Постанова 4803 № 178/746/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3244/20 Справа № 178/746/19 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вишневе про стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вище зазначеним позовом. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 02 жовтня 2017 року позивач передав відповідачу на не визначений термін на зберігання насіння соняшника у загальній кількості 50 тонн. 25 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення насіння соняшника або повернення коштів за передане на зберігання насіння соняшника. Але позивачу ані насіння, ані кошти за нього повернуті не були. 08 листопада 2018 року Криничанським районним судом було ухвалене заочне рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вишневе» про стягнення суми збитків, яким задоволено позовні вимоги. Рішення набрало законної сили 10 грудня 2018 року. 11 грудня 2018 року позивач звернувся до Криничанського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання вказаного рішення суду. 13 грудня 2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №57903560 на виконання виконавчого листа №178/779/18. Фактичне стягнення суми грошових коштів за вказаним рішенням суду відбулося 04 лютого 2019 року. Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача 28356,32 грн. втрати від інфляції, 10412,77 грн. 3% річних, 61236,12 грн. відсотки за неправомірне користування чужими коштами, всього 100005,21 грн.(а.с. 2-6). Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено (а.с. 95-96). Додатковим рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат відмовлено (а.с. 122). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 106-111). Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Судом 1 інстанції встановлено, що 08 листопада 2018 року Криничанським районним судом Дніпропетровської області було ухвалене заочне рішення за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вишневе» про стягнення суми збитків, яким задоволено позовні вимоги. Рішення набрало законної сили 10 грудня 2018 року. 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Криничанського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Дніпропетровській області з заявою про примусове виконання вказаного рішення суду. Державним виконавцем Криничанського РВ ДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області 13 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження №57903560 на виконання виконавчого листа №178/779/18. 04 лютого 2019 року відбулося фактичне стягнення суми грошових коштів за вказаним рішенням суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1інстанції дійшов висновку про те, що правовідносини, які склалися на підставі договору про надання соняшника на зберігання, не є грошовим зобов`язанням і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них не поширюється дія ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Із вказаними висновками суду 1 інстанцій колегія суддів не погоджується. Відповідно до ст. ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності. Згідно ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Згідно ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Згідно ч.1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості. Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року (справа № 178/779/18) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вишневе» про стягнення суми збитків, задоволено позовні вимоги та стягнуто з ТОВ Агрофірма Вишневе суму збитків у розмірі 457360 грн. Рішення набрало законної сили 10 грудня 2018 року (а.с. 7-11). Згідно положень ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року (справа № 178/779/18) встановлено, що 25.04.2018 року було направлено на адресу ТОВ Агрофірма Вишневе заяву про повернення насіння соняшника або сплати коштів, після чого у товариства виник обов`язок повернути позивачу насіння соняшника або відшкодувати позивачу суму збитків, завданих втратою насіння соняшника. Строк виконання обов`язку відповідачем становим 7 днів, тому строк виконання обов`язку відповідачем настав 03.05.2018 року. З матеріалів справи вбачається, що 13 грудня 2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №57903560 на виконання виконавчого листа №178/779/18. Фактичне стягнення суми грошових коштів за вказаним рішенням суду відбулося 04 лютого 2019 року. Таким чином, з відповідача підлягають стягненню грошові кошти в порядку ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних та індекс інфляції, починаючи з 03.05.2018 року по день фактичного виконання. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 03.05.2018 - 03.02.20194573601.06228512.62485872.62 Згідно ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Враховуючи положення вище вказаної статті та позовні вимоги щодо стягнення втрат від інфляції, то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають втрати від інфляції в сумі 28 356 грн. 32 коп. Розрахунок процентів Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 45736003.05.2018 - 03.02.20192773 %10412.77 Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків за неправомірне користування чужими коштами на рівні облікової ставки НБУ, то вони задоволенню не підлягають з огляду на таке. Так, в позовній заяві ОСОБА_1 ставить питання про стягнення відсотків за неправомірне користування чужими коштами на рівні облікової ставки НБУ, посилаючись на положення ч.6 ст. 231 ГК України. Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Аналізуючи вище викладене, для застосування положень ч. 6 ст. 231 ГК України необхідним є існування господарського зобов`язання та визначена умовами зобов`язання можливість застосування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак, зобов`язання між сторонами спору не має характеру господарського, окрім того можливість застосування передбачених ч. 6 ст. 231 ГК України санкцій не визначена умовами договору зберігання, який був укладений між сторонами. Таким чином, положення ч. 6 ст. 231 ГК України щодо розміру штрафних санкцій не застосовуються до спірних правовідносин. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до частин першої четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 01.03.2018 р.; копію ордеру; копію додаткової угоди №2 від 20.05.2018 до договору про надання правової допомоги від 01.03.2018 р.; копія акта приймання-передачі наданих послуг від 11.09.2019 р. до договорі про надання правової допомоги від 01.03.2018 р. Проте надані докази не свідчать про те, що позивачем були дійсно сплачені кошти адвокату за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 01.03.2018 р.. а саме в матеріалах справи відсутні квитанції до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки. Таким чином підстави для стягнення з відповідача на корить позивача витрат на правову допомогу відсутні. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ТОВ Агрофірма Вишневе на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню лише понесені судові витрати у сумі 969,23 грн. - сплачений позивачем судовий збір. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вишневе про стягнення коштів задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вишневе (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати від інфляції у розмірі 28 356,32 грн.; три відсотки річних у розмірі 10 412,77 грн. та судові витрати у сумі 969,23 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: