Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 332/414/20(2-а/332/16/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 червня 2020 року м. Дніпросправа № 332/414/20(2-а/332/16/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2020 року (головуючий суддя Сінєльнік Р.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Курлікової Діни Ігорівни про визнання дій протиправними, скасування постанови про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовом до інспектора роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Курлікової Діни Ігорівни (далі Відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2116472 від 16.02.2020 року, винесену інспектором роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Курліковою Діною Ігорівною. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП. Крім того, зазначає про те, що оскільки Відповідач неправомірно зупинив Позивача, тому останній не мав зобов`язань надавати посвідчення водія. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2020 року по справі №332/414/20(2-а/332/16/20) в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до інспектора роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Курлікової Діни Ігорівни про визнання дій протиправними, скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовлено (а.с. 37-40). Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 43-46). В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що Відповідачем не доведено порушення Позивачем ПДР, які стали підставою для зупинки транспортного засобу Позивача та не доведено, що Позивача повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, роз`яснено права, розглянуто клопотання. Відповідач не подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідач, який був належним чином сповіщений про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання не прибув та свого представника не направив, про причини неявки суд не сповістив. Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи у зв`язку із введенням постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 на території України карантину до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням думки Позивача, ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи, які не з`явились. В судовому засіданні Позивач вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі. Заслухавши пояснення Позивача, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 16.02.2020 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №2116472, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 гривень. В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 16.02.2020 року о 11:59 годині по трасі Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя 475 км. після зупинки на вимогу працівника патрульної поліції Ісаєв С.М. не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст.126 КУпАП України (а.с.5). Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 16.02.2020 року є предметом судового розгляду в даній справі. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII; Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 року №2862-IV; Постанови Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 року №1306. Приймаючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що співробітник поліції добросовісно виконував свої обов`язки у спосіб та в межах, передбачених Законом України «Про національну поліцію», тоді як водій необґрунтовано відмовився пред`явити посвідчення водія, вчинивши тим самим адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9). В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення. В розділі 2 Правил дорожнього руху України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів. Відповідно до пункту 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За приписами пункту 2.4 Правил дорожнього руху України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 Правил дорожнього руху України. Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 Правил дорожнього руху України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. З відеозапису наданого Позивачем та відеозапису з боді-камери Відповідача, що знаходяться в матеріалах справи, видно те що, Відповідач після зупинки транспортного засобу, за кермом якого перебував водій ОСОБА_1 , повідомив останнього про причину зупинки транспортного засобу, зокрема, можливе порушення ОСОБА_1 п. 9.8 ПДР, та попросив його пред`явити посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб. Проте, Позивач відмовився, виконати вимоги інспектора поліції, надавши паспорт громадянина України для встановлення його особи. Після цього Відповідач відповідно до вимог ст. 279 КУпАП роз`яснив Позивачу його права та обов`язки, після розгляду справи про адміністративне правопорушення вручив Позивачу копію оскаржуваної ним постанови. Крім того, під час розгляду даної справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції Позивач не заперечував того факту, що посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб інспектору поліції він не пред`явив, вказуючи на те, що у останнього не було на те законних підстав, оскільки Відповідач не повідомив йому про причину зупинки транспортного засобу. Щодо тверджень Позивача про те, що він не мав обов`язку пред`являти посвідчення водія на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка транспортного засобу була законною, колегія суддів зазначає, що такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначений вище документ. Крім того, судова колегія зауважує, що відповідно до наведених вище норм законодавства поліцейський може зупиняти транспортний засіб навіть за відсутності порушення водієм ПДР України. Таким чином, враховуючи, що обставини, вказані в постанові про адміністративне правопорушення (непред`явлення на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія) знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги Позивача висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2020 року по справі №332/414/20(2-а/332/16/20) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова