Постанова 4804 № 234/4861/18

Єдиний унікальний номер 234/4861/18 Номер провадження 22-ц/804/1402/20 Донецький апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2020 року м. Бахмут Справа № 234/4861/18 Провадження № 22-ц/804/1402/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Біляєвої О. М. (суддя-доповідач), Папоян В. В., Тимченко О. О., сторони: позивач - Кооперативне об`єднання «ЖБК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області в складі судді Заборського В. О. від 24 січня 2020 року, ухвалене у м. Краматорську Донецької області, дата складення повного судового рішення 03 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2018 року Кооперативне об`єднання «ЖБК» (далі КО «ЖБК») пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення 3 455 грн 08 коп. заборгованості за послуги з обслуговування і утримання житлового будинку та прибудинкової території. Позов мотивовано тим, що Кооперативне об`єднання «ЖБК» надає послуги з утримання будинку АДРЕСА_1 і прибудинкової території на підставі договору, який був укладений 01 березня 2010 року з власником будинку - житлово-будівельним кооперативом «НКМЗ-2». ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що АДРЕСА_3 у вказаному будинку, і користується житлово-комунальними послугами. У зв`язку з непроведенням оплати за житлово-комунальні послуги у період з 01 листопада 2014 року по 28 лютого 2018 року виникла заборгованість у розмірі 3 455 грн 08 коп. Ухвалою Краматорського міського суду від 19 січня 2018 року скасовано судовий наказ від 22.12.2017 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з обслуговування і утримання житлового будинку та прибудинкової території. Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за утримання будинку і прибудинкової території за період з 01 листопада 2014 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 3 455 грн 08 коп., а також понесені ним судові витрати. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року позов задоволений. Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконувала обов`язки щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги, а відсутність договору не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані позивачем послуги. У березні ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку безпосередньо до Донецького апеляційного суду подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження надання житлово-комунальних послуг і розміру заборгованості, яку просив стягнути з відповідача. Суд належним чином не з`ясував, хто є учасниками цієї справи, не допитав в якості свідка голову ревізійної комісії ЖБК «НКМЗ-2», не дослідив питання щодо передачі позивачем нежитлових приміщень іншим особам тощо. Суд не застосував до спірних правовідносин позовну давність за заявою ОСОБА_1 і безпідставно стягнув з відповідача, яка має статус малозабезпеченої особи, понесені позивачем судові витрати. Кооперативне об`єднання «ЖБК» у відзиві на апеляційну скаргу просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; оцінивши надані учасниками справи докази з додержанням норм процесуального права, дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача 3 455 грн 08 коп. Перевіривши доводи апеляційної скарги, наведені у відзиві Кооперативного об`єднання «ЖБК» обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21 лютого 2001 року є власником квартири АДРЕСА_4 АДРЕСА_1 є власністю житлово-будівельного кооперативу «НКМЗ-2», який згідно з рішенням загальних зборів КО «ЖБК» від 12 листопада 2010 року є членом кооперативного об`єднання. Житлово-будівельний кооператив «НКМЗ-2» і КО «ЖБК» (виконавець) уклали договір на поточне утримання будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової території, пункт 5.4 якого надає право виконавцю самостійно звернутися до суду про примусове стягнення з боржника несплачених членських внесків. Розмір членських внесків на поточне утримання будинку і прибудинкової території було затверджено загальними зборами членів КО «ЖБК» від 05.02.2011 та 26.05.2017. Факт надання позивачем житлово-комунальних послуг в спірний період підтверджується актами готовності до опалювального періоду за 2014-2017 роки, паспортами готовності до роботи в опалювальні періоди 2016/2017 років та 2017/2018 років, особливими зауваженнями до Паспорту готовності до роботи в опалювальний період 2016/2017 років. Розмір заборгованості 3 455 грн 08 коп. за період з листопада 2014 року по лютий 2018 року підтверджується довідкою. Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги». У положеннях статті 1 Закону України «Про жилого-комунальні послуги» вказано, що житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Утримання будинків і прибудинкових територій господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності письмово оформленого договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати наданих йому послуг. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 211/3347/18. Діяльність кооперативного об`єднання «ЖБК» регламентується Законом України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року і Статутом, затверджено рішенням установчих зборів кооперативного об`єднання (протокол № 1 від 01.09.2009). Згідно з п. 2.2 Статуту, основною діяльністю об`єднання є забезпечення поточного утримання житлового та нежитлового фондів; благоустрій будинків та прибудинкових територій (прибирання сміття, боротьба із забрудненням, малярні та штукатурні роботи); поточний ремонт, технічне обслуговування, експлуатація житлового та нежитлового фондів, їх інженерного обладнання та інших побутових виробів, водопровідні та каналізаційні роботи. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє ОСОБА_1 обов`язку оплачувати надані їй послуги, тому відхиляє довід скарги щодо відсутності договірних відносин між сторонами у цій справі. Колегія суддів також зауважує, що питання правовідносин між КО «ЖБК» і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинку і прибудинкової території вирішувалось під час розгляду іншої цивільної справи № 234/454/13-ц, рішення в якій набрало законної сили (ас. 14-17, 18-20 т. 1). В силу ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 01 листопада 2014 року до 01 березня 2018 року позивач надавав житлово-комунальні послуги за спірною адресою, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами готовності до опалювального періоду, паспортами готовності до роботи в опалювальний період 2016/2017 року та 2017/2018 року, особливими зауваженнями до паспорту готовності до роботи в опалювальний період 2016/2017, а також розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг та цей розрахунок було перевірено судом. При цьому відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у тому числі з підстав ненадання КО «ЖБК» відповідних послуг, на порушення наведених норм процесуального права не надала доказів на спростування обставин щодо надання послуг, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та визначеного позивачем розміру заборгованості. Також ОСОБА_1 не надала доказів щодо сплати нею щомісячних платежів. Слід зазначити, що ненадання позивачем відповіді на звернення, про що вказано у скарзі, не є підставою для звільнення споживача від відповідальності по оплаті за надані послуги. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відповідач є власником квартири, фактично житлово-комунальні послуги отримувала, доказів щодо ненадання послуг або надання таких послуг неналежної якості не подала, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги є обґрунтованими. Донецький апеляційний суд нові докази не досліджував. Ухвалою від 18 червня 2020 року відмовлено у прийнятті доказів, доданих до апеляційної скарги. Щодо доводу скарги про незастосування судом першої інстанції позовної давності, колегія суддів зазначає таке. Згідно з частинами третьою і четвертою статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1 не робила заяву про застосування позовної давності, а тому у суду не було законних підстав застосовувати її. Суд апеляційної інстанції з урахуванням наведеного відхиляє довід скарги про незастосування судом попередньої інстанції позовної давності за заявою відповідача, а наведений у відзиві аргумент щодо правомірності стягнення заборгованості за спірний період приймає. Перевіривши довід скарги про необґрунтоване стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, колегія суддів відхиляє його з таких підстав. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача. Оскільки суд задовольнив позов повністю, то понесені КО «ЖБК» і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору правильно стягнуто з відповідача. Посилання у скарзі на п. 9 ст. 5 Закону України «По судовий збір» як на підставу звільнення від сплати судового збору, а також на те, що ОСОБА_1 є малозабезпеченою особою, не є прийнятним. Так, пільги щодо сплати судового збору визначені у статті 5 Закону України «Про судовий збір», яка не передбачає такого суб`єкта звільнення від сплати судового збору як малозабезпечена особа або пенсіонер. Згідно з пунктом 9 частини п`ятої вказаного закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю 1 і П груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. У матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 відноситься до осіб, зазначених у п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Відтак суд приймає аргумент відзиву щодо правильного вирішення судом питання розподілу судових витрат. Інші наведені у скарзі доводи (не витребування судом технічної документації на будинок, не залучення голови ЖБК «НКМЗ-2» і голови ревізійної комісії, не дослідження питання передачі в оренду нежитлових приміщень тощо) суд відхиляє як безпідставні. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права. Установивши, що доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають; колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Оскільки ухвалою Донецького апеляційного суду від 13 квітня 2020 року зупинено дію рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року до закінчення апеляційного провадження, слід поновити дію цього судового рішення. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року - без змін. Поновити дію рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Біляєва В. В. Папоян О. О. Тимченко Дата складення судового рішення 23 червня 2020 року Суддя-доповідач О. М. Біляєва