Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/9216/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9216/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу відповідача від 10.05.2019 №Ф-59261-17-У. Позов мотивовано тим, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржувану вимогу, оскільки ОСОБА_1 не має статусу фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 10.05.2019 №Ф-59261-17-У. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 30 березня 2021 року, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що згідно відомостей інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві позивач з 14.04.2003 року перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управління ДПС у м. Києві та знаходиться на загальній системі оподаткування. Посилаючись на такі та інші аргументи, відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року, відкрито провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, встановлено строк до 20 грудня 2021 року для надання відзиву. Іншою ухвалою від 01 грудня 2021 року призначено розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження з 20 грудня 2021 року. Розпорядженням Шостого апеляційного адміністративного суду №8372 від 30 листопада 2021 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи 640/9216/20. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що Головним управлінням ДПС у м. Києві не надано належних доказів того, що позивачка на час винесення оскаржуваної вимоги та розгляду адміністративної справи у суді є зареєстрованою як фізична особа-підприємець, або що позивачка не завершила процедуру зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України та/або не провела певні дії щодо облікових процедур у держреєстратора. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши повноту встановлення Окружним адміністративним судом міста Києва фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з інформаційних баз даних органів ДФС, в інтегрованій карті ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються нарахування в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць та щоквартальні нарахування за 2018 -2019 роки, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування. Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року №Ф-59261-17, якою визначено, що станом на 30.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 21 030,90 грн. Не погоджуючись із вказаною вимогою позивачка звернулася до суду за захистом порушених прав. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням, колегія суддів зазначає наступне. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у Єдиному державному реєстрі відсутні записи про державну реєстрацію підприємницької діяльності позивача, то факту набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця не підтверджено. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", під єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розуміється консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо). Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи-підприємці). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. В силу частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), частиною першою статті 4 якого визначає, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що особа набуває статусу фізичної особи-підприємця після проведення державної реєстрації у встановленому законом порядку. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень названого Закону, в редакції, чинній на час його прийняття, державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до абзацу 2 п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за N 508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. За змістом п. 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у п.п 1, 2 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Абзацом 1 п. 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. У межах правовідносин даної справи, спірним є питання наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця і платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ та наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в реєстрі записів щодо позивача не знайдено. Колегія суддів звертає увагу, що при перевірці наявності в Єдиному державному реєстрі записів про позивача через веб-сайт Міністерства юстиції України, за критеріями пошуку « ОСОБА_1 » та «ІПН НОМЕР_1 » у Єдиному державному реєстрі також відомості відсутні (а.с.24). Суд звертає увагу, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 460/37/19. Відтак, за встановленими у цій справі обставинами ОСОБА_1 не здійснювала підприємницької діяльності, а відповідачем, всупереч частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, протилежного не доведено. З матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і підтверджується відсутністю відповідних відомостей в ЄДРПОУ, внаслідок чого позивач не належить до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про скасування вимоги про сплату боргу. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року у справі №640/9216/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк І.В. Федотов