Постанова 4814 № 645/4795/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 645/4795/21 Номер провадження 22-ц/814/3054/24Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Лобова О. А.,Обідіної О. І. за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Анни Сергіївни на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2024 року у складі судді Тімошенко Н. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу, в с т а н о в и в: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Фрунзенського районного суду м. Харкова з вказаним позовом до ОСОБА_2 про стягнення авансу. Позов мотивовано тим, що 04 травня 2021 року між нею, як майбутнім покупцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як майбутнім продавцем, був укладений договір про намір укласти договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору є намір укласти договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1-го поверху № 22-1, 22-4 літера А-5. Згідно пункту 2 укладання договору купівлі-продажу повинно було здійснитися не пізніше 19 червня 2021 року у нотаріуса Лисенко Р. Г. На виконання обов`язків по вказаному договору цього ж дня вона передала відповідачу як аванс 1 000 доларів США, про що відповідачем складено письмову розписку та акт передання грошей. У подальшому вона зрозуміла, що вищезазначене приміщення не підходить для торгівлі побутовою хімією та іншими товарами, якими вона мала намір торгувати, оскільки неподалік, на відстані приблизно 100 метрів знаходиться один з магазинів мережі «Єва», з якою вона не зможе конкурувати, а тому прийняла рішення відмовитися від купівлі приміщення, про що повідомила відповідача з проханням повернути отриманий аванс. Проте відповідач відмовилася повернути грошові кошти, обґрунтувавши це тим, що відповідно до договору завдаток залишається у неї, тобто на думку відповідача отримані нею кошти є завдатком, який забезпечує виконання зобов`язання, але такі грошові кошти є авансом, що підлягає поверненню у зв`язку з неукладенням основного договору купівлі-продажу. Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточнення позовних вимог, остаточно просила суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти за договором про намір укласти договір купівлі-продажу від 04 травня 2021 року в сумі 1 000 доларів США. На підставі розпорядження голови Верховного Суду від 08.03.2022 року № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» вказану цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Октябрського районного суду м. Полтави. Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Литвиненко А. С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що між сторонами був укладений договір про намір укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі. На підтвердження вказаних домовленостей та передання грошових коштів відповідачем надана розписка про отримання 1 000 доларів США, які за своєю суттю є авансом. Зазначає, що з моменту отримання авансу договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладено не було, а тому суд першої інстанції дійшов невмотивованого висновку про те, що права позивача не підлягають захисту шляхом стягнення авансового платежу, що поверне сторони спірних правовідносин у попередній стан без завданої шкоди. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що 04 травня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про намір укласти договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1 -го поверху № 22-1, 22-4 літера А-5. При цьому сторони домовилися підписати договір купівлі-продажу не пізніше 19 червня 2021 року у нотаріуса Лисенко Р. Г. та визначили ціну продажу об`єкта нерухомості - 30 000 доларів США з обов`язком майбутнього покупця ОСОБА_1 внести 1 000 доларів США під час укладення договору про наміри для виконання майбутнім продавцем ОСОБА_2 своїх обов`язків щодо оплати заборгованості по комунальних платежах, витрат на оформлення документів, необхідних для укладення договору, та зняття з реєстрації всіх проживаючих у приміщенні осіб, з подальшим зарахуванням даної суми у вартість об`єкта купівлі-продажу. Пунктом 4.1. договору передбачено, що у випадку невиконання зобов`язань продавцем, він сплачує покупцю суму, вказану в підпункті 2.2.2 (одну тисячу доларів США) та неустойку в розмірі 1 000 доларів США. Пунктом 4.3. договору визначено, що у випадку невиконання обов`язків покупцем, сума визначена у пункті 2.2.2. (одна тисяча доларів США) переходить до продавця. Вказаний договір про наміри укладений сторонами у простій письмовій формі та в установленому законом порядку нотаріально посвідчений не був. На підтвердження домовленостей та передання грошей, ОСОБА_2 написана розписка про отримання 1 000 доларів США відповідно до договору від 04.05.2021, оригінал якої приєднаний до матеріалів справи. В установлений строк договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладений не був. 22 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 надіслала відповідачу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення 1 000 доларів США авансу за договором від 04.05.2021, яка відповідачем не виконана. Звертаючись до суду з вказаним позовом про стягнення сплачених в якості авансу грошових коштів, позивач ОСОБА_1 посилалася на положення частини другої статті 570 ЦК України, що встановлюють презумпцію авансу, оскільки, на відміну від завдатку, аванс є лише способом платежу, оскільки він не виконує забезпечувальної функції за нормами частини першої статті 546 ЦК України, а є попередньою оплатою. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що правова природа переданих позивачем відповідачу коштів не охоплюється поняттям авансу, який підлягає поверненню за правилами частини другої статті 570 ЦК України, що унеможливлює задоволення позовних вимог з підстав, викладених в позовній заяві. Колегія суддів з таким висновком суду погодитися не може, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. У статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). За змістом статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (зокрема, з договорів та інших правочинів). Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів та йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору у належній для цього договору формі. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Згідно частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Правовими наслідками недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору відповідно до частини першої статті 220 ЦК України є нікчемність такого договору. У частині другій статті 220 ЦК України встановлено можливість визнання судом такого договору дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Проте, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд може визнати договір дійсним лише за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, та на підставі доказів, які підтверджують факт ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення договору, що у цій справі судом не встановлено. Виходячи із наданих по справі доказів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що укладення договору про наміри було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з положеннями частини першої статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання вимог щодо нотаріального посвідчення вказує про його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Згідно частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Суд першої інстанції також вірно зазначив, що попередній договір слід відрізняти від договору (протоколу) про наміри, який є формою фіксації намірів сторін щодо наступного співробітництва і не тягне виникнення зобов`язання щодо укладення в майбутньому договору. Для придання договору про наміри зобов`язального характеру сторони мають прямо висловити своє волевиявлення на надання йому сили попереднього договору, що також вимагає дотримання встановленої законом обов`язкової форми такого правочину. Таким чином, по справі встановлено, що договір від 04.05.2021 про наміри укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, який не відповідає вимогам попереднього договору, не є обов`язковим для виконання сторонами та не створює тих прав і обов`язків, що ним визначені, а отже, сплачена відповідачу за цим договором грошова сума у розмірі 1 000 доларів США підлягає поверненню позивачеві. Однак, незважаючи на встановлення вказаних обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 одержаних за договором про наміри 1 000 доларів США, помилившись у правовій природі таких коштів. Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком, передбачені статтею 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання. Згідно з нормами статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами. Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 (провадження № 61-6475св20), від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц (провадження № 61-8076св23). Оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у розмірі 1 000 доларів США є авансом, який підлягав поверненню. Ураховуючи вищенаведене та безспірне право позивача на розпорядження належними йому грошовими коштами, а також той факт, що аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню, якщо договір купівлі-продажу не укладено, права позивача, яка позбавлена можливості користуватися переданими в якості авансу грошовими коштами протягом тривалого часу, підлягають судовому захисту шляхом стягнення на користь позивача авансового платежу, що поверне сторони спірних правовідносин у попередній стан без завданої шкоди. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що суд має право у своєму судовому рішенні вказувати про стягнення грошової суми в іноземній валюті, у якій і підлягає тоді його виконання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц). Встановивши, що сума переданих відповідачу грошових коштів визначена сторонами в іноземній валюті (доларах США), колегія суддів вважає, що і повернення таких коштів має відбуватись у тій самій валюті та сумі - 1 000 доларів США. За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, з постановленням по справі нового судового рішення про задоволення позову повністю. Відповідно до вимог частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Анни Сергіївни задовольнити. Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США, сплачені в якості авансу. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2 270 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. А. Лобов О. І. Обідіна