Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 458/98/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 458/98/25 пров. № А/857/7269/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В., з участю секретаря судового засідання Волчанського А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 11 лютого 2025 року у справі №458/98/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- суддя в 1-й інстанції Волинець М.З., дата ухвалення рішення 11.02.2025, місце ухвалення судового рішення м. Турка, дата складання повного тексту судового рішення 12.02.2025, В С Т А Н О В И В : 19.01.2025 позивач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Турківського районного суду Львівської області з позовною заявою, з урахуванням заяви про усунення недоліків від 28.01.2025, до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3876077 від 17.01.2025, в якій просив скасувати зазначену постанову та закрити провадження у справі (зареєстровано в суді 20.01.2025). В обґрунтування позову зазначено, що постанова серія ЕНА №3876077 від 17.01.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконною та необґрунтованою. Вказує, що у зв`язку з недостовірністю встановлення при розгляді справи про адміністративне правопорушення працівником поліції фактичних обставин, притягнення його до адміністративної відповідальності з таких підстав є неможливим. Під час керування транспортним засобом він дотримувався встановленої швидкості в населених пунктах та не перевищував такої. Єдиним доказом ймовірного порушення правил дорожнього руху стали дані, зафіксовані за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20 ТС 000751, однак такий використовувався інспектором поліції не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, зокрема, ст. 40 Закону України «Про національну поліцію». Так, працівник поліції під час вимірювання швидкості руху автомобіля, тримав прилад в руках, до того ж рухався з ним узбіччям дороги в сторону проїжджої частини дороги, в той час як вимірювач повинен розміщуватись стаціонарно, що могло викликати похибку у замірах. Жодних доказів щодо законного способу використання - стаціонарного закріплення приладу TruCam, яким здійснювалось вимірювання швидкості руху, до постанови не долучено. Крім цього, відсутні докази, що саме його автомобіль зафіксовано лазерним приладом, адже поруч рухались й інші автомобілі. Разом з тим, відсутні докази, що саме він, на час здійснення вимірювання, керував даним автомобілем. За таких обставин, вважає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП. Крім того, інспектором поліції порушено порядок та процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо нього. Зазначає, що інспектором поліції притягнуто його до адміністративної відповідальності на підставі недопустимих та неналежних доказів, оскільки не доведено, що прилад TruCam використовувався законним способом. Відсутні докази, що подія була саме в населеному пункті і що автомобілем керував саме він, а також відсутні докази, що на вказаній ділянці дороги встановлені попереджуючі дорожні знаки, зокрема щодо фото-, відеофіксації порушень правил дорожнього рух, тобто, обставини адміністративного правопорушення, що зафіксовані у постанові, не відповідають фактичним обставинам справи; істотне похитування приладу TruCam під час зйомки (наведення курсору приладу на автомобіль, відведення курсору та здійснення зйомки поза межами видимості автомобіля), що свідчить про проведення фіксації швидкості автомобіля за допомогою приладу TruСam з руки. Таке похитування приладу може дати більшу похибку, аніж передбачено свідоцтвом про повірку, що об`єктивно ставить під сумнів достовірність зафіксованої швидкості руху автомобіля. При цьому, не надано доказів щодо способу використання (закріплення) приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача. Вказує, що розгляд справи про нібито вчинення ним адміністративного правопорушення на місці зупинки транспортного засобу, проведено без підготовки та надання йому часу та можливості для звернення за правовою допомогою. На місці зупинки, він неодноразово заявляв клопотання про його бажання скористатися правовою допомогою. Як інвалід другої групи та через відсутність коштів, просив працівників поліції забезпечити йому безоплатну правову допомогу, або ж посприяти йому в отриманні правової допомоги. Однак йому в цьому було відмовлено. Жодних дій щодо надання йому можливості скористатись правовою допомогою поліцейські не вживали. Під час зупинки автомобіля була хмарна погода, накрапав дощ та місцями стояв туман, а згідно Розділу 5 Інструкції до TruCam, при вологості (дощ, сніг чи туман), передбачено режим поганої погоди, при якому здійснюється вимірювання в діапазоні від 15 до 61 метра, саме ця зміна гарантує достовірність роботи вказаного вище приладу, проте працівником поліції не було дотримано вимог інструкції, а швидкість руху вимірювалась з відстані понад 100 метрів. Вважає постанову про накладення на нього адміністративного стягнення незаконною та необґрунтованою, просив її скасувати та провадження у справі закрити. Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 11.02.2025 у цій справі у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням його оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. Вважає рішення прийнятим з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час зупинки автомобіля була хмарна засніжена погода, частково стояв туман та лежав сніг, що підтверджується матеріалами відео фіксації, а згідно Розділу 5 Інструкції до Трукам, при вологості (дощ, сніг чи туман), передбачено режим Поганої погоди, при якому здійснюється вимірювання в діапазоні від 15 до 61 метра, саме ця зміна гарантує достовірність роботи вказаного вище приладу, проте працівником поліції не було дотримано вимог інструкції, оскільки у долучених до відзиву додатках зафіксовано, що швидкість руху автомобіля вимірювалась з відстані 163 метра. Жодних доказів щодо законного способу використання - стаціонарного закріплення приладу TruCam, яким здійснювалось вимірювання швидкості руху, відповідачем не надано, а доводи відповідача щодо правильності використання лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCam і вимірювання швидкості руху, в спосіб «тримаючи прилад в ручному режимі», є помилковими. В інструкції з експлуатації до приладу «TruCam LTI 20/20», у розділі 4 «Дорожні установки» в пункті «Вибір місця розташування біля дороги» описаний, так званий «ефект косинуса», який завжди присутній при вимірах цим приладом. Зазначений «ефект косинуса» став однією з основних причин того, що прилад TruCAM у США давно не використовується. Суть використання вказаного ефекту полягає у можливості внесення інспекторами УПП автоматичної правки з метою «накручування» швидкості руху автомобіля, що не відображається на моніторі приладу, а тому встановити факт застосування або незастосування вказаного ефекту не представляється можливим для водія, та відомо лише інспектору. «Ефект косинусу» знайшов своє обґрунтоване врахування в рішеннях суддів України, за якими було визнано, що неврахування вказаного ефекту веде до помилкових вимірів швидкості певного автомобіля. Використовуючи визначений ст.62 Конституції України принцип, відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи (в т.ч. щодо наявності «ефекту косинусу»), тлумачаться на її користь, суди виносили постанови про недоведеність вини водіїв. Відсутні докази, що саме позивач на час здійснення вимірювання, керував даним автомобілем, оскільки на приладі відсутнє моє зображення. Лазерний вимірювач швидкості TruCAM LT1 20/20 спроможний робити фото- та відео зйомку, здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Разом з тим, в матеріалах справи відсутня відеофіксація вчинення безпосередньо мною правопорушення, яка може бути врахована судом при наданні оцінки правомірності оскаржуваної постанови. Лише фіксація саме вчинення адміністративного правопорушення позивачем (зображення на приладі особи яка керує), підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом у справі. Відсутні докази, що подія була саме в населеному пункті і що на вказаній ділянці дороги встановлені попереджуючі дорожні знаки щодо фото-відео фіксації порушень ПДР. На відео зйомці також відсутні відомості про населений пункт. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в рамках справи №524/5536/17, адміністративне провадження №К/9901/1403/17 зроблено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Однак у оскаржуваній постанові не має посилань на технічний засіб за допомогою якого здійснено відео фіксацію.

7. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283,284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Порушено порядок та процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо мене. Фактично розгляд справи не проводився, дослідження доказів не здійснювалось, з матеріалами фото та відео фіксації приладу TruCam позивача ознайомлено частково, його пояснення та заперечення залишились не заслуханими, а складання постанови у справі про адміністративне правопорушення в один і той же день та однією особою носить формальний характер розгляду справи, адже інспектором не досліджено докази по справі, не встановлено та не опитано свідків, незважаючи на те, що на місці події я заперечував факт вчинення мною правопорушення. Підготовка до розгляду справи відповідно до ст.278 КУпАП взагалі не здійснювалась, що видно на відео. На відео зйомці чітко відображено, що я відповідно до Конституції України та ст.268, 271 КУпАП просив працівників поліції забезпечити моє право на захист. Жодних дій для забезпечення мого конституційного права на захист, поліцейські не вживали, розгляд справи, проведено без підготовки та надання мені можливості для звернення за правовою допомогою. На місці зупинки, я неодноразово заявляв клопотання про своє бажання скористатися правовою допомогою. Пояснював, що я особа з інвалідністю другої групи та через відсутність коштів, просив працівників поліції забезпечити мені безоплатну правову допомогу, або ж посприяти мені в отриманні правової допомоги. Однак недослухавши мої клопотання, зокрема: про надання правової допомоги, про надання часу для розгляду справи, про надання пояснення, про бажання надати докази, інспектор поліції протиправно перервав розгляд справи о 12.00.45 год., (це видно на відео) і не вислухавши клопотань позивача, не повідомивши рішення щодо вже заявлених клопотань, не з`ясувавши обставин, що пом`якшують покарання, зокрема наявність у інвалідності повідомив про накладення штрафу. Отже фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення мною вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП. Апелянт просив скасувати рішення Турківського районного суду від 11.02.2025 у справі 458/98/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Скаржника та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії ЕНА №3876077 від 17.01.2025 року, винесену інспектором 1 взводу 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області ДПП старшим лейтенантом поліції Троць Романом Васильовичем відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч.4 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення по відношенні до ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП, закрити Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Від позивача 11.03.2025 надійшла заява про розгляд цієї справи без його участі. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сама незгода позивача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.4 ст 122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.4 ст 122 КУпАП, а доводи позивача не спростовують висновки поліцейського. Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.4 ст 122 КУпАП. З урахуванням вищенаведеного суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому оскаржувану постанову по справі про адміністративне правопорушення залишено без змін. Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із такого. Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що інспектором 1 взводу 4 роти 2 батальйону УПП у Львівській області ДПП старшим лейтенантом поліції Троць Р.В. 17.01.2025 о 12:04:01 було складено постанову серії ЕНА №3876077 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.12.4 ПДР України порушення швидкісного режиму в населених пунктах, за що передбачена відповідальність ч. 4 ст. 122 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 1700 грн. Підставою винесення оскаржуваної постанови стало те, що 17.01.2025 о 11:53:05 ОСОБА_1 на автодорозі Шептицький Рава-Руська Т14-04, 04 км 900 м, керуючи транспортним засобом у населеному пункті Муроване, рухався зі швидкістю 136 км /год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості більше ніж на 50 км/год. Швидкість руху вимірювалась приладом ТгиСАМ L ТІ 20/20 ТС000751, чим порушив п.12.4 ПДР України порушення швидкісного режиму в населених пунктах, чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП. Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду із позовом. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Так, спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, Законом України «Про дорожній рух» №3353-XII від 30.06.1993. Так, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу, у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам передбаченим статтями 283 та 284 КпАП. У ній зокрема потрібно навести докази на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався порушник чи встановлених останнім доводів. Вимогами статті 283 КУпАП визначено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Статтею 14 Закону №3353-XII встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР України). Згідно з підпунктом «б» пункту 12.9 ПДР України водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Згідно п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідно до ч. 4 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху за ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Стаття 251 КУпАП визначає поняття та джерела доказів у справі про адміністративне правопорушення. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, в т. ч. тими, що використовуються особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Письмовими доказами, долученими до матеріалів справи встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА №3876077 від 17.01.2025 ОСОБА_1 17.01.2025 о 11:53:05 год. керував транспортним засобом Jeep Grand Cherokee НОМЕР_1 в населеному пункті Муроване, автодорога Т14-04 Шептицький Рава-Руська, 900м рухався зі швидкістю 136км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 50 км/год, чим порушив п. 12.4. ПДР - порушення швидкісного режиму в населених пунктах. Швидкість руху вимірювалась приладом ТruСаm LТІ20/20 ТС000751. Щодо використання та застосування приладу TruCam в ручний спосіб суд апеляційної інстанції зазначає таке. Так, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Відповідно до cвідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/32392 від 11.01.2025, виданого ДП «Укрметртестстандарт», чинного до 11.01.2025, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LTІ 20/20 TruCam II №ТС000751, відповідає вимогам технічної документації. Згідно Експертного висновку від 18.09.2024 №04/05/02-15478/ВН в об`єкті - лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LTI 20/20 TruCam - правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування AES, визначений п. 5.2 ДСТУ ISO/IEC 18033-3:2015. Крім того, вказаний вище лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, а також номерний знак. Даний прилад, в свою чергу, автоматично визначає точні координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних або ж легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год. та ±1 % в діапозоні від 201 км/год до 320 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Тобто, відповідно до вищевказаного свідоцтва про повірку, допустима похибка при вимірюванні швидкості не змінюється незалежно від того, чи фіксування швидкості відбувається в ручному або автоматичному режимі. Тобто, правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму, як вже зазначалося вище, підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі «TruCAM», але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом «TruCAM». Отже, згідно з технічними характеристиками, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості TruCAM LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, а тому, його покази (дані) можливо розцінювати як достовірний доказ по справі. Наявність вищевказаних документів свідчать про необґрунтованість доводів позивача стосовно неправомірності застосування посадовою особою відповідача лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCAM. Слід наголосити, у даному конкретному випадку, порушення позивачем ПДР України зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, а тому вимоги ч.2 ст.40 Закону №580-VIII не розповсюджуються на спірні відносини. За таких обставин, дослідивши долучені представником відповідача фотознімки, зроблені інспектором ПП за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20, яким безпосередньо і здійснюється вимірювання процесу порушення швидкісного режим, колегія суддів вважає, що ці фотознімки є належними і допустимими доказами, які повністю підтверджують факт вчинення позивачем спірного адміністративного правопорушення. Вказана постанова містить посилання на доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення, а саме покази вимірювання швидкості за допомогою приладу TruCAM, серійний номер TC000751. Суд апеляційної інстанції зазначає, що покази приладу TruСАМ 2 LТІ 20/20 оцінюються інспектором як доказ в розумінні статті 251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Отже, відповідачем на виконання покладеного на нього обов`язку доказування, регламентованого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке останнього було притягнуто до відповідальності. Крім того, відповідачем разом із відзивом долучено до матеріалів справи відеозапис з нагрудної камери поліцейського. Судом оглянуто відповідні відеодокази та з`ясовано, що такими зафіксовано факт зупинки транспортного засобу позивача, а також того, що ним керував саме позивач, водія проінформовано про причину зупинки, встановлено особу правопорушника та роз`яснено, що згідно статті 268 КУпАП останній має право ознайомлюватися з матеріалами справи, надавати клопотання, пояснення, а також право на правову допомогу. Також на таких записах зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення, відповідно до якого позивачу повідомлено його права, у тому числі на правову допомогу, надано відеозапис вчиненого ним правопорушення. Дійсно позивач заявив про бажання скористатися безоплатною правовою допомогою, на що поліцейські йому не заперечили. Своєю чергою, зі змісту долучених відеодоказів з`ясовано, що доводи позивача ґрунтуються на помилковому трактуванні положень ст.268 КУпАП, оскільки позивач безпідставно ототожнює своє право на отримання правової допомоги з обов`язком відповідача забезпечити йому участь/консультацію такого адвоката під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Однак у цьому випадку апеляційний суд зауважує, що відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Щодо доводів про відсутність попереджуючих дорожніх знаків щодо фото-відеофіксації порушень ПДР, то суд апеляційної інстанції зауважує, що дорожній знак 5.76, передбачає: «Інформування учасників дорожнього руху про фіксацію (фотозйомку або відеозапис) фактів адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху стаціонарними технічними засобами (приладами контролю) здійснюється не пізніше початку роботи таких технічних засобів (приладів контролю) на визначених місцях (ділянках вулично-дорожньої мережі) шляхом установлення відповідних дорожніх знаків на вулично-дорожній мережі, а також шляхом розміщення відповідних відомостей на офіційних веб-сайтах МВС та Національної поліції. Слід зазначити, що наявність або відсутність дорожнього знаку 5.76 не звільняє водіїв від обов`язку виконувати вимоги ПДР щодо дотримання швидкості руху саме у населених пунктах. Пункт 14.7.67 Національного стандарту України ДСТУ 4100-2021 визначає, що дорожній Знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» застосовують для позначення ділянок доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів. Для зазначення довжини ділянки дороги, на якій можливе здійснення контролю за порушенням правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів, знак 5.76 застосовують із табличкою 7.2.1. Дозволено довжину ділянки зазначати у нижній частині знака 5.76. Встановлення дорожнього знаку 5.76 передбачається, якщо порушення фіксуються за допомогою автоматичної системи вимірювання швидкості (камери автоматичної фіксації). Встановлення даного дорожнього знаку перед використанням приладу TruCAM має рекомендаційний характер і законодавством не передбачено обов`язковість їх встановлення. Таким чином, обставини наявності чи відсутності дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов`язку дотримання запровадженого ПДР швидкісного режиму. Також слід звернути увагу на те, що правильність математичного обрахування, в тому числі застосування поліцейським «ефекту косинуса», за допомогою якого, на думку позивача, показники швидкості автомобіля збільшуються - відсутні. Одне лиш покликання на відповідні обставини не є достатнім для спростування висновків про невірне обчислення швидкості автомобіля позивача. Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Підсумовуючи викладене у сукупності, апеляційний суд погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 122 КУпАП, а доводи позивача не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Турківського районного суду Львівської області від 11 лютого 2025 року у справі №458/98/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді В. Я. Качмар Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 13.03.25