Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/25058/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25058/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів: Беспалова О. О., Мєзєнцева Є. І. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року у справі № 640/25058/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А : У грудні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просив суд: - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві надати ОСОБА_1 , який є ліквідатором Приватного підприємства «ВІТАЛІ», інформацію про відсутність заборгованості Приватного підприємства «ВІТАЛІ» зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що останній є ліквідатором Приватного підприємства «ВІТАЛІ» (ПП «ВІТАЛІ»), яке перебуває в стадії припинення з 06 січня 2017 року. Для отримання довідки про відсутність заборгованості підприємства зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, позивач 12 січня 2017 року направив до Правобережного об`єднаного управління ПФУ в м. Києві повідомлення про ліквідацію ПП «Віталі», одночасно просив надати зазначену довідку, проте у періоду з 12 січня 2017 року по 07 жовтня 2019 року відповіді на запит позивач не отримав, у зв`язку з чим 07 жовтня 2019 року направив до відповідача запит щодо надання інформації про відсутність заборгованості зі сплати страхових внесків з боку ПП «ВІТАЛІ». У відповідь на запит позивач отримав лист від 09 жовтня 2019 року, який не містив запитуваної інформації, у чому позивач вбачає порушення своїх конституційних прав на отримання інформації, з чим звертається до суду з даним адміністративним позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які виразилися у неналежному розгляді заяви про відвід головуючого судді (Келеберди В.І.) та не надання позивачу відзиву на позовну заяву, що порушує його право на доступ до правосуддя. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу апелянт зазначає, що ГУ ПФУ у м. Києві надано відповідь на запит позивача у відповідності до вимог законодавства та рішення першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , як власник Приватного підприємства «ВІТАЛІ» 04 січня 2017 року прийняв рішення №1/2017 щодо припинення діяльності та ліквідації підприємства, призначивши себе ліквідатором. Листом від 12 січня 2017 року позивач звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та у зв`язку з припинення підприємства просив видати довідку про відсутність заборгованості зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Зазначену заяву згідно штампу вхідної кореспонденції прийнято Правобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві 12 січня 2017 року за №1195/04. Як зазначає позивач, жодної відповіді на заяву від 12 січня 2017 року він не отримав. Окрім того, 07 жовтня 2019 року позивач направив до ГУ ПФУ в м. Києві запит на інформацію відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у якому просив у п`ятиденний термін надати інформацію про відсутність заборгованості ПП «ВІТАЛІ» зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також інформацію щодо підстав відмови у наданні довідки про відсутність заборгованості на заяву від 12 січня 2017 року. На зазначений інформаційний запит позивач отримав відповідь листом від 09 жовтня 2019 року №234955/08, у якій ГУ ПФУ в м. Києві повідомляє, що запит позивача розглядається в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки не є запитом на публічну інформацію у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а окрім того зазначає, що наданню довідки про відсутність заборгованості зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України передує процедура перевірки щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, у зв`язку з чим позивачу необхідно звернутися з відповідною заявою. Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду та стверджує, що відповідач проявляє протиправну бездіяльність, а його доводи суперечать вимогам чинного законодавства та порушують його конституційні права на отримання інформації. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час надання відповіді на запит ОСОБА_1 листом від 09 жовтня 2019 року, відповідач діяв у межах своїх повноважень та на підставі чинного законодавства України. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що 07 жовтня 2019 року позивач, як ліквідатор Приватного підприємства «ВІТАЛІ», направив до ГУ ПФУ в м. Києві запит на інформацію відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у якому просив у п`ятиденний термін надати інформацію про відсутність заборгованості ПП «ВІТАЛІ» зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також інформацію щодо підстав відмови у наданні довідки про відсутність заборгованості на заяву від 12 січня 2017 року. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI (надалі - Закон №2939-VI), публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. За частинами першою, другою статті 2 Закону №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відповідно до статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Згідно з частинами 1-4 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. З аналізу вищезазначених норм права колегія суддів дійшла висновку, що Закон №2939-VI, гарантуючи доступ до публічної інформації, не може слугувати альтернативним способом отримати інформацію, режим доступу до якої є предметом спеціального правового регулювання, а саме Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», для зняття з обліку та отримання довідки про відсутність заборгованості необхідно провести документальну перевірку суб`єкта господарювання. Листом від 09 жовтня 2019 року №234955/08 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило позивача, що запит позивача розглядається в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки не є запитом на публічну інформацію у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а окрім того зазначає, що наданню довідки про відсутність заборгованості зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України передує процедура перевірки щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, у зв`язку з чим позивачу необхідно звернутися з відповідною заявою. Як вбачається з Листа від 09 жовтня 2019 року №234955/08 ГУ ПФУ в м. Києві, останнім роз`яснено позивачу порядок отримання довідки про відсутність заборгованості, а отже колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку суб`єктом владних повноважень надано повну та розгорнуту відповідь на звернення позивача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про відмову в задоволенні позивних вимог, з підстав того, що відповідачем надано відповідь на звернення позивача у відповідності до вимог законодавства. Щодо посилання позивача, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які виразилися у неналежному розгляді заяви про відвід головуючого судді (Келеберди В.І.), колегія суддів вважає дані твердження безпідставними, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем до суду першої інстанції 02.01.2020 року та 10.02.2020 року подано заяви про відвід судді Келеберди В.І. Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Патратія О.В. від 23 січня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Келеберди В.І. від розгляду адміністративної справи №640/25058/19 відмовлено. Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І.М. від 18 лютого 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Келеберди В.І. від розгляду адміністративної справи №640/25058/19 відмовлено. У відповідності до частини 4 статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Колегія суддів вважає, що в даному випадку судом першої інстанції не порушено права позивача та норми процесуального права, оскільки, як вбачається з матеріалів справи суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Келебердою В.І. передавалися матеріали справи разом з заявами позивача про відвід судді на розгляд іншому складу колегія, як визначено вимогами частини 4 статті 40 КАС України. Щодо посилання позивача, що судом першої інстанції порушено права позивача, а саме позбавлення останнього подавати клопотання, пояснення після ознайомленням з матеріалами справи, колегія суддів відхиляє дані твердження, з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Згідно із частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем подавалися суду першої інстанції наступні заяви: заява про відвід судді Келеберди В.І. (стор. 34 - 36, 62-64 том І); заяви щодо забезпечення позивача на справедливий суд у даній справі (стор. 37 - 39, 70-71), дані заяви судом першої інстанції розглянути та прийняті відповідні рішення (ухвали про відмову в відводі судді). Колегія суддів звертає увагу, що всі заяви позивача були розглянуті у відповідності до вимог законодавства судом першої інстанції та під час розгляду справи судом не позбавлено було права позивача на подання додаткових доказів та ознайомлення з матеріалами справи, а під час апеляційного розгляду справи апелянтом не надано доказів зворотного. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: О. О. Беспалов Є. І. Мєзєнцев