Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/5836/22

Справа № 344/5836/22 Провадження № 22-ц/4808/1287/22 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А., розглянувши у порядку письмового провадженнясправу за позовом ОСОБА_1 до Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про скасування оплати за функціонування центральної системи опалення, місць загального користування і абонентської плати за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2022 року під головуванням судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про скасування оплати за функціонування центральної системи опалення, місць загального користування і абонентської плати. Позов обґрунтовував тим, що відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах та виконавець комунальних послуг зобов`язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором. Він в індивідуальному порядку не підписував договір на поставку йому теплової енергії та така поставляється не йому для опалення житла, а для опалення місць загального користування. Згідно вказаного закону споживач має право розірвати договір про надання комунальної послуги, а також необґрунтована відмова споживача від укладення договору є підставою для припинення в односторонньому порядку виконавцем надання відповідної комунальної послуги такому споживачу. Вказував, що у разі, якщо з ним не уклали індивідуальний договір на постачання теплової енергії для обігріву місць загального користування та функціонування центральної системи опалення, це порушує його права як споживача комунальних послуг. Посилаючись на те, що він утримує свою індивідуальну систему опалення за власний рахунок, однак ще зобов`язаний платити за функціонування централізованої системи, просив скасувати виплату нарахованої йому ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» суми за функціонування системи централізованого опалення, місць загального користування та плати за абонентське обслуговування. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні позову. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено необґрунтовано і без додержання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення полягає в невиконанні розділу 4, ст. 13, п. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що має значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів на його користь. Те саме стосується п. 4 та п. 52 «Типового індивідуального договору». У п. 4 цього договору вказано: «Фактом приєднання споживача до умов договору є вчинення споживачем будь яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір,зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунків за надану послугу, факт отримання послуги. Про це також трактується і в Законі Украйни «Про житлово-комунальні послуги» у розділі 24, ст. 13, п. 4 вказано, що якщо споживач який отримав проект договору (зміни до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору та не дав своїх заперечень, або протоколу розбіжностей, а вчинив дії які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір вважається укладеним в редакції запропонованій виконавцем комунальної послуги. Ніяких дій, волю до отримання комунальної послуги він не робив, а термін протягом 30 днів був прострочений, тому що він не має інтернету, а ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» не надіслало йому «Індивідуальний договір». На це не звернув увагу суд першої інстанції, хоча він на цьому наголошував. Також він не отримував від відповідача відповіді на те, чи може він відмовитися від договору. Він в індивідуальному порядку не підписував договір на поставку йому теплової енергії. Така поставляється не для опалення його житла, а для опалення місць загального користування. Вйого житлі всі транзитні трубопроводи (стояки) ізольовані та опломбовані інспекторами відповідача згідно акта № 8/30 від 29.08.2022. Суд першої інстанції не взяв до уваги та не проводив дослідження обґрунтованості доказів по справі, а саме листа КП Управлюючоі компанії «Комфортний дім», згідно якого термін експлуатації інженерних трубопроводів, по яким постачає теплову енергію ДМП ««Івано-Франківськтеплокомуненерго» до своїх споживачів, вже прострочений. Тому вважає, що він не має проводити транспортування теплової енергії до споживачів ДМП ««Івано-Франківськтеплокомуненерго» безкоштовно, а ще і наражати на небезпеку своє майно та майно сусідів знизу. При цьому, ці транзитні трубопроводи ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» почало ізолювати та опломбовувати в серпні 2022 року, хоча на це не має жодних законодавчих актів, а у відповіді на його запит підприємство надало відповідь, що не проводить нарахування за транзитні трубопроводи (стояки). Також відповідно до розділу 3 п. 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію - адресна інформація найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентській номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або інший особі що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг». До написання його звернення ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» не знали і не цікавилися на яке прізвище надсилати платіжки на оплату. Та людина що була попереднім власником квартири вже там не живе 20 років. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на таке. Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що визнається сторонами і суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин. Відповідно до акта на відключення опалення від 12.07.2007, складеного споживачем ОСОБА_1 та представниками ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», у квартирі позивача відключено опалення у зв`язку з встановленням у цій квартирі автономного опалення (а.с. 14, 18-25). ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» за грудень 2021 року - січень 2021 року нараховувало позивачу плату за: опалення місць загального користування (МЗК) багатоквартирного будинку, у якому знаходиться його квартира, в загальній сумі 310,42 грн, функціонування системи в загальній сумі 388,02 грн., за період лютий 2022 року березень 2022 року за загальнобудинкові потреби опалення в загальній сумі 456,05 грн, а також за вказані періоди абонентську плату в загальній сумі 50,48 грн (а.с. 7-10). Всього заборгованість позивача перед ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» станом на кінець березня 2022 року складала 1 204,97 грн (а.с. 10). Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила № 630), Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022) (далі Правила № 830), Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, якою встановлено порядок визначення обсягів спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування. Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Як наведено у ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені права та обов`язки споживачів. Індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (ч. 2 ст. 7 цього Закону). Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (ч. 1 ст. 7 цього Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України. У відповідності до ст. 633 ЦК України публічним є договір в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Статтею 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п`ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17). Згідно ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Пунктом 13 Правил № 830 надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. У разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни. Пунктом 18 Правил № 630 визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною. Згідно пункту 24 Правил № 830 визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води. Якщо проектом на будівлю/будинок було передбачено встановлення приладів опалення у місцях загального користування та допоміжних приміщеннях, але вони були демонтовані, то для забезпечення нормативної температури у цих приміщеннях такі прилади опалення повинні бути відновлені виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком. Згідно пункту 28 Правил № 630 споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення МЗК будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Відповідно до п. 38 Правил № 830 споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання). Згідно пп. 13 п. 44 Правил № 830 споживач зобов`язаний у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції). Згідно ч. 6 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання. З 25 січня 2019 року набула чинності Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, якою встановлено порядок визначення та розподілу між споживачами обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень. Відповідно до розділу ІІ Методики (у редакції, чинній до 28 січня 2022 року) визначення обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення (Qопф.с), здійснюється згідно з розділом V цієї Методики. Визначення обсягу теплової енергії, витраченої на опалення МЗК та допоміжних приміщень (QМЗК), здійснюється відповідно до розділу III цієї Методики. Розподіл цього обсягу здійснюється серед споживачів за категоріями приміщень згідно з додатком 1 до цієї Методики пропорційно до їх загальних/опалюваних площ/об`ємів. Згідно розділу ІІ Методики (у редакції, чинній з 28 січня 2022 року) визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення (Qопз.б.п) здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики. Розділом шостим «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року №82 передбачено, що втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі. З цих підстав не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що він не підписував договір на поставку йому теплової енергії і така поставляється не для опалення його житла, а для опалення місць загального користування. Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Наявними в матеріалах справи актами від листопада 2021 року, від 02.02.2022 встановлено наявність та функціональність опалювальних приладів в місцях загального користування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 56, 57). При цьому, в судовому засіданні в суді першої інстанції позивач особисто надав суду пояснення, що послуга обігріву коридору в під?їзді позивача надається відповідачем. Посилання апелянта, що він не вчиняв ніяких дій на отримання такої комунальної послуги, не заслуговують на увагу. Позивач як споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат щодо обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання). Необґрунтованим є посилання ОСОБА_1 на відсутність підстав для нарахування оскаржуваної ним плати за функціонування центральної системи опалення, місць загального користування і абонентської плати та на неукладеність договору із відповідачем. Позивач є власником квартири багатоквартирного будинку, співвласники якого не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин і не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, тому з ним в порядку ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладено індивідуальний договір про надання комунальної послуги, який є публічним договором приєднання. Розмір нарахування та період надання послуг позивачем не оспорюється. Крім того, доказів, які б підтверджували факт недотримання постачальником теплової енергії нормативів постачання такої, що могло бути підставою для перерахунку розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, позивач не надав. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено правових підстав для скасування тільки щодо нього виплати, нарахованої йому відповідачем за функціонування системи централізованого опалення місць загального користування та плати за абонентське обслуговування, що здійснена відповідачем на підставі положень законодавства. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 грудня 2022 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський