Постанова 4855 № 640/6102/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6102/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О., Шрамко Ю.Т., Клименчук Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. за участю секретаря судового засідання Головченко В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила: - визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт чи окремі його положення, а саме: пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (в частині, що стосується дітей війни) та такими, що прийняті з перевищенням повноважень, наданих Кабінету Міністрів України Конституцією України та законами, не відповідають Конституції України, Європейській Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції; - визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт чи окремі його положення, а саме: Постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112 «Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення» (в частині, що стосується дітей війни) та такими, що прийняті з перевищенням повноважень, наданих Кабінету Міністрів України Конституцією України та законами, не відповідають Конституції України, Європейській Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу на новий розгляд. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №1381 від 28.12.2011 повністю змінено зміст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що також стосується і Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що чинна редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначається Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, а не постановою Кабінету Міністрів України, при цьому, визначаючи конкретний розмір підвищення до пенсії дітям війни, Уряд діяв в межах своїх повноважень та у передбачений законом спосіб. Сторони, будучі повідомлені про день, час і місце розгляду справи належним чином, у судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін. Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому є дитиною війни відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також є інвалідом другої групи внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серії ААА №192760 (а.с.8). 28.12.2011 Кабінетом Міністрів України прийнято постову №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», пунктом 4 якої (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112) установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», провадиться у розмірі 66,43 гривні. Особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав. Вважаючи наведене положення нормативно-правового акту таким, що прийняте відповідачем із перевищенням повноважень та порушенням норм Конституції і законів України Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що приймаючи оскаржувані постанови Кабінет Міністрів України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами національного та міжнародного законодавства, а відтак правові підстави вважати оскаржувані акти у спірній частині незаконним, у суду відсутні. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», який відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», який установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в первинній редакції було передбачено, що Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів». В подальшому, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII у Законі України «Про соціальний захист дітей війни» у частині першій статті 6 слова «у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни» замінено словами «у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 в первинній редакції установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність. Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» встановлено, що у 2014 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, - 949 гривень. Отже, станом на 2014 року підвищення, встановлене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 становило 949,00 грн. х 7% = 66,43 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112 в абзаці першому пункту 4 постанови від 28.12.2011 №1381 цифру і слова « 7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність» замінено цифрами і словом « 66,43 гривні». Отже, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у своїй чинній редакції була викладена не постановою Кабінету Міністрів України, а саме Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII. При цьому, Кабінет Міністрів України, з метою врегулювання питання щодо встановлення підвищення дітям війни відповідно до положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийняв постанову від 28.12.2011 №1381, на момент внесення змін в п.4 якої не відбулось зменшення соціальних гарантій, в тому числі позивача, оскільки розмір відповідного підвищення не зазнав змін та залишився на рівні 66,43 грн. (7% прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність, встановленого на 2014 рік). Положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якими передбачеоно, що саме Кабінет Міністрів України визначає розмір підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни, такими, що не відповідають вимогам Конституції України (є неконституційними) у встановленому законодавством порядку не визнавались. Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (ст.117 Конституції України). Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст. 49 вказаного закону, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Згідно з ч. 1 ст. 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до ст. 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності. Параграфами 32, 36, 44, 45 Регламенту Кабінету Міністрів України передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту Проект постанови Кабінету Міністрів, а також проект розпорядження Кабінету Міністрів про схвалення концепції реалізації державної політики у відповідній сфері, концепції державної цільової програми та концепції закону, що зачіпає права та свободи, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, підлягає опрацюванню з урахуванням положень зазначеної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини. При цьому розробник визначає: чи містяться у проекті акта положення, що зачіпають права та свободи, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; яких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосується проект акта. Проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань) розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідками, зазначеними у пункті 3 § 35 і пункті 3 § 36 цього Регламенту. Мін`юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза), а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Матеріали справи містять належні докази щодо дотримання Кабінетом Міністрів України визначеної законодавством процедури прийняття підзаконного нормативно-правового, зокрема, проект постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту найвразливіших верств населення», пояснювальну записку, довідку про погодження Міністерством соціальної політики України, висновок Міністерства юстиції України, порівняльну таблицю, а також проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», пояснювальну записку до нього, висновок Міністерства юстиції України, порівняльну таблицю (а.с.59-117). При цьому, висновки Міністерства юстиції України підтверджують відповідність постанов Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 та від 25.03.2014 №112 в оскаржуваній частині Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, узгоджуються з актами такої ж юридичної сили та не потребують проведення експертизи на відповідність міжнародним договорам України. З наведеного вбачається, що постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 та від 25.03.2014 №112 в оскаржуваній частині прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, за наявності передбачених правових підстав із забезпеченням дотримання встановленого порядку. Отже, наведені позивачем в позовній заяві та апеляційній скарзі обґрунтування протиправності пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 та постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112 (в частині, що стосується дітей війни) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, твердження апелянта, що вказаними нормативно-правовими актами було внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є безпідставними, внаслідок чого колегія суддів не вбачає підстав для визнання їх протиправними та нечинними в оскаржуваній частині. При цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зокрема, в п.30 Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 02 листопада 2020 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма