Постанова 4852 № 280/5340/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 червня 2020 року м. Дніпросправа № 280/5340/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року в адміністративній справі № 280/5340/19 (головуючий суддя першої інстанції Семененко М.О., повне судове рішення складено 03.02.2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - В С Т А Н О В И В : Позивач 31.10.2019 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-6322-59 від 21.08.2019 щодо стягнення боргу (недоїмки) з позивача зі сплати єдиного соціального внеску (недоїмки) на суму 23785,08 грн.; - скасувати суму боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску (недоїмки) у сумі - 23785,08 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вважає винесену вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.09.2003 року Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області, однак згодом прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності, у зв`язку із чим ним подана відповідна заява до державного органу реєстрації. Після прийняття його заяви, відповідальний працівник органу реєстрації повідомив про те, що він здійснить реєстраційні дії та припинить його підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим позивач впевнений, що його підприємницька діяльність припинилась у 2003 році. З посиланням на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI позивач зазначає, що у фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування та не отримує дохід, не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Крім того, вважає, що обчислення та нарахування єдиного внеску може здійснюватися контролюючим органом за результатами проведення виїзної документальної перевірки діяльності платника на підставі акту перевірки. Проте, перевірка не проводилась, у зв`язку із чим контролюючий орган діяв упереджено та незаконно, виніс вимогу про сплату недоїмки, якої фактично не існує. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позовниї висмог. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Сторони про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований як фізична особа-підприємець Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області за номером 2 085 175 0000 003202. На час виникнення спірних правовідносин перебував на обліку в ГУ ДФС у Запорізькій області (Вільнянське управління) як платник єдиного соціального внеску з 15.09.2003 року за номером 11/11-2246. 21.08.2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63622-59, відповідно до якої станом на 31.07.2019 року заборгованість позивачазі сплати єдиного соціального внеску становить 23785,08 грн.. Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме: - зі строком сплати до 09.02.2018 року в сумі 8448,00 грн (2017 рік); - зі строком сплати 19.04.2018 року в сумі 2457,18 грн (І квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.07.2018 року в сумі 2457,18 грн (ІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.10.2018 року в сумі 2457,18 грн (ІІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 21.01.2019 року в сумі 2457,18 грн (IV квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.04.2019 року в сумі 2754,18 грн (І квартал 2019 року); - зі строком сплати 19.07.2019 року в сумі 2754,18 грн (ІІ квартал 2019 року). Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що починаючи з 01.01.2017 року встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. Позивачем не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску, як і не надано доказів припинення підприємницької діялтності на час винесення спірної вимоги. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі по тексту - Закон №2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно із частиною 5 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). За правилами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. За приписами частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Частиною 12 статті 9 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі по тексту - Інструкція). За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Пунктом 2 розділу VI Інструкції встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Як вбачається з матеріалів справи, станом на 21.08.2019 року, тобто на час формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. При цьому відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відсутні (а.с.29-31). Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що подавав заяву про припинення підприємницької діяльності. На підтвердження вказаної обставини позивач надав суду апеляційної інстанції копію заяви, підписаної позивачем 25.12.2003 року, на ім`я голови Запорізької РДА з проханням припинити діяльність приватного підприємця ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності. Разом з тим, суду не надано будь-яких доказів, що така заява дійсно подавалася до Запорізької РДА. Копія вказаної заяви також не містить будь-яких відміток щодо її отримання Запорізькою РДА. Апелянтом ані суду першої ані суду апеляційної інстанції не надано доказів щодо прийнятого Запорізькою РДА рішення по розгляду вказаної вище заяви , як і не надано доказів реєстрації припинення його підприємницької діяльності ані в 2003 році ані на час прийняття відповідачем спірної вимоги. Враховуючи те, що у період часу з 15.09.2003 року та по дату прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, колегія суддів дійшла висновку, що позивач повинен був сплатити за 2017, 2018 роки та за І та ІІ квартали 2019 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому, у відповідності до пункту 13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та частини 16 статті 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Щодо доводів позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 14 Закону №2464 органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до ст.25 цього ж Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно із вимогами п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Із зазначеного вбачається, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16. Як вбачається з матеріалів справи оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску було визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.32), що не суперечить положенням ПК України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Також суд апеляційної інстанції не приймає посилань позивача на норми Закону №2464-VI, які врегульовують питання нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, та зазначає, що відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Згідно з пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Позивачем не надано доказів того, що він в установленому законом порядку зареєстрований платником єдиного податку, а наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать, що за даними податкового обліку позивач перебуває на загальній системі оподаткування, отже посилання позивача на відповідні норми Закону №2464-VI є помилковими. Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що у період з 2003 року по теперешній час він є найманим працівником та роботодавцем за нього сплачені всі необхідні та обов`язкові податки та збори , в тому числі і єдиний соціальний внесок. На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду апеляційної інстанції копію своєї трудової книжки. При цьому позивач посилається на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 (провадження К/9901/28514/19) в якій суд дійшов висновку про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів того, що протягом спірного періоду роботодавець позивача сплачував за нього єдиний соціальний внесок. Також в апеляційній скарзі позивач зазначає, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого за запитом позивача, є запис в розділі «Дані про реєстраційні дії», а саме: включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним; 27.06.2013 рік, №20851750000003202 ОСОБА_2 Сергіївна Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області. Разом з тим, як зазначалося вище, станом на 21 серпня 2019 року, тобто на час формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. При цьому відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відсутні (а.с.29-31). Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6322-59 від 21.08.2019 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2019 року становить 1921 гривню, тобто до незначних у 2019 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 192100 гривень. Позивач оскаржує вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача на суму, що не перевищує 192100 гривень, у зв`язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку. Керуючись статтями 4, 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року в адміністративній справі №280/5340/19 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року в адміністративній справі №280/5340/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених частиною 4, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак