Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2196/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2196/19 пров. № А/857/3654/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Кузьмича С.М. та Макарика В.Я., з участю секретаря судового засідання - Хомича О.Р., а також сторін (їх представників): від позивача Маланчук І.І., Павлюк І.А.; від відповідача - Булак В.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Казбулатової Оксани Миколаївни, діючої на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.02.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання дій протиправними, зобов`язання повернути кошти на особистий рахунок засудженого (суддя суду І інстанції: Зозуля Д.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14 год. 55 хв. 19.02.2020р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 28.02.2020р.),- В С Т А Н О В И В: 09.09.2019р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача Державної установи /ДУ/ «Городищенська виправна колонія (№ 96)»; зобов`язати адміністрацію ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» повернути кошти в розмірі 1100 грн. 84 коп. протягом одного місяця на його особистий рахунок засудженого ОСОБА_1 (МЮ НОМЕР_1 ) (а.с.3-7). Розгляд цієї справи проведено судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження із повідомленням учасників страви (а.с.1-2). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.02.2020р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.131-136). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржила представник адвокат Казбулатова О.М., діюча на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.141-145). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що під час вирішення спору судом не враховано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2019р. у справі № 460/482/19, яке набрало законної сили. Згідно цього рішення відповідачем не було вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі у відповідність до вимог законодавства, при цьому засуджений ОСОБА_1 перебував у тяжких побутових умовах утримання. Відповідно до пп.12 п.5 Положення про ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», затв. наказом Міністерства юстиції України № 2134/5 від 27.06.2018р., виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджений ОСОБА_1 не має власного доходу (заробітної плати, пенсії, підробітку тощо), щоб самостійно оплачувати комунальні послуги на своє утримання. Засудженому подеколи родичі відправляють незначну допомогу для оплати додаткових послуг (інтернет, телефонні розмови, ремонт одягу та взуття тощо). Також засудженим до довічного позбавлення волі не встановлено норм для користування комунальними послугами, в тому електричною енергією, і як наслідок оплату за користування такими послугами. Факт повернення коштів у сумі 150 грн. від 03.04.2019р. не спростовує неправомірності діяльності ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» та підтверджує незаконні дії щодо списання з особистого рахунку засудженого ОСОБА_1 коштів за користування комунальними послугами. Відповідач ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.172-174). Заслухавши суддю-доповідача по справі, позивача та його представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі з 25.04.2005р.; починаючи з 28.12.2006р., і по теперішній час знаходиться у ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» (а.с.22). Відповідно до Картки № 4 по обліку руху особистих грошей і операції по безготівковому розрахунку ОСОБА_2 та заяв засудженого відповідачем з особистого рахунку позивача відраховувалися грошові кошти за спожиту електроенергію приладами, якими він користується (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер). Загальна сума відрахувань з 2012 року по 19.10.2018р. склала 1100 грн. 84 коп. (а.с.8-13, 17-18, 21, 41-49). Із змісту заявленого позову слідує, що, на думку позивача, відповідач всупереч вимогам кримінально-виконавчого законодавства списував грошові кошти з його рахунку на оплату житлово-комунальних послуг. При цьому, функції по забезпеченню засуджених належними умовами покладено на відповідача; хоча рішенням суду встановлено факт неналежного виконання ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» таких функцій. За таких умов правові підстави для стягнення з позивача вказаних коштів є відсутніми. Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що особи, які відбувають покарання у виправних колоніях та які не працюють, відшкодовують витрати на їх утримання, а саме комунальні послуги (в тому числі електропостачання), з коштів, які є на їхніх особових рахунках. Спірні кошти на відшкодування витрат позивачем були сплачені пропорційно до спожитої приладами, якими він користується (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер), електроенергії. Відповідно до платіжних доручень зазначені кошти разом із коштами на відшкодування витрат на утримання інших засуджених, були перераховані адміністрацією ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» на рахунок ПрАТ «Рівнеобленерго» за спожиту засудженими електроенергію. Разом з тим, неналежне утримання засуджених у виправних колоніях не виключає його здійснення, та не звільняє останніх від відшкодування витрат на їх утримання, однак може впливати на розмір відшкодування. Крім того, у період незабезпечення належних житлових, побутових та санітарно- гігієнічних умов утримання ОСОБА_1 , який встановлений рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2019р. у справі № 460/482/19, що набрало законної сили відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019р., позивач користувався додатковими електричними приладами (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер). Спожита додатковими приладами електроенергія є додатковою комунальною послугою, яка підлягає відшкодуванню засудженим, як витрати на його утримання. Кошти у сумі 150 грн., які були зняті відповідачем з особистого рахунку позивача за відшкодування витрат на його утримання бухгалтерською довідкою від 03.04.2019р. повернуті на особистий рахунок ОСОБА_1 як помилково утримані. Також приписи кримінально-виконавчого законодавства не містять такого обмеження щодо визначення кола осіб, з яких відшкодовуються спірні витрати, як засуджені до позбавлення волі на певний строк, та не розподіляє засуджених за такою ознакою як тривалість строку покарання. Таким чином, незалежно від виду покарання засуджені до позбавлення волі відшкодовують вартість витрат на власне утримання, до яких, зокрема, відносяться витрати на комунально-побутові послуги, при цьому нормами чинного законодавства передбачено, що джерелом походження коштів для відшкодування витрат можуть бути особисті кошти засуджених. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», здійснюючи відшкодування з 2012 року по 19.10.2018р. за рахунок особистих коштів позивача витрат, пов`язаних з його утриманням в установі, діяла на підставі, в межах наданих повноважень та у відповідності до норм Кримінально-виконавчого кодексу /КВК/ України. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Розглядувані правовідносини регулюються нормами КВК України та іншими підзаконними актами. Зокрема, відповідно до ч.2 ст.151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу (ч.5 цієї статті). Згідно з ч.1 ст.121 КВК України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу. Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.4 ст.115 КВК України особам з інвалідністю першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам понад п`ятдесят п`ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Згідно приписів Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань, затв. постановою КМ України № 80 від 14.02.2017р.: п.3 - утримання засуджених в установах виконання покарань полягає у створенні належних матеріально-побутових умов під час відбування покарання, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. п.4 - засуджені відшкодовують вартість свого утримання в установах виконання покарань, крім випадків, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України. п.5 - відшкодування засудженими вартості витрат на їх утримання за звітний місяць здійснюється із заробітку, пенсій та іншого доходу, що нараховані засудженим у місяці, що настає за звітним. п.6 - утримання засуджених в установах виконання покарань включає в себе надання житлово-комунальних та побутових послуг. Відповідно до п.6.3.1 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затв. наказом Міністерства юстиції України № 396/5 від 07.03.2013р., із засуджених, які не працюють (крім осіб, зазначених у підпункті 6.3.2 цього пункту), вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. Пунктом 6.3.2 цієї Інструкції передбачено, що засудженим неповнолітнім, інвалідам І та ІІ груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам і жінкам, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та не одержують пенсії, а також особам, звільненим від роботи через хворобу, у тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Аналіз наведених норм вказує на те, що за загальним правилом особи, які відбувають покарання у виправних колоніях та які не працюють, відшкодовують витрати на їх утримання, в тому числі комунальні послуги, з наявних коштів, які знаходяться на їхніх особових рахунках. Винятки з цього правила передбачені лише для певних категорія засуджених, а саме: засудженим неповнолітнім, інвалідам І та ІІ груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам і жінкам, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та не одержують пенсії, а також особам, звільненим від роботи через хворобу, у тому числі хворим на активну форму туберкульозу. Під час судового розгляду встановлено, що позивач, користуючись своїм правом, передбаченим ст.ст.8, 107, 114 КВК України, звертався до відповідача із заявами щодо зняття з його особистого рахунку коштів для отримання додаткових платних послуг. Позивач клопотав не відмовляти у розгляді його заяв. Звідси, списання коштів здійснювалося з ініціативи позивача на добровільній основі. За рахунок коштів ОСОБА_1 і на підставі його письмових заяв здійснювалася оплата витрат на житлово-комунальні послуги (а.с.41-49). При цьому, така сплата здійснювалася пропорційно до спожитої приладами, якими він користується (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер), електроенергії. Відповідно до платіжних доручень зазначені кошти, разом із коштами на відшкодування витрат на їх утримання інших засуджених, були перераховані адміністрацією ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» на рахунок ПрАТ «Рівнеобленерго» за спожиту засудженими електроенергію (а.с.101-114). Неналежне утримання засуджених у виправних колоніях, що встановлено судовими рішеннями по справі № 460/482/19, не виключає користування позивачем наданими житлово-комунальними послугами та не звільняє його від відшкодування таких витрат, хоча може впливати на розмір такого відшкодування. Між тим, будь-яких доводів або розрахунку, скарг або заяв щодо неналежного надання житлово-комунальних послуг за спірний період, а також їх вплив на розмір відшкодування позивачем не наведено. Визначений законодавством обов`язок держави забезпечити належні умови утримання засудженого, який відбуває покарання в місцях позбавлення волі, в тому числі забезпечення нормальних житлово-комунальних послуг, не звільняє засудженого від відшкодування їх витрат. Також чинним законодавством не визначено механізму такого відшкодування зі сторони засудженого до довічного позбавлення волі, який не працює і не отримує заробітної плати. Водночас, в аспекті розглядуваних правовідносин, списання коштів з особового рахунку позивача відбувалися на підставі його письмових заяв, тобто, за його добровільним бажанням. Грошові кошти у сумі 150 грн., які були стягнуті адміністрацією ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» з особистого рахунку позивача на відшкодування витрат на його утримання, бухгалтерською довідкою від 03.04.2019р. повернуті на особистий рахунок ОСОБА_1 , як помилково утримані (а.с.50, 100). Тобто, відповідачем самостійно усунуто виявлену помилку, через що права засудженого поновлені. Стосовно покликання на листи Міністерства юстиції України колегія суддів враховує наступне. Згідно листа Міністерства юстиції України № 112/ПІ-Р-10/27-17 від 05.07.2017р. засудженим до довічного позбавлення волі не встановлено норми для користування комунальними послугами, у тому числі електричною енергією. Разом з тим, бюджетні установи, до яких відноситься ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», забезпечують проведення розрахунків за комунальні послуги у межах виділених бюджетних асигнувань (а.с.15-16). Відповідно до листа Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції № 13.1/281-18/14-281 від 05.11.2018р. протягом 2018 року з особового рахунку ОСОБА_1 відрахування за послуги телефонних розмов не здійснювались. У 2018 році відповідно до заяв ОСОБА_1 проведено відрахування за спожиту електроенергію приладами, якими він користується (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер), а саме у січні 2018 року 150 грн., а також у жовтні 2018 року - 150 грн. (а.с.17-18). Водночас, зміст цих листів не свідчить про незаконність розглядуваних дій відповідача. Натомість, такі листи вказують на відрахування коштів позивача за його заявами за спожиту його приладами електроенергію. Твердження про те, що бюджетні установи, до яких відноситься ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», забезпечують проведення розрахунків за комунальні послуги у межах виділених бюджетних асигнувань, носить загальний характер. В аспекті наведеного колегія суддів вважає, що певні цитати з цих листів, окремі їх висновки, вирвані з контексту розглядуваних правовідносин та відірвані від дійсних обставин справи, не можуть бути формальним приводом для нездійснення судом вивчення та аналізу конкретного спору, підставою для звільнення суду від обов`язку надання власної правової оцінки обставинам і фактам у справі, що безпосередньо розглядається судом. Стосовно заявлених під час апеляційного розгляду справи представником позивача доводів про відсутність розрахунку сплачених позивачем витрат за спожиту електроенергію, неможливість виокремлення такої суми із загального масиву витрат за електроенергію по всій виправній установі колегія суддів зазначає, що такі доводи не вказувалися позивачем в адміністративному позові та суд першої інстанції не міг надати їм правову оцінку. При цьому, колегія суддів підкреслює, що представник позивача під час апеляційного розгляду фактично змінено підстави позову шляхом визначення нових, що є недопустимим в силу приписів ч.1 ст.47 КАС України, відповідно до якої зміна підстав можлива шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання. Також відповідно до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до переконливого та послідовного висновку про те, що незалежно від виду покарання засуджені до позбавлення волі відшкодовують вартість витрат на власне утримання, до яких відносяться витрати на комунально-побутові послуги. Джерелом походження коштів засудженого для відшкодування витрат можуть бути, зокрема, їх особисті кошти. Отже, відповідач ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)», здійснюючи відшкодування з 2012 року по 19.10.2018р. на підставі заяв позивача та за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням в установі, діяла на підставі, в межах наданих повноважень та у відповідності до норм чинного законодавства. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що задоволенню не підлягає. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Казбулатової Оксани Миколаївни, діючої на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.02.2020р. в адміністративній справі № 460/2196/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді С. М. Кузьмич В. Я. Макарик Дата складення повного тексту судового рішення: 17.06.2020р.