Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/6923/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/978/20 Справа № 185/6923/19 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління освіти Чернівецької міської ради про визнання неправомірною бездіяльності та визнання згоди профспілкового органу такою, що не має юридичного значення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року, В С Т А Н О В И В: Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу (а.с.61-62). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.65-72). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступних підстав. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до п.5 ч.3 ст 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав її невідповідності положенням п.5 ч.3 ст. 175, ч.5 ст. 177 ЦПК України (а.с.42-44). 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 подав уточнений позов, в якому на власний розсуд виклад свої вимоги та обґрунтував їх (а.с. 47-52). Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Повертаючи позовну заяву, суд 1 інстанції зазначив, що позивач не виконав вимоги ухвали суду від 31 липня 2019 року про залишення позов без руху. Зокрема судом зазначено, що позивачем не обґрунтовано та не надано доказів в підтвердження підстав звернення позивача до суду, які відповідають Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності щодо оскарження в судовому порядку рішення профспілкового органу. З такими висновками суду 1 інстанції, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Окрім того, колегія апеляційного суду не погоджується з висновком судді, щодо обов`язкової необхідності зазначення позивачем в позовній заяві доказів, які підтверджували б кожну обставину на яку посилається позивач в своєму позові з огляду на наступне. Чинним законодавством України не передбачено, що підставою для повернення позовної заяви, є не зазначення доказів, зокрема згідно ч.4 п.7 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через незазначення та неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати її заявнику. Необхідні для вирішення справи, докази можуть бути долучені до початку розгляду справи, зокрема у попередньому судовому засіданні, а недоведеність тієї чи іншої вимоги, чи відсутність доказів на підтвердження такої вимоги - може стати підставою для відмови в задоволенні позову чи окремих позовних вимог при вирішенні справи по суті. Так само, при вирішенні справи по суті, судом повинно вирішуватися питання щодо наявності підстав оскарження в судовому порядку рішення профспілкового орган та чи було обрано позивачем неналежний спосіб захисту своїх прав. Також, колегія суддів також враховує необхідність забезпечення права позивача на доступ до правосуддя, встановлене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частини 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і далі кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , чим порушив право позивача на доступ до правосуддя за захист своїх прав. Відповідно до п. п. 1, 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року про повернення позовної заяви скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 259, 367,368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: