач веде нічний спосіб життя, використовує нецензурну лексику та вживає алкогольні напої, складає пакети із сміттям під її вікном та дверима у квартирі, у зв`язку з чим створює для неї нестерпні умови для проживання в квартирі. Зазначала, що на її зауваження відповідач та її співмешканець реагують агресивно і погрожують їй фізичною розправою. Вказувала, що на її заяви щодо впливу на відповідача Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві не реагує, а Деснянською районною державною адміністрацією у місті Києві винесено попередження мешканцям квартири щодо неприпустимості засмічення квартири та необхідності утримання житла в належному стані, на які відповідач не реагує. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у здійсненні права власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 вселилася у спірну квартиру як дочка співвласника квартири - ОСОБА_3 та з її згоди, а тому має право користування спірним жилим приміщенням у встановленому законом порядку. Позивач не надала доказів того, що ОСОБА_3 заперечувала проти вселення відповідача та її проживання в спірній квартирі. Також позивач не надала належних та допустимих доказів протиправності поведінки відповідача, псування чи руйнування спірної квартири, створення несприятливих умов для проживання позивача у цій квартирі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував те, що лише вона та її племінниця ОСОБА_3 є співвласниками спірної квартири у рівних частинах, інших співвласників не має. Проте ОСОБА_3 ніякого інтересу до квартири не проявляла, комунальні послуги не сплачувала, участі в утриманні та ремонті цієї квартири не приймала. Вказує, що вона не давала дозволу на реєстрацію відповідача ОСОБА_2 за своєю адресою проживання у спірній квартирі, договору найму жилого приміщення з відповідачем не укладала та між ними відсутні будь-які домовленості щодо її проживання у цій квартирі. Зазначає, що 17 серпня 2020 року ухвалою Деснянського районного суду зобов`язано слідчого Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві внести відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування згідно її заяви від 28 липня 2020 року з приводу протиправних дій відповідача. Вказує, що 02 вересня 2020 року вона отримала лист Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, у якому зазначено, що на підставі її заяви було проведено перевірку документів на квартиру АДРЕСА_1 та виявлено відсутність згоди другого співвласника ОСОБА_1 на реєстрацію ОСОБА_2 у цій квартирі. У зв`язку з чим 07 серпня 2020 року було скасовано реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_2 у квартирі. Тому вважає, що відповідач ОСОБА_2 не має законних підстав для проживання у квартирі, у зв`язку з чим підлягає виселенню з квартири. Також підлягає виселенню з квартири співмешканець відповідача, який не має відношення до цієї квартири. Зазначає, що суд безпідставно надав перевагу поясненням свідка ОСОБА_6 , який також порушував її право власності на спірну квартиру та є заінтересованою особою на стороні відповідача. Натомість суд проігнорував пояснення свідків позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Відповідач ОСОБА_2 та третя особа: ОСОБА_3 не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2005 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення, затверджено мирову угоду, згідно з якою: ОСОБА_3 зобов`язується на протязі двох тижнів після затвердження мирової угоди знятись з реєстрації за адресою спірної квартири разом з неповнолітньою ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 після зняття реєстрації ОСОБА_3 зобов`язуються на протязі місяця подати до відділу приватизації державного житлового фонду Деснянського району міста Києва документи на приватизацію спірної квартири; після отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зобов`язуються не укладати будь-яких угод про відчуження належній кожній з них частки квартири на протязі двох років; після отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дають згоду на реєстрацію у спірній квартирі ОСОБА_3 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_2 та дають згоду на проживання без реєстрації чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_9 ; сторони дають згоду на конкретний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , згідно якого ОСОБА_1 займає ізольовану кімнату площею 12,4 кв.м, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 займають суміжні кімнати площею 9,9 кв.м та 17,5 кв.м, а балкон, кухня, коридор, ванна та туалет залишаються у загальному користуванні (а.с.15, т.1). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06 серпня 2005 року співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.12, т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.100, т.1). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових права на нерухоме майно від 04 квітня 2009 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частині кожній (а.с.10-12, т.1). Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до вимог закону. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закон чи за рішенням суду. За правилами ст.156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Відповідач ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 09 грудня 2000 року (а.с.97, т.1). Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 вселилася в спірну квартиру як дочка співвласника квартири ОСОБА_3 та з її згоди. Тому доводи апеляційної скарги про те, що позивач не давала дозволу на реєстрацію відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі, договору найму жилого приміщення з відповідачем не укладала та між ними відсутні будь-які домовленості щодо її проживання у цій квартирі, не заслуговують на увагу з наведених підстав. Статтею 157 ЖК України встановлено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до приписів ст.79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не надала належних та допустимих доказів про вчинення відповідачем ОСОБА_2 дій, які б свідчили про наявність підстав, передбачених ст.116 ЖК України для її виселення з квартири. Посилання позивача на лист начальника Деснянського УП ГУНП у місті Києві від 26 квітня 2019 року, лист Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2019 року, акт житлово-експлуатаційної дільниці №303 від 02 травня 2019 року, а також пояснення у суді першої інстанції свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не підтверджують протиправність поведінки саме відповідача, псування чи руйнування відповідачем квартири та створення несприятливих умов для проживання позивача у квартирі. Так, відповідно до акту житлово-експлуатаційної дільниці №303 від 02 травня 2019 року, який складений комісією за результатами обстеження квартири АДРЕСА_2 , встановлено, що вказана квартира знаходиться в антисанітарному стані. Косметичний ремонт не проводився тривалий термін. Під час обстеження виявлено, що коридор та прохід до кухні завалені трьома мішками зі сміттям, у ванній кімнаті виявлено засмічення внутрішньо квартирної каналізаційної гребінки (а.с.18, т.1). Судом першої інстанції правильно зазначено, що вказаний акт не містить даних про те, що спірна квартира має такий стан саме внаслідок протиправних дій відповідача, і що стан квартири до її вселення був інший. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до листа Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2019 року, який наданий за результатами обстеження комісією житлово-експлуатаційної дільниці №303 спірної квартири (а.с.17, т.1), надано роз`яснення щодо неприпустимості засмічення та необхідності утримання житла в належному санітарному стані всім мешканцям спірної квартири, які є співвласникам квартири, а не тільки відповідачу. Установивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів про протиправність поведінки відповідача, псування чи руйнування нею квартири, створення несприятливих умов для проживання позивача, яка є співвласником 1/2 частини квартири, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за його недоведеністю. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 , яка є співвласником спірної квартири, ніякого інтересу до квартири не проявляла, комунальні послуги не сплачувала, участі в утриманні та ремонті квартири не приймала, оскільки вказані обставини на мають правового значення для правильного вирішення справи в межах заявлених позовних вимог. При цьому колегія суддів враховує, що за змістом ст.317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Інші доводи та обставини, на які посилаються заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Апеляційний суд не приймає до уваги додані позивачем до апеляційної скарги документи на підтвердження доводів апеляційної скарги, а саме, лист Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації № 102/30/1434 від 02 вересня 2020 року, ухвалу Деснянського районного суду від 17 серпня 2020 року, заяву ОСОБА_1 від 26 серпня 2020 року, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27 серпня 2020 року (а.с.239-243, т.1), оскільки вказані документи подані позивачем з порушенням процесуальних строків подання доказів. Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем апеляційному суду вказані вище докази не були подані до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції. Позивач не надав апеляційному суду доказів неможливості подання вказаних вище документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а відтак ці документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: