Постанова 4850 № 431/516/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року справа №431/516/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г, Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренка Ярослава Олександровича на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 03 квітня 2020 року у справі № 431/516/20 (головуючий І інстанції Форощук О.В., текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: вул. Миру, 38 м. Старобільськ Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, третя особа Поліцейський роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренко Ярослав Олександрович про визнання дій незаконними, визнання протиправною і скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Старобільського районного суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції (далі-відповідач, УПП в Полтавській області), третьої особи поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренко Ярослав Олександрович (далі-третя особа, ОСОБА_2 ) в якому просив скасувати постанову серії ДПО 18 № 687381 від 20.01.2020 року третьої особи і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) для усунення порушень прав позивача у відповідності до вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 КАС України (а.с. 1-5). Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 3 квітня 2020 року позов задоволено (а.с. 48-50). Скасовано постанову поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренка Я.О. від 20 січня 2020 року серія ДПО18 № 687381 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 255 гривень із зобов`язанням здійснити повторний розгляд справи про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 в порядку п. 2 ч. 3 ст. 286 КАС України, за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Стягнуто з Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції на користь держави суму судового збору в розмірі 840,80грн. Третя особа ОСОБА_2 з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 3 квітня 2020 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до приписів ст. 276 КУпАП та п. 2 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення та постанова у справі про адміністративні правопорушення передбачені ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Також зазначив, що факт порушення позивачем ПДР України підтверджується долученим фотодоказом на якому зафіксований транспортний засіб позивача. Вважає, що докази отримані за допомогою лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС000800 є належними та допустимими (а.с. 54-59). Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що він свою вину не визнав, правил дорожнього руху не порушував. Вважає, що з відеозапису та фото з приладу наданого відповідачем не вбачається факту порушення ПДР України, оскільки з потоку транспортних засобів які рухаються назустріч камері неможливо встановити який саме транспортний засіб рухався з перевищенням швидкості. Вважає, що третьою особою було порушено його право на захист, з тих підстав, що йому відмовлено у клопотанні про розгляд справи за його місцем реєстрації. Також вважає, що прилад TruCam використовувався з порушенням процедури його застосування. На думку позивача, відповідачем та третьою особою не наведено посилання на докази, якими обґрунтовується оскаржувана постанова. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні. Суд, заслухав суддю доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановив наступне. Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ДПО18 № 687381від 20.01.2020 року, вбачається, що постанова винесена УПП в Полтавській області поліцейським Сніцаренко Я.О. інспектором роти № 4, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому, що він 15 січня 2020 року о 11год. 01хв. в Полтавська область, Полтавський район, с. Циганське, вул. Київська, 30, керуючи ТЗ Toyota Camry, номерний знак НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 82 (вісімдесят два) км/год., чим порушив встановлення обмеження швидкості руху в населеному пункті на 32 (тридцять два) км/год., швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем LTІ 20/20 ТС 000800, чим позивач порушив п.п. 12.4 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. До ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. Вважаючи вказану постанову протиправною позивач звернувся до суду про її скасування. Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно вимог пп. «б» п.12.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Пунктом 12.4 ПДР України визначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідно до ч.1 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч.2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Як вбачається з фотознімку, здійсненому сертифікованим приладом TruCAM LTI 20/20 № ТС000800, автомобіль позивача рухався зі швидкістю 82 км/год. Вказана обставина також підтверджується і відповідним відеозаписом з приладу TruCAM (а.с. 31, 95). Стосовно правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 суд вважає за необхідне зазначити наступне. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № ІІА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12 (а.с.33). Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 року № 1362 пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки. Проте, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно виробляти в Україні або ввозити на територію України відповідними партіями. Суд звертає увагу, що така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України. Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік. Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року №

193. Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/16647, виданого ДП Укрметртестстандарт» від 30 жовтня 2019 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 № ТС000800 є придатним до застосування (а.с. 32). Необхідно зазначити, що можливість використання виробу «TruCam LTІ 20/20» виробництва LaserTechnologyInc. також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року № 04/02/03/-3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних (а.с. 34). Відповідно до Інструкції виробника Laser Technologe Inc, США, використання лазерного вимірювача TruCam LTІ 20/20 передбачає можливість використання даного приладу в автоматичному режимі, вказаний режим дозволяє автоматично фіксувати номерний знак та швидкість руху транспортного засобу. Слід зазначити, що відповідно до наведеної інструкції лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 може використовуватись як в мобільному так і в статичному положенні. Тобто поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Під час фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад автоматично здійснює фотографування транспортного засобу порушника. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. За таких обставин, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим. Використання лазерного вимірювача швидкості TruCam органами Національної поліції України, а саме працівниками управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції започатковано листом першого заступника начальника ДПП Білошицького О.Г. від 04 жовтня 2018 року. Місце для роботи з приладом позначено відповідними дорожніми знаками з метою інформування учасників дорожнього руху про проведення вимірювання швидкісного режиму. Отже, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13729 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20 № ТС000800 до застосування. Колегія суддів зазначає, що з відеозапису зробленого приладом TruCAM LTI 20/20 № ТС000800 вбачається, що в сторону патрульного екіпажу, який здійснював вимірювання швидкості транспортних засобів на дорозі, рухалось два автомобілі, оптичний приціл та подальша фіксація вказаним приладом були зроблені саме відносно транспортного засобу яким керував позивач. Швидкість транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , складала 82 км/год (а.с. 95). Таким чином, враховуючи викладені норми та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Щодо доводу позивача стосовно відмови патрульним поліцейським у задоволенні клопотання про розгляд справи за місцем його реєстрації, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною четвертою статті 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Відповідно до частини п`ятої статті 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень статті 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП (далі - Висновок) зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП. При цьому варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 КУпАП та словосполучення «за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 КУпАП, дійсно, мають різний правовий зміст. Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. У згаданому Висновку НКР дійшла зазначила, що під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП, положення статті 258 КУпАП не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним. Такий висновок НКР ґрунтувався на тому, що положення статті 258 КУпАП не розповсюджувалися на статтю 122 КУпАП. Окрім того, проаналізувавши пункт 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, на яке посилається і суд першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги статті 258 КУпАП. Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, статті 258 зазнали змін, в результаті чого, як зазначалося, на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги частини четвертої статті 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення. Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, Висновку, рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 року № 5-рп/2015, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення. При цьому, положення КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення та на які посилається позивач (зокрема статті 268), на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. У подібних правовідносинах таку ж позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року по справі №607/5933/16-а. Колегія суддів зазначає, що доводи позивача стосовно неправомірності застосування поліцейськими вказаного приладу вимірювання швидкості, порушення його права на захист та неможливістю з оскаржуваної постанови встановити порушника, в дійсності не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки позивач таким чином намагається уникнути відповідальності за вчинене правопорушення. За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд апеляційної інстанції вважає, що поліцейський під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, а відтак позиція суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є помилковою. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги підтверджують порушення судом першої інстанції норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Апелянтом було заявлено клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при поданні апеляційної скарги по даній справі судовий збір повинен сплачуватись в розмірі 630,60 грн. Відповідно до платіжного доручення № 6006 від 02.06.2020 року скаржником за подання апеляційної скарги по даній справі сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн. Тобто, в більшому розмірі ніж належало сплатити. Отже, вказане клопотання апелянта підлягає задоволенню, з поверненням на рахунок відповідача надмірно сплаченого судового збору у розмірі 630,60грн. Керуючись статтями 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренка Ярослава Олександровича на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 3 квітня 2020 року у справі № 431/516/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, третя особа: поліцейський роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренко Ярослав Олександрович про визнання дій незаконними, визнання протиправною і скасування постанови задовольнити. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 3 квітня 2020 року у справі № 431/516/20 скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, третя особа: поліцейський роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Сніцаренко Ярослав Олександрович про скасувати постанову серії ДПО 18 № 687381 від 20.01.2020 року відмовити. Повернути Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646) надмірно сплачений судовий збір по справі № 431/516/20 за платіжним дорученням № 6006 від 2 червня 2020 року на суму 630 (шістсот тридцять) гривень 60 коп. з розрахункового рахунку № UA578999980313111206081005059, Краматор.УК/м.Краматорськ/22030101, код за ЄДРПОУ 37944338, банк - Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998. Повний текст постанови складений та підписаний 17 червня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: І.В. Геращенко Судді: Т.Г. Арабей Г.М. Міронова