Постанова 4855 № 320/950/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/950/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Келеберда В.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Горяіновій Н.В. за участю: представника відповідача: Мальцева С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач, КМУ) в якому просив визнати протиправною бездіяльність КМУ щодо не виконання положень пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII та зобов`язати відповідача забезпечити прийняття нормативно-правового акту про умови та порядок перерахування призначених пенсій працівникам прокуратури. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року значений позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо виконання положень пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII. В решті позовних вимог відмовити. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з`явився в призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , починаючи з 27 квітня 2000 року одержує пенсію за вислугу років у розмірі 90 відсотків від посадового окладу, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року, чинного на момент призначення пенсії. Зазначене підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 05 жовтня 2011 року, серія НОМЕР_2, терміном довічно, виданого Пенсійним фондом України (а.с.6). Як зазначає позивач, упродовж трьох років він не може реалізувати своє право на перерахунок пенсії, оскільки, починаючи з 2000 року і по даний час, редакція статті 50-1 Закону №1789-ХІІ неодноразово змінювалася. Проте, Кабінетом Міністрів України, на який покладено функції щодо визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, не вживається заходів для прийняття відповідних нормативно-правових актів для реалізації положень Закону, а також приведення у відповідність міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити дії щодо забезпечення прийняття нормативно-правового акту про умови та порядок перерахування призначених пенсій працівникам прокуратури, позивач посилався на пункт 16 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яким також визначено, що на Кабінет Міністрів України покладено обов`язок у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом. Вказані обставини зумовили позивача звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг дій, які були здійснені КМУ, з метою вчасного та добросовісного виконання чинних на той час положень Закону України «Про прокуратуру», були вочевидь недостатніми, а отже, відповідач проявив протиправну бездіяльність щодо виконання положень пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яка порушувала права позивача на перерахунок пенсії. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституційним Судом України 13 грудня 2019 року розглянуто на пленарному засіданні справу за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (справа №3-209/2018(2413/18, 2807/19) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, та ухвалено рішення № 7-р(II)/2019, відповідно до якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. За висновками Конституційного Суду України, у зазначеній справі, питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. При цьому зазначено, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України). До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 9 жовтня 2008 року № 22-рп/2008, від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009» (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 травня 2010 року № 14-рп/2010). Отже, Конституційний Суд України констатував, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини двадцятої статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині зобов`язання Кабінету Міністрів України вчинити дії щодо забезпечення прийняття нормативно-правового акту про умови та порядок перерахування призначених пенсій працівникам прокуратури задоволенню не підлягають з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року у справі №3-209/2018(2413/18, 2807/19), оскільки положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнано неконституційним, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури мають визначатися Верховною Радою України ухваленням відповідного закону. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності КМУ щодо не виконання положень пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 4 зазначеного Закону визначено, що КМУ у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Як вже зазначалося вище, Конституційним Судом України від 13 грудня 2019 року ухвалено рішення у справі №3-209/2018(2413/18, 2807/19), яким визначено, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, до ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення від 13 грудня 2019 року, відповідно до пункту 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачалося, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» КМУ був зобов`язаний, у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Частиною 1 статті 117 Конституції України визначено, що КМУ в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Згідно частин 2, 3 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти КМУ нормативного характеру видаються у формі постанов КМУ. Акти КМУ з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України. Частина 3 статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» КМУ відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент КМУ, який визначає порядок проведення засідань КМУ, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності. Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту КМУ, затвердженого постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950, визначено, що проекти актів КМУ готуються на основі та на виконання Конституції і законів України. Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів КМУ готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Проекти актів КМУ вносяться на розгляд КМУ міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується КМУ через відповідного члена КМУ), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями (частина 3 даної статті). Згідно частини 1 статті 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови та розпорядження КМУ приймаються на засіданнях КМУ шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу КМУ, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою КМУ від 17 червня 2015 року № 423, міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ, до основних завдань якого віднесено, зокрема, здійснення контролю за діяльністю Пенсійного фонду України з ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, здійснює державне регулювання та нагляд за дотриманням закону щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання зазначених повноважень, Міністерством соціальної політики України, відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру», розроблено проект постанови «Про затвердження Порядку перерахунку призначення пенсій працівникам прокуратури». Відповідно до параграфу 44 Регламенту розробник подає Міністерству юстиції України для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріали погодження. Міністерством юстиції України 09.12.2016 року складено висновок про відповідність проекту постанови Конституції України, а також актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджуються з актами такої ж юридичної сили. Пунктом 5 параграфу 33 Регламенту встановлено, що проект акту Уряду підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами. Відповідно до Регламенту, якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акту Кабінет Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органу виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розроблені проекту акті або його погодженні, є заінтересованими органами. Згідно довідки про погодження проекту постанови, проект погоджено із Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійним фондом України, Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об`єднань професійних спілок на національному рівні, Генеральною прокуратурою України. У свою чергу, листами Міністерства фінансів України від 06.10.2017 року №31-09030-12-5/28175, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06.10.2016 року №3641-03/32095-03, Пенсійного фонду України від 03.09.2016 року №30214/07-20 не погоджено даний проект постанови та надано зауваження, зокрема, щодо того, що за розрахунками Міністерства соціальної політики, реалізація проекту постанови потребуватиме додаткових видатків із державного бюджету, які в бюджеті Пенсійного фонду не передбачені. В порушення вимог параграфу 34 Регламенту КМУ та Методики проведення фінансово-економічних розрахунків, затверджених наказом Міністерства фінансів України 21.03.2008 №428, до даного проекту не подано відповідних обґрунтувань та розрахунків із визначенням джерел покриття додаткових витрат. Разом з тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, з 01 червня 2015 року скасовувалися норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначалися відповідно до спеціальних законів, у тому числі до Закону України «Про прокуратуру». Щодо позиції КМУ, викладеної у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання апелянта на неможливість прийняття відповідного Порядку у встановлені Законом строки, у зв`язку з непогодженням даного проекту нормативно-правового акту з підпорядкованими КМУ міністерствами, а саме: Міністерством фінансів України та Міністерством економічного розвитку та торгівлі України, свідчить лише про неспроможність вищого Центрального органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України, належним чином організувати роботу підпорядкованих йому органів. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, які обґрунтовано взято судом першої інстанції до уваги, про те, що жодних дій КМУ на усунення недоліків зазначеними органами у вище наведених листах з 2017 року не вчинялось. Належних доказів зворотнього відповідачем не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інтсанції. Так, відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» КМУ здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів. Відповідно до положення частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, одним із суттєвих елементів якого є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип «належного урядування». Принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Неодноразово ЄСПЛ зазначав в своїх рішеннях, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що бездіяльність відповідача полягає саме у тому, що останнім упродовж тривалого проміжку часу не вчинялося дій щодо визначення конкретного порядку та умов перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, як того вимагав Закон України «Про прокуратуру» до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Так, ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що Уряд, як такий, який має право законодавчої ініціативи, має створювати умови щодо належного приведення законодавчої бази в відповідність до стандартів забезпечення соціальних гарантій громадян. Аналогічна позиція Європейського суду з прав людини викладена зокрема в таких рішеннях: «Суханов та +4 посилання» та «Шевченко проти України». Отже, обсяг дій, які були здійснені КМУ, з метою вчасного та добросовісного виконання чинних на той час положень Закону України «Про прокуратуру», були вочевидь недостатніми, а отже, відповідач проявив протиправну бездіяльність щодо виконання положень пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яка порушувала права позивача на перерахунок пенсії. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 року в справі № 826/8546/18. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року). Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 22.06.2020 року