Постанова 4821 № 712/7569/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року м. Черкаси Справа № 712/7569/19 Провадження № 22-ц/821/911/20 категорія: 301030400 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І. суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: ОСОБА_2 ; третя особа: ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення зобов`язань, у складі: головуючого судді Мельник І. О., повний текст рішення виготовлено 13 березня 2020 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 05 червня 2019 року ОСОБА_1 звернуся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про витребування майна із чужого незаконного володіння. Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що позивач, виявивши бажання придбати будинок, знайшов необхідний об`єкт нерухомості, звернувся до власника щодо питання його продажу. Зацікавлена особа від власника в особі працівника агентства нерухомості запропонувала укласти договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна. Зважаючи на те, що позивач не володіє спеціальними юридичними знаннями, він не знав, що побідний договір не викликає у сторін правовідношення будь-яких прав та обов`язків щодо укладення в майбутньому попереднього та/або основного договору купівлі-продажу майна. 18 січня 2019 року між сторонами було підписано договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна. На підставі вказаного протоколу намірів позивач передав, а відповідач прийняв 28 000 грн 00 коп. Водночас підписами на даному договорі сторони підтвердили факт передавання коштів в присутності третьої особи та представника ФОП Франко (агентство нерухомості). У зв`язку із тим, що в подальшому сторони не перейшли до питання підписання попереднього та/або основного договору купівлі-продажу, а договір про наміри не породжує прав та обов`язків, позивач бажає повернути майно, зокрема грошові кошти, яке знаходиться у відповідача без відповідної правової підстави. За наведених обставин позивач просив задовольнити поданий ним позов. Витребувати та стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову суму в розмірі 28 000 грн 00 коп., яка знаходиться з 18 січня 2019 року в чужому незаконному володінні відповідача ОСОБА_2 16 липня 2019 року ОСОБА_2 скеровано до суду першої інстанції зустрічний позов до ОСОБА_1 про припинення зобов`язань. Мотивація позову зводиться до укладеного між сторонами 18 січня 2019 року договору про наміри, за яким останні зобов`язалися в майбутньому (тобто до 16 год 00 хв. 08 лютого 2019 року) укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 , а саме будинку та земельної ділянки, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за узгодженою ціною 2 184 000 грн 00 коп., що є еквівалентом 78 000 доларів США, посвідчення якого мало відбутися у погодженого сторонами нотаріуса Довгань О. Я. за надання сторонами необхідних для цього документів, підготовку яких сторони зобов`язалися здійснити. На підтвердження даних зобов`язань ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в рахунок належних за договором купівлі-продажу платежів аванс у розмірі 28 000 грн, що складає 1,28 % від суми вартості об`єкта відчуження відповідно до п. 4.1. договору про наміри. Крім того, ОСОБА_2 в якості чергового аргумента заявлених ним вимог зазначив, що положеннями договору про наміри його сторони передбачили відповідальність за невиконання/належне виконання своїх зобов`язань, зазначивши, зокрема у п. 5.3 договору, що у разі невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо укладення договору купівлі-продажу у визначений сторонами строк юридично аванс повертається ОСОБА_1 , натомість останній сплачує ОСОБА_2 штраф у розмірі 1,28 % від суми вартості об`єкта в якості неустойки, тобто аванс фактично залишається у ОСОБА_2 . Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу між сторонами у справі укладено не було, водночас вони домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ОСОБА_1 грошова сума (аванс) у розмірі 28 000 грн 00 коп. підлягає поверненню позивачу. Натомість, відповідно до положень п. 5.3 договору про наміри, та положень ст. ст. 549, 551, 661 ЦК України із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути суму штрафу у розмірі 1,28 % від вартості об`єкта продажу, що становить 28 000 грн 00 коп. За приведених обставин позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив його зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо повернення суми авансу, в розмірі 28 000 грн 00 коп. зарахувати в рахунок погашення зустрічного зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 щодо сплати суми штрафу в розмірі 28 000 грн 00 коп., а відповідні зобов`язання сторін припинити внаслідок такого зарахування. Тоді як в задоволенні первісного позову просив суд відмовити повністю. Судові витрати покласти на відповідача Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 28 000 грн 00 коп., стягнувши їх на користь ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення зобов`язань відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що укладений сторонами договір про наміри не є попереднім договором в розумінні ст. 635 ЦК України. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору. Оскільки договір купівлі-продажу між сторонами у справі укладено не було, а вони лише домовилися про наміри укласти такий договір у майбутньому (не пізніше 08 лютого 2019 року), передана позивачем грошова сума у розмірі 28 000 грн 00 коп. не є авансом, а також не може вважатися завдатком, так як вказані платежі здійснюються лише на підставі договору. Водночас особа, яка набула майно та зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави зобов`язана повернути потерпілому це майно в тому числі і тоді коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, виходячи з положень ст. 1212 ЦК України, що має місце в даному випадку. При цьому права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого нормами ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_2 02 квітня 2020 року подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення при його ухваленні судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким поданий ним зустрічний позов, задовольнити повністю зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 щодо повернення суми авансу, в розмірі 28 000 грн 00 коп. зарахувати в рахунок погашення зустрічного зобов`язаня ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 щодо сплати суми штрафу, в розмірі 28 000 грн 00 коп., а відповідні зобов`язання сторін припинити внаслідок такого зарахування. В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити. Водночас мотивація апеляційної скарги частково дублює поданий скаржником зустрічний позов, крім того ним зазначено, що між сторонами виникли договірні відносини які випливають з укладеного між ними договору про наміри від 18 січня 2019 року. Пунктом 5.3 приведеного договору передбачена відповідальність за порушення умов його виконання, що по своїй суті полягає у фактичному залишенні за ОСОБА_2 права на грошові кошти, що сплачені ОСОБА_1 в розмірі 28 000 грн 00 коп. та становлять 1,28 % суми вартості об`єкта нерухомості про намір придбання у власність якого і укладено договір про наміри. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Яцюк М. В. зазначив про те, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону та обґрунтованості. У свою чергу угода про наміри, протоколи про наміри не є договорами і не породжують зобов`язання у майбутньому укласти основний договір. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 18 травня 2020 року справу призначено до розгляду на 10 червня 2020 року на 14:00 год. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 18 січня 2019 року між ОСОБА_2 , від імені якого за дорученням діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно до п. 2.1. договору про наміри його предметом є зобов`язання сторін щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, який являє собою будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно до п 2.2. сторони домовилися та зобов`язалися укласти (нотаріально посвідчити) договір купівлі- продажу об`єкту не пізніше 08 лютого 2019 року 10 год. 00 хв. включно. Узгоджена сторонами ціна об`єкту складає 2184000 грн 00 коп., що є еквівалентом 78000 доларів США (п. 2.3. договору). Відповідно до пункту 2.4. за домовленістю сторін нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу здійснюватиметься приватним нотаріусом Довгань О. Я. та за допомогою банку Промінвест. Згідно п. 2.5. договору про наміри, час і день нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу визначається угодою сторін, але не пізніше останнього дня терміну, передбаченого в п. 2.2. Пунктом 3. договору про наміри, визначені обов`язки сторін, щодо підготовки об`єкту нерухомості до фактичного його відчуження продавцем покупцю. Відповідно до п. 4.1. на підтвердження зобов`язань за даним договором покупець передав, а продавець прийняв в рахунок належних за договором купівлі- продажу об`єкту платежів аванс у розмірі 28 000 грн 00 коп., що за курсом банку Промінвест 28 грн 00 коп. за 1 долар на день укладання цього договору еквівалентно 1 000 дол. США. Ця сума складає 1,28 % від суми вартості об`єкту (п. 2.3). Пунктом 4.2. передбачено, що сума авансу (п. 4.1) підлягає заліку в ціну об`єкту (п. 2.3). Умови розірвання договору про наміри обумовлені п. 5 вказаного договору. Згідно до п. 5.2. якщо покупець в зазначений термін (п. 2.2. та п. 2.5.) не виконує всі зобов`язання за цим договором, то юридично аванс повертається покупцю, а покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 1,28 % від суми вартості об`єкту (п. 2.3) в якості неустойки, тобто аванс фактично залишається у продавця, а отримана штрафна санкція (неустойка) розділяється навпіл між продавцем та Агенством Нерухомості ФОП Франко. Відповідно до п. 5.3. якщо продавець у зазначений термін (п. 2.2. та п. 2.5.) не виконує всі зобов`язання за цим договором, продавець зобов`язується повернути покупцю аванс (п. 4.1.) та штраф у розмірі 1,28 % від суми вартості об`єкту (п. 2.3) в якості неустойки, тобто разом суму в розмірі 56 000 грн 00 коп., що за курсом банку Промінвестбанку становить 28 грн 00 коп. за 1 долар США на день виплати цієї суми еквівалентно 2000 доларів США. Отримана покупцем штрафна санкція розділяється навпіл між покупцем та агенством нерухомості ФОП Франко. (а.с. 5-7)

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 509 ЦК України, яка визначає поняття зобов`язання та підстави його виникнення, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Пунктом 2 ч. 2 ст. 11 ЦК України регламентуються підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, з договорів та інші правочинів. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена у письмовій формі. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором (ч. 4 ст. 635 ЦК України). Таким чином, попередній договір повинен обов`язково ідентифікувати основний договір, який сторони мають намір укласти в майбутньому. Дана правова норма також покладає на сторони обов`язок визначити в попередньому договорі строк, протягом якого вони зобов`язуються укласти основний договір та умови основного договору. Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Отже, попередній договір щодо купівлі-продажу нерухомого майна (земельної ділянки, житлового будинку) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У свою чергу для того, щоб договір про наміри, в разі його укладання, мав обов`язковий характер, в ньому повинна бути прямо передбачена воля сторін щодо надання йому сили попереднього договору. В протилежному випадку така угода, зокрема, не накладає на його сторони ніяких зобов`язань. Аналіз умов договору про наміри від 18 січня 2019 року, підписаного сторонами у даній справі, свідчить, що він містить зобов`язання сторін про укладення у визначений ними час договору купівлі-продажу в майбутньому на умовах, встановлених цим договором, також сторони обумовили предмет майбутнього договору купівлі-продажу, його ціну та інші істотні умови основного договору, в тому числі і умову про зобов`язання укласти основний договір, тобто містить положення притаманні попередньому договору. Проте, приведений договір, не був посвідчений нотаріально. Суд першої інстанції, врахувавши приведені вимоги закону та відсутність волевиявлення сторін щодо надання спірному договору про наміри сили попереднього договору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений між сторонами договір про наміри не є попереднім договором в розумінні ст. 635 ЦК України. З приведеними висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд. Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України до якої входить ст. 1212 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України. Враховуючи, що спірний договір про наміри не містив волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, те, що як попередній договір, так і договір купівлі-продажу нерухомого майна, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі також укладений не був, предметом позову є позадоговірне зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України, в зв`язку з не укладенням основного договору купівлі-продажу нерухомого майна. Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного та цілком вмотивованого висновку про те, що вказані кошти відповідач ОСОБА_2 утримує без належної правової підстави і не повертає їх позивачу, а тому вони підлягають поверненню останньому виходячи з норм ст. 1212 ЦК України на яку і посилався позивач ОСОБА_1 у поданому первісному позові у даній справі. Оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що сплачена в рахунок виконання договору відповідачу сума повинна бути повернута в тому розмірі, в якому вона передавалася та задовольнив позовні вимоги в цій частині виходячи з безпідставності набуття майна відповідачем у вигляді грошових коштів в розмірі 28 000 грн 00 коп. Водночас наведені висновки та правові норми дають підстави для обґрунтованої відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог з тих підстав, що підписаний сторонами договір про наміри не містить волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, в розумінні ст. 635 ЦК України, оскільки його сторонами не дотримано обов`язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладення якого сторони обумовили в майбутньому. За вказаних обставин сторони у справі не несуть відповідальності за невиконання зобов`язань у випадку відсутності правових підстав для їх виникнення. Апеляційний суд і в приведеній частині погоджується з висновками суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги стосовно чинності спірного договору про наміри щодо укладання купівлі-продажу нерухомого майна, сторонами в якому є позивач «покупець» та відповідач «продавець», чим в свою чергу мотивуються вимоги зустрічної позовної заяви, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Так, договір про наміри укладається його сторонами лише для того, щоб зафіксувати певний етап досягнутої між сторонами домовленості, які, з огляду на ч. 4 ст. 635 ЦК України не будуть мати юридичної сили договору та відповідно юридичних наслідків, в тому числі і наслідків попереднього договору. Судом встановлено, що предметом спірного договору є укладання в майбутньому, не пізніше 08.02.2019 16:00 години включно, договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, який являє собою будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на умовах встановлених даним договором. Як зазначалось, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст. ст. 655, 656, 657 ЦК України). У свою чергу ч. 3 ст. 640 ЦК України визначено, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. У відповідності до вимог ст. 203 ЦК України, яка регламентує загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 ст. 215 ЦК України зазначено, що підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України. У ч. 2 ст. 215 ЦК прописано, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. В силу вимог ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Отже, з врахуванням попередніх викладених мотивів та наведеного, вимоги апеляційної скарги є безпідставними. Посилання скаржника, приведені в апеляційній скарзі, на невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за спірним договором не заслуговують на увагу. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, враховуючи, що при їх дослідженні та встановленні, судом першої інстанції дотримані норми матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції розглянув справу на засадах змагальності з дотриманням процесуальних прав і постановив рішення у відповідності із законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, будь-яких вмотивованих доказів, щодо спростування правильності рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 17 червня 2020 року. Головуючий: Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук Л. В. Нерушак