Постанова 4855 № 826/4981/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4981/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Беспалова О. О., Мєзєнцева Є. І. за участю секретаря Скидан С. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року у справі №826/4981/17 (розглянуто в порядку письмово провадження) за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 до відповідача Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач), в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2017 року №0000011304. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податку на доходи фізичних осіб є хибними, базуються виключно на суб`єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2017 року №0000011304, складене Державною фіскальною службою України. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено та встановлено, що позивачем занижено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 223158,57 грн. Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не належно оцінено докази, які є у справі та не в повному обсязі враховано всі обставини справи, що є підставою для скасування прийнятого рішення у даній справі. Крім того, Державною податковою службою України заявлене клопотання, в якому останній просив здійснити заміну сторони у справі на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537. Відповідно до частини 1 статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 утворено, як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Державної фіскальної служби України на Державну податкову службу України. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду просить залишити без змін. Представник відповідача у судовому засіданні просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у апеляційній скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками ДФС України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору платником податків-фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.1998 р. по 31.12.2016 р., за результатом перевірки складено Акт перевірки №9/99-99-13-04-02/2869200431 від 03.03.2017 року (надалі - Акт перевірки). В Акті перевірки встановлено наступні порушення: п. 1.2 ст. 1, п. 9.9 ст. 9 Закону України «Про податок з фізичних осіб», п. 13.5 ст. 13, п. 170.11 ст. 170 ПК України, у зв`язку із чим занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 223158,57 грн за 2013 -2014 роки. На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення 24.03.2017 року 0000011304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" на загальну суму 91616,89 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 73293,51 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 18323,38 грн (за отримання доходу за кордоном). Позивач вважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо відсутність сплати позивачем ПДФО за 2013, 2014 року не підтвердженні належними та допустимим доказами, фактично є припущеннями інспектора Грабовського С.М . , а отже спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог податкового законодавства. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що за ОСОБА_1 31 серпня 2006 року зареєстровано право на товарний знак «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2», що підтверджується Свідоцтвами на товарний знак (знак обслуговування) виданий 31 серпня 20006 р. Російською Федерацією НОМЕР_1, НОМЕР_2. Так, в акті перевірки зазначено, що під час перевірки встановлено, що в податкових деклараціях позивача за 2014, 2015 роки, останнім за рахунок відображення сплачених нерезидентом-податковим агентом за кордоном сум ПДФО, без наявності відповідних підтверджуючих це документів, зменшено (фактично не сплачено до державного бюджету України) належні до сплати податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 73293,51 грн, в т.ч. за 2014 рік в сумі 40532,58 грн, 2015 рік в сумі 32760,93 грн, з даного приводу колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11.02.2009 року між позивачем, як громадянином України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТРЕЙД", зареєстрованим у м. Ліпецьк Російської Федерації, було укладено ліцензійний договір № 11/02-09 від 11.02.2009 року. Відповідно до умов якого позивач (Ліцензіар) будучи власником виключного права на товарний знак "ІНФОРМАЦІЯ_2" (свідоцтво на товарний знак № 338836) надавав ТОВ "МЕГА ТРЕЙД" (Ліцензіат) виключне право на використання вказаного товарного знаку, а ТОВ "МЕГА ТРЕЙД" в свою чергу зобов`язалось сплачувати ліцензійну винагороду в порядку та розмірі, що встановлені договором. Крім того, 01.02.2010 року між позивачем, як громадянином України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТРЕЙД" було укладено ліцензійний договір № 01/02-10 від 01.02.2010 року (надалі договір №01/02-10). Відповідно до умов договору №01/02-10 позивач (Ліцензіар) будучи власником виключного права на товарний знак "ІНФОРМАЦІЯ_1" (свідоцтво на товарний знак № НОМЕР_1) надавав ТОВ "МЕГА ТРЕЙД" (Ліцензіат) виключне право використання вказаного товарного знаку, а ТОВ "МЕГА ТРЕЙД" в свою чергу зобов`язувалося сплачувати ліцензійну винагороду в порядку та розмірі встановлені договором. Вказані ліцензійні договори були зареєстровані у Федеральній службі з інтелектуальної власності, патентів та товарних знаків, про що свідчать відповідні штампи та реєстраційні номери на самих договорах, що не заперечується сторонами. У відповідності до положень підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації платниками податку на доходи фізичних осіб подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу. Невиконання платником податків обов`язку подати податкову декларацію в порядку та у строк, встановлений статтею 49 ПК України, є податковим правопорушенням, відповідальність за яке встановлена пунктом 120.1 статті 120 ПК України у вигляді штрафу. Відповідно до положень підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) та іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.55 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам. Згідно з підпунктом 168.2.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. Особливості оподаткування іноземних доходів врегульовано нормами пункту 170.11 статті 170 ПК України. Так, відповідно до підпункту 170.11.1 цього пункту у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов`язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, крім доходів, визначених підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу. Підпунктом 170.11.2 ПК України визначено, що у разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов`язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації. У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 цього Кодексу, такий платник зобов`язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами. Пунктом 13.5. ст. 13 Податкового кодексу України визначено, що для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов`язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об`єкт оподаткування. Між Урядом України та Урядом Російської Федерації 08.02.1995 року підписано Угоду про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, яку 06.10.1995 року було ратифіковано Законом України № 369/95-ВР (дата набрання чинності для України - 03.08.1999 p.). Вказана Угода поширюється на податки на доходи і майно, що стягуються відповідно до законодавства Договірної Держави, незалежно від способу їх стягнення (п. 1). Податками доход і майно вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу та вартості майна або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого і нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і інших винагород, сплачуваних будь-якою особою (п. 2). Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться довідки № 07-22/00411 від 19.01.2015 року та № 07-22/00412 від 19.01.2015 року Міжрайонною інспекція Федеральної податкової служби №6 по Липецькій області (Межрайонная ИФНС России №6 по Липецкой области), якими підтверджено сплату ТОВ "МЕГА ТРЕЙД" податку на доходи фізичних осіб при перерахуванні позивачу, як іноземному громадянинові (громадянинові України), ліцензійних платежів за укладеними ліцензійними договорами № 11/02-09 від 11.02.2009 року та № 01/02-10 від 01.02.2010 року (стор. 68, 69 том І). Крім того, в матеріалах справи містяться Листи № 6 від 20.02.2014 року, № 5 від 20.02.2014 року ТОВ "МЕГА ТРЕЙД", які подані до Міжрайонної інспекції Федеральної податкової служби №6 по Липецькій області (Межрайонная ИФНС России №6 по Липецкой области) та перевірені останніми щодо сплати податків на території Росії за договорами № 11/02-09 від 11.02.2009 року та № 01/02-10 від 01.02.2010 року. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що на отриманий позивачем іноземний дохід в Російській федерації розповсюджувалися норми Угоди про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що в 2013 році та в 2014 року позивачем правомірно відображено у деклараціях відомості сума податків, сплачених за кордоном (ТОВ "МЕГА ТРЕЙД"), на яку зменшуються податкові зобов`язання згідно з підпунктом 170.11.2 пункту 170.11 статті 170 розділу IV Податкового кодексу України становить 40532,58 грн та 32760,93 грн З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку позивач звільнений від оподаткування (зменшення ставки податку) на доходи, отримані останнім внаслідок виконання договорів № 11/02-09 від 11.02.2009 року та № 01/02-10 від 01.02.2010 року, а нарахування контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням у межах даних правовідносин податку на доходи фізичних осіб не відповідає наведеним положенням податкового законодавства в частині уникнення подвійного оподаткування. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки акту перевірки про відсутність сплати позивачем ПДФО за 2013, 2014 року не підтвердженні належними та допустимим доказами контролюючим органом, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Також, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що документальна перевірка проводиться не тільки на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також і на підставі отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації (пункт 79.1 статті 79, підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України). Контролюючі органи мають право витребувати інформацію, необхідну для виконання покладених на них функцій, завдань, та її документальне підтвердження, та використати таку інформацію для виконання покладених на них функцій та завдань. Тому, отримані контролюючим органом дані у порядку, установленому законом, які використані під час перевірки, зафіксовані в акті перевірки та додатках до нього, є допустимими в адміністративному судочинстві доказами. Податкові декларації та первинні документи не є єдиними та виключними доказами наявності податкового правопорушення, основними доказами податкового правопорушення платника податків - фізичної особи - резидента є й інші докази, як ті, на які є посилання в акті перевірки, так і ті, що надані сторонами і наявні в матеріалах справи. Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справі про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що контролюючий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Як вбачається з акту перевірки контролюючим органом не надсилався на адресу позивача запит про надання письмових пояснень та додаткових документів, а перевірка проводилася виключно на підстав бази даних, про що зазначено в п. 1.9 Акту перевірки, а отже, твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не належним чином оцінено докази, які містяться в матеріалах справи на думку колегії суддів є безпідставна та необґрунтованими. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: О. О. Беспалов Є. І. Мєзєнцев Повний текст постанови складено 24 червня 2020 року.