Постанова 4803 № 179/1049/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3985/20 Справа № 179/1049/19 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Магдалинівське ВП Новомосковського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: 27 червня 2019 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Магдалинівське ВП Новомосковського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що йому належить на праві власності легковий автомобіль 1983 року випуску марки НОМЕР_1 держномер НОМЕР_2 . У 2009 році позивач передав свій автомобіль в управління ОСОБА_3 та видав йому довіреність строком на 5 років на керування, управління та розпорядження цим транспортним засобом. Згідно домовленостей позивача та ОСОБА_3 , останній повинен був протягом цього строку здійснити дії щодо зняття автомобілю з обліку та укладення договору відчуження автомобіля. Між тим, зазначені умови не були виконанні та по закінченню строку дії довіреності ОСОБА_4 в свою чергу видав довіреність щодо розпорядження автомобілем позивача іншій особі, який також у подальшому передоручив іншій особі здійснення функцій щодо управління та переоформлення автомобілю позивача. Такі дії не влаштовували позивача, оскільки автомобіль до теперішнього часу залишається власністю позивача та зареєстрований за ним в органах Державтоінспекції. Позивач зазначає, що йому, як власникові транспортного засобу, направляються постанови про притягнення до відповідальності за порушення правил дорожнього руху при їх фіксації автоматичними відео-реєстраторами. Тому позивач вирішив повернути свій автомобіль та здійснити усі передбачені законом дії щодо зняття його з обліку та утилізації. Позивач дізнався, що його автомобіль знаходиться без достатніх правових підстав у відповідача у справі, ОСОБА_2 , який на неодноразові звернення щодо повернення автомобіля не реагує та повідомляє, що це вже його власність, оскільки він замінив на автомобілі майже всі агрегати. З цього приводу позивач звертався до правоохоронних органів, але листом начальника Магдалинівського ВП Новомосковського відділу ГУНП України в Дніпропетровській області розгляд заяви припинено та запропоновано звернутися до Магдалинівського районного суду, у зв`язку із виникненням цивільно-правових відносин. В усній формі позивача також повідомили, що підставою для відмови у порушенні кримінальної справи стали ті обставини, що нібито ОСОБА_2 розібрав автомобіль на запчастини. Просив, стягнути з відповідача майнову шкоду, завдану його неправомірними діями щодо знищення майна в розмірі 11800 грн., що складається з вартості автомобілю 11100 грн. та 700 грн. вартості експертної оцінки (а.с.2-4). Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Магдалинівське ВП Новомосковського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди відмовлено (а.с.78-80). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.86-89). Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для її вирішення, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивачеві належить на праві власності автомобіль марки М21403, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 8). Позивач на підставі довіреності від 28 жовтня 2009 року уповноважив ОСОБА_3 експлуатувати, обміняти, продати, передати в оренду належний йому автомобіль. Вказана довіреність видана строком на 5 років до 28 жовтня 2014 року (а. с. 9). Вартість автомобіля станом на 18 червня 2019 року становить 11100 грн., згідно відповіді експерта № 88/19А від 18.06.2019 року (а.с. 11-12). Висновком про наслідки перевірки інформації від 31.05.2019 року складеного ДОП Магдалинівського ВП на підставі заяви ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 близько трьох років тому придбав автомобіль Москвич без переоформлення документів за загальною згодою (а.с. 40). Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції. За змістом ст. 15, 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. За змістом даної норми ЦК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності. Частина 1 ст. 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для її відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення збитків зауважив, що внаслідок неповернення автомобілю, йому завдано збитки, які становлять дійсну вартість транспортного засобу. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. За змістом правил глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Предметом позову у цій справі є стягнення коштів з особи, яка набула їх без достатньо правових підстав. Отже, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків), оскільки відносини є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстав для застосування до спірних правовідносин правил цивільного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) позивачу не вбачається. При цьому колегія суддів зважає, що збитки, спричинені неправомірними діями, та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для відшкодування яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. З огляду на викладене колегія судді вважає необґрунтованими вимоги для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди з підстав, передбачених ст.ст. 1166,1167 ЦК України. Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, враховуючи, що позивач на даний час залишився власником автомобіля марки "М21403" державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с.8), жодним із його сторін чи іншими особами не оспорений і є чинним, апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають та є передчасними. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, зробив правильний та обґрунтований висновок про недоведеність і необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, яким обґрунтовував свої вимоги, що є його процесуальним обов`язком. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами ст.367 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 24 червня 2020 року. Судді: