Ухвала КЦС ВС № 179/1049/19

Ухвала 06 серпня 2020 року м. Київ справа № 179/1049/19 провадження № 61-10875ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Магдалинівське відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, про відшкодування шкоди, ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Магдалинівське відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області (далі - Магдалинівське ВП Новомосковського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області), про відшкодування шкоди. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Позивач на підставі довіреності від 28 жовтня 2009 року уповноважив ОСОБА_3 експлуатувати, обміняти, продати, передати в оренду належний йому автомобіль. Вказана довіреність видана строком на 5 років - до 28 жовтня 2014 року. Згідно з домовленістю позивача та ОСОБА_3 , останній повинен був протягом цього строку здійснити дії щодо зняття автомобіля з обліку та укладення договору відчуження автомобіля. Проте, зазначені умови не були виконанні та за закінченням строку дії довіреності ОСОБА_4 , у свою чергу, видав довіреність щодо розпорядження автомобілем позивача іншій особі, який також у подальшому передоручив іншій особі здійснення функцій щодо управління та переоформлення автомобіля позивача. Такі дії не влаштовували позивача, тому він вирішив повернути свій автомобіль та здійснити усі передбачені законом дії щодо зняття його з обліку та утилізації. Однак дізнався, що його автомобіль знаходиться без достатніх правових підстав у ОСОБА_2 , який можливо розібрав автомобіль на запчастини. Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану його неправомірними діями у зв`язку зі знищенням майна, в розмірі 11 800 грн, з яких: вартість автомобіля - 11 100 грн; вартість експертної оцінки - 700 грн. Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року (у складі судді Ковальчук Т. А.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року (у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю.) заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року залишено без змін. 20 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Предметом позову у цій даній справі є відшкодування майнової шкоди, тобто ціна позову становить 11 800 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Як вбачається з резолютивної частини постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Заявник зазначає, що справа підлягає касаційному перегляду на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Однак, зазначені доводи, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими та такими, що не підтверджують підстави для необхідності відкриття касаційного провадження, оскільки Верховним Судом досліджено та взято до уваги ціну та предмет позову, обставини конкретної справи, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії. Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08, від 09 жовтня 2018 року). Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Магдалинівське відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, про відшкодування шкоди, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко