Ухвала КЦС ВС № 520/842/14

Ухвала 17 червня 2020 року м. Київ справа № 520/842/14 провадження № 61-4024ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у вищевказаній справі. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, з наданням строку до 13 квітня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали, зокрема запропоновано заявнику подати касаційну скаргу, викладену державною мовою. У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, зокрема касаційна скарга викладена державною мовою. Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору відмовлено, запропоновано надати суду інші докази, що підтверджують неможливість сплати ним судового збору або сплатити судовий збір у розмірі 420,40 грн. У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху та про відвід судді-доповідача Гулейкова І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року заяву про відвід судді-доповідачу визнано необґрунованою та передано на розгляд іншому судді. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 12 червня 2020 року заяву передано на розгляд судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Черняк Ю. В. Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Гулейкова І. Ю. відмовлено. У заяві про виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_1 зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 1, 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». До заяви ОСОБА_1 додає відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів. Перевіривши посилання заявника, викладені у заяві про виконання ухвали Верховного Суду про залишення його скарги без руху, суд дійшов наступних висновків. Доводи ОСОБА_1 про те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» є необґрунтованими. За змістом оскаржуваної постанови позивач у січні 2014 року звернувся до суду із позовом в якому просив прийняти до нового розгляду його позови до Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» від 21 травня 1988 року, 26 вересня 1988 року, 02 березня 1989 року, провадження по яких було втрачено внаслідок фальсифікації справ, внесення змін у записи у трудовій книжці, скасування наказів, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, зазначеною статтею передбачено, що позивачі у справах за вимогами, що випливають із трудових правовідносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях справ: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється також на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). Крім того, безпідставними є також посилання ОСОБА_1 на звільнення його від сплати судового збору з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки заявлені ним позовні вимоги стосуються відновлення порушених трудових прав та не є вимогами про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Оцінюючи відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів, з урахуванням доводів заявника, викладених у касаційній скарзі та заявах, суд вважає, що такі відомості не можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки не характеризують реальний майновий стан ОСОБА_1 та не підтверджують з достовірністю тієї обставини, що він не може сплатити судовий збір. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (пункт 111 рішення Європейського суду з прав людини від 20 лютого 2014 року у справі «Shishkov v. Russia»). Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику. Ураховуючи викладене, станом на 16 червня 2020 року ухвала Верховного від 08 травня 2020 року заявником не виконана належним чином, тому є підстави для повернення касаційної скарги ОСОБА_1 як неподаної. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. Ю. Гулейков